Дзеркальце, моє дзеркальце: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У залі вже гамірно від розмов і сміху, а глядачі ще навіть не почали приходити – це тільки освітлювальна команда й Емілі та кілька вчителів, які прийшли побажати нам успіху. Нерви заплітаються у вузол, а потім – у морський вузол, у роті пересохло, і в горло після сніданку не лізе ні шматочка. Якби це був просто концерт, то я б нервувалася, але була в приємному очікуванні, заряджена, готова до початку. Але це не просто концерт. Можливо, це – найважливіший вчинок у моєму житті.

Так дивно знати раніше за решту, що саме зараз відбувається зворотний відлік до чогось жахливого, до того, що змінить усе. Сподіваюся, що ми з Аш та Лео зробили все правильно і це буде катастрофа для нього, а не для нас.

– Усе гаразд? – поряд виникає Емілі.

– Мабуть, а ти як?

– Усе добре, якщо чесно, для мене найскладніше вже позаду. – Вона так мило посміхається, голос – як дзвіночок. Мені подобається дивитися на неї. – Редлі, – каже вона. – Слухай, я тут думала, і я…

Вона не встигає договорити, коли дзвонить телефон, і побачивши номер, я розумію, що мушу відповісти.

– Пробач, – перебиваю її, махаючи перед нею телефоном, як остання ідіотка. – Пробач, я маю відповісти.

– Серйозно? За чотири хвилини відчиняємо двері в зал! – гукає вона мені навздогін.

– Зрозуміла, – відповідаю я, хоча насправді вже слухаю людину по той бік слухавки. – Добре, – кажу я, – починаємо.

Ми стоїмо за завісою, утрьох, бо Лекредж дуже нервується перед концертом і досі сидить у туалеті, дослухаючись до того, як зала наповнюється голосами. Між завісами є маленька щілина, і раз у раз хтось із нас підходить і зазирає в неї. Я бачу своїх батьків і сподіваюся, що татові вистачить розуму вивести Ґрейсі з мамою, коли все почнеться. Аш тут, але не її батьки. Вони досі сидять біля Ней. Чекають, коли вона повернеться до них.

Побачивши, як Аш сідає на місце в першому ряду, яке я зайняла для неї, намагаюся за виразом її обличчя зрозуміти, як справи в Ней, але зрозуміти нічого не вдається. Узагалі нічого.

– Зараз повернуся, – кажу я.

– Редлі, куди ти? – кричить мені в спину Роуз.

Я спускаюся зі сцени, сідаючи навпочіпки біля Аш.

– Як вона? – питаю я.

Коли вона відводить очі від своїх долонь і дивиться на мене, я бачу, що вона заплакана. Вона нічого не каже, просто коротко заперечно хитає головою.

– Може, тобі краще піти туди? – накриваю її долоні своїми. – Ти можеш піти, тобі не обов’язково лишатися тут.

– Обов’язково, – шепоче вона. – Я мушу. Все налаштовано, але я маю контролювати все зі свого телефону й у разі чого завадити висмикнути систему з розетки. І взагалі я хочу побачити його поразку. Я мушу. Заради неї. Усе гаразд. Ще пару годин, і стане зовсім кепсько, а поки я тримаюся.

– Люба! – Тато помітив мене і підкликає до себе. Стиснувши руки Аш, я зиркаю на завісу й біжу туди, де сидить моя родина.

– Мушу йти, – кажу я. – Слухай, тату, все це не для Ґрейсі. Лайка і таке інше, тексти про смерть і депресію. Перша пісня дійсно хороша, а потім, я думаю, краще забрати її додому.

– Ти не хочеш, щоб ми тебе послухали?

– Хочу, – кажу я, – але не хочу засмучувати Ґрейсі. Мама лишиться, правда, мам?

Обличчя мами бліде і стомлене, вона дуже міцно тримається за сумочку, але вогники засвічуються в її очах, коли я прошу її лишитися, і вона посміхається.

– Так, я залишуся, – каже вона.

– Я не хочу йти додому! – починає нити Ґрейсі.

– Редлі! – Лео кличе мене з-за завіси. – Скоріше!

– Слухай, – кажу я. – Коли концерт закінчиться, ми з тобою зможемо зробити власну групу, добре?

– А можна я буду співати? – питає Ґрейсі.

– Звісно.

– Тату, я буду співачкою!