Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Може, я й старший брат, — нарешті почулося у слухавці, — але навряд чи допоможу. Ми вже виросли з того віку, коли…

— Помиляєтеся, — перебила Туріна.

Вона відчула нотки іронії в голосі Макара. Це додало рішучості.

— Він зраджує мені з вашою дружиною, — різко випалила.

Знов настала тягуча тиша.

— Ало! Ви чуєте? Я кажу, він зраджує не тільки мене, але й вас, свого старшого брата!

— Це жарт? — важко прохрипів Макар.

— Якщо не вірите — перевірте. Вам це не складно зробити. Зараз вони розважаються у готелі «Ярус». Можете навіть застукати їх на гарячому, — кинула трубку.

Макар не реагував. Стояв нерухомо, наче його розбив повний параліч.

Трохи оговтавшись, безсило, бо пальці зовсім не слухались, набрав номер свого підлеглого.

— Потрібно терміново перевірити інформацію чи бронював Єгор Громов номер у готелі «Ярус».

За кілька хвилин отримав відповідь.

— Так, пане полковнику, бронював. Він і зараз там. Не один. Якщо хочете — з’ясуємо другу особу.

— Не треба… — ледь прошепотів.

Важко опустився на диван. Відкинув голову. Заплющив очі. Нічого не відчував. Здавалося, якби його зараз ножем шматували — не раегував би.

А Майя летіла додому на крилах кохання. Нарешті розставила усі крапки над «і». Єгор усе зрозумів й більше не турбуватиме. А ще вона дізналася справжню причину, чому Макар не хоче дітей. Вона, як лікар, переконає його, що небезпеки у цьому немає. Те, що сталося з його дружиною, напевно, просто страшний збіг обставин, у якому ніхто не винен. Гірка доля.

— Привіт, коханий! — весело привіталася, коли увійшла до квартири. — Ти вдома?

— Доброго вечора, — здавлено, боляче відповів.

Вперше не піднявся з дивану, не підійшов, не обняв, не поцілував.

Але вона не надала цьому значення. Сьогодні скинула з душі важкий тягар, тому легко пурхала приміщенням.

— Де ти була? — раптом серйозно запитав глухим важким голосом.

«Дивно, — подумала Майя. — Раніше він ніколи не цікавився, де я затримуюсь. Хоч, бувало, поверталася значно пізніше. Чому саме сьогодні? Щось підозрює?»

На серці неприємно защеміло.

— На роб-боті затрималася, — боязко відповіла. — Накопичилося багато питань, що не терпіли до завтра. А чому питаєш?

— Ясно, — задумано протяг Макар.

— Що з тобою? — нарешті не витримала Майя. — Ти на себе не схожий. Не довіряєш? — прямо запитала чоловіка.

Громов важко піднявся з дивана. Повільно підійшов до дружини. Узяв її обличчя у свої долоні. Своїми чорними, як безодня очима заглянув у самісіньке її нутро. Мов рентген просвітив наскрізь. Усе побачив. Нічого не приховає.

— Чому, не довіряю, — глянув у її перелякані очі. — Хіба можна не вірити людині? Вірити треба, навіть, якщо знаєш, що вона бреше. Необхідно слухати й намагатися зрозуміти: чому вона це робить? Чому обманює? — якось по-філософськи відповів.

Майя відчула, як від хвилювання по тілу пробігли мурашки. Ноги в колінах затрусилися. Здавалося — не витримає. Ось-ось втратить свідомість, впаде на підлогу. Тільки його сильні руки підтримали.

Та раптом очі Макара стали ще чорніші. Здавалося, страшна пекельна темрява виливається з них й обвиває усе навколо. Покриває непроглядним мороком. Відчула, як насувається щось жахливе, наче перед смертоносною грозою. Відчула й пронизливий, колючий холод, що віяв з його душі. Від нього все кам’яніло в очікуванні чогось потужного, розгромливого…