Голос гостя здався Майї дуже знайомим. Але вона не надала цьому значення.
— А де улюблені солодощі Майї? — відразу не помітив коробку Макар.
— Ось, як замовляв, — протяг Єгор.
— Неси зразу на кухню, — кивнув старший брат. — Я доти допоможу твоїй дамі, — взяв у руки пальто Олівії.
Згораючи від цікавості, Єгор тихо попрямував до кухні. Спиною до нього, біля плити поралася жінка. Став у дверях, вирішив поспостерігати: хто ж ця краля, яка полонила серце неприступного Макара?
Її рухи здалися йому дуже знайомими.
Придивився уважніше. Ще уважніше… Ще… Ні! Не може бути!!! Це якийсь розіграш? Макар усе-таки вирішив пожаліти брата й знайти його домініканку? Потім запросив його, щоб влаштувати сюрприз? Адже це точно вона! Без сумніву! Та сама! Його Русалка!
— Ще хвилинку і я буду гот… — різко повернулася Майя й заклякла на місці.
У кількох кроках від неї стояв той самий… Єгор… від якого так хотіла завагітніти.
«Господи! Що це? Як? Звідки? То неможливо! — розривали голову мільйони питань. — Світ не може бути аж настільки тісним! Ні! Ні!»
Учора їй снилося, що вона тоне. Може, сьогодні це теж галюцинації? Може він не справжній?
— Рус-салко? — насилу пробелькотів Єгор. — Що ти тут робиш?
Запанувала тиша.
— То ти… брат? — нарешті тремтячим вказівним пальцем показала на приймальню.
Громов молодший мовчав. Одною рукою він тримався за стіну й боявся навіть поворухнутися, наче на плечах кілька тонний тягар тримав. В очах — повно болю, розчарування, душевної муки.
— Я — Єгор Ігоревич Громов, — важко ковтаючи слину, повністю назвав своє ім’я.
— Ось, — простяг упаковку зі східними солодощами. — Т-твій чоловік замовив. Каже, любиш.
Але Майя стояла паралізована, наче у неї блискавка влучила й вразила страшним струмом. Очі були неприродно розширені. З них так і виливався суцільний страх.
— Та де ж ви пропали? — раптом почувся голос Макара. — Ми з Олівією зачекалися вже. Познайомилися?
— Так, — швидко зібрався Єгор.
— Ага, — вдала, що не може розв’язати фартух Майя.
— Та ти ще навіть солодощі не віддав? — забираючи коробку з братової руки, незадоволено похитав головою Макар. — Що, не виходить, люба? Дай допоможу зняти, — підійшов ззаду й поцілував дружину в потилицю.
«Ні, це не розіграш, — зрозумів Єгор. — Це якийсь страшний сон. Макар одружився на єдиній жінці, яка припала до Єгорового серця. Ще вчора вважав її своєю долею, а сьогодні… вона — доля старшого брата… Така близька й одночасно така далека… Ні. Це не вкладається у нормальній голові. То — неможливо. Головне — пережити цей вечір. Потім треба буде з нею поговорити, — вирішив. — Вона не може кохати Макара. Просто втратила зв'язок з ним, Єгором. А потім Макар примусив її…»
— То ми сядемо сьогодні за стіл? — перервав його тривожні думки старший брат. — Чи, побачивши мою дружину, ти втратив дар мови? — влучно пожартував. — Усі до вітальні.
Спочатку все йшло відносно напружено. Майя помітно переживала, намагалася догодити гостям. Та й Єгор наче води в рот набрав. Проте за кілька хвилин усі нарешті розслабилися. Загомоніли про Макара й Майю, мовляв, як познайомилися і все таке.
Єдиною, хто помітив, що справді відбувається щось не те, була Олівія. Вона зразу відчула крижаний холод, що повіяв від Єгора. За цілий вечір жодного разу на неї не глянув, майже не сміявся, мало їв і зовсім не пив.
— Що навіть одну чарочку не піднімеш? — дивувався Макар.
— Пробач, брате, я за кермом.
— А хіба Олівія?
— Свого нового коня я їй не довіряю, — гостро зиркнув на подругу.