Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чекає мене під якимось мостом, — ошелешений відповів, задивившись в одну точку.

— Що за маячня? — нервово хмикнула Олівія. — Ти ж не поїдеш, правда?

Єгор насупив брови й попрямував до дверей.

— Ні! Ні! Не смій! — раптом почув розпачливий крик громадянської дружини. — Я не пущу! — закрила собою вихід з будинку.

— Що з тобою? — скривився Єгор. — Мене кличе брат. Напевно, щось дуже важливе й термінове, якщо наша зустріч така засекречена.

— Благаю, не йди, — замолила Олівія. — У нього зброя, я знаю. Йому по роботі належить…

Від почутого Єгор аж отетерів.

— Ти знаєш щось, чого не знаю я? — пронизливо глянув у її налякані очі. — До чого тут зброя? Макар — мій рідний брат. З якого дива погрожував би мені зброєю? Га?

— Я люблю тебе, — заплакала Олівія. — Хотіла лише, щоб ця… отримала те, на що заслужила… не лізла у чужу сім’ю…

— Хто — ця? — насилу видавив з себе Єгор. До нього потроху почало доходити, що відбувається. Але гнав подалі страшні думки.

— Майя, — заливаючись сльозами, зізналася Олівія. — Ви ж сьогодні… у готелі…

— Що?!!! — мов божевільний заревів Єгор. — Ти?!!!..

— Я… я повідомила Макара, але…

Від почутого Громов ледь не схибився. О, Сило Небесна! То Макар усе знає?!

– І все-таки я не помилявся у тобі, — повними розчарування очима глянув на Олівію. — Сьогодні мав бути твій найщасливіший вечір. Я хотів зробити пропозицію, нарешті узаконити наші стосунки… Думав, ти заслужила, — божевільно засміявся. — А тепер… доки я повернуся… Якщо я ще повернуся… щоб духу твого тут не було. Починай збирати речі.

На тому грубо відштовхнув бідолаху від дверей і поїхав назустріч своїй долі.

Машину брата Єгор помітив здалеку.

Під’їхав. Припаркувався поряд. Вийшов. Обдивився навколо.

«Розумно вибране місце, — подумав. — Ніби й у центрі, а практично безлюдне».

Спустився до води. Глянув під міст. Нічого не видно. Повна темрява.

Підійшов ближче.

— Макаре, — обережно покликав.

У відповідь — тиша.

Зайшов під міст. Очі ще не звикли до темноти.

— Макар! — підвищив тон Єгор. — Я тут. Ти ж хотів мене бачити.

— Хотів, — раптом почув заду. Спробував повернутися, але відчув, як залізне холодне дуло вп’ялося йому в потилицю.

Єгор заплющив очі, стиснув зуби. Скули його заходили.

— Ти помиляєшся, — почав першим. — Все не так, як думаєш.

— А як я думаю? — іронічно запитав Макар.

— Вона кохає тебе, — ковтнувши від хвилювання слину, продовжив молодший брат.