— Так, — знову ковтнула сльози.
— Не пожалкуєш?
— Ні, — твердо й прямо глянула в його незвичайні очі.
Якусь мить панувала повна тиша.
— Прийду, — злегка усміхнувся.
Тоді різко встав й попрямував до машини.
— То це не жарт, брате? — не міг повірити власним очам Єгор, розглядаючи обручку на пальці Макара.
Три тижні тому старший брат зателефонував йому й повідомив, що одружується. Запрошував на скромну реєстрацію аж на західну Україну. Але Єгор тоді якраз за кордоном був, тому приїхати не зміг.
Сьогодні він зустрів Макара на Київському вокзалі. Громов-старший остаточно здав попередню посаду й через два дні мав приступити до нової.
— Я схожий на жартівника? — весело насупив брови старший брат. — Ми з Майєю йшли до цього рішення довгих чотири місяці.
— Що? — скривився Єгор. — Аж чотири місяці? Та як ви узагалі витримали таку силу-силенну часу? — іронічно засміявся. — Я ж усього лише півтора роки живу з жінкою — і то не готовий вести її під вінець.
— У цьому ми з тобою різні, — погодився Макар.
— Хоча… — задумався молодший брат. — Якби я зустрів свою незнайомку з Домінікани, може, й чотири місяці не тягнув би…
— Може, ще й стрінеш, — байдуже кинув Макар. — Доля — хитра лисиця…
— А як мамі нова невістка? — поцікавився Єгор, допомагаючи братові нести сумки з речами.
— Подобається, — небагатослівно описав Макар.
— А де ж вона сама, щось я не збагну? — не переставав дивуватися Громов молодший.
— Затримається ще на якийсь час у своєму обласному центрі. У неї відповідальна посада. Поки виконуючого обов’язки підберуть, поки вирішаться деякі питання… Треба почекати. Будемо зустрічатися на вихідні.
— Ой, як у вас все складно, — незадоволено похитав головою Єгор. — Ти хоч фотографії якісь привіз зі своєї реєстрації? По вайберу так нічого й не кинув, хоч я просив.
— Нічого я не привіз, — махнув рукою Макар. — Фотографували її подруги, потім побачиш.
Машина рушила.
— А діти? Ти ж наче… — торкнувся забороненої теми Єгор.
— Не буде дітей, — сказав, як відрізав Макар. — Нічого не змінилося.
— Вона на це погодилася?
— Так, — нахмурився Макар. — Я дав їй час усе обміркувати.
— Ага. Точно. Я пам’ятаю — чотири місяці, — у голосі Єгора знову прозвучали іронічні нотки.
— Може, ти якось передумаєш?…
– Єгоре! — раптом зірвався Макар, наче йому на болячий мозоль наступили.
— Що!!! — у свою чергу добряче підвищив тон брат. — Це ти бабам своїм рота затикай! А я особисто вважаю, що пора кінчати з цими страхами! Одна справа, коли перед тобою якась співмешканка, чи просто коханка, і зовсім інша — дружина, — потеплішав.
— Не лізь не в свої справи, — пом’якшав Макар.