Дзеркальце, моє дзеркальце: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Карлі Шилдз була однією із його перших жертв, – каже вона. – Я знайшла фото, відео, переписку. – І Данні, Даніель Гевен, так її звуть.

– Господи, – затуляю рота рукою й дивлюся на Лео, який хитає головою, стиснувши кулаки.

– Слухайте, – каже Аш. – Я краще за інших знаю, як ви почуваєтеся, але ми вже так близько. Так близько до того, щоб викрити його, заради Наомі, Карлі, Роуз та інших дівчат. Зберігайте спокій. Уже майже все.

Дивлюся на Лео і бачу, як він зціпив зуби.

– Буде важко не вирубити його.

– Я мушу знати, – голос Аш рівний, вона зібрана, як лазерний промінь. – Ви готові на це піти?

Лео дивиться на мене.

– Чорт, так.

– Роби, – кажу я. Секунду ми мовчимо, бо кожен знає, що тепер уже немає вороття.

39

Ідучи до кабінету музики, я думала, що витримаю, та в ту ж мить, коли бачу, як вони стоять поряд і тихо розмовляють, світ розпадається на друзки, і мене не хвилює вже нічого – тільки б роз’єднати їх.

– Привіт, – мій голос надтріснутий, холодний і металевий. Я намагаюся розплавити цю сталь, щоб вона стала м’якішою, щоб усе було не так очевидно, та мені не вдається. – Сер, я подумала, що, можливо, ви відпустите нас із Роуз, бо потім велика перерва, а ми збиралися ще раз прогнати всі пісні.

– Я гадав, ви сьогодні захочете відпочити, щоб мати більше сил, – супиться містер Сміт. – Не варто перенапружуватися, до того ж у вас річна контрольна, Редлі. Ви мусите бути присутніми на цьому уроці.

– Так, нам однозначно не треба більше репетирувати. – Роуз теж супиться на мене, і перемир’я між нами таке хитке, таке крихке, і я зовсім не хочу його порушувати, але ще більше я не хочу, щоб він ще хоч один сука раз торкнувся її хоч сука пальцем.

– Взагалі-то, Роуз, щиро кажучи, я трохи нервуюся через усе це. Сьогодні день народження Ней і концерт, і лікарі виведуть її з коми. Мені просто потрібно трохи часу, ти не могла б побути зі мною? Будь ласка.

Очі Роуз перебігають із нього на мене, і я бачу тривогу на її обличчі.

– Можна? – питає вона. І це не питання учениці до вчителя, це щось набагато інтимніше. Рух його тіла у відповідь ледве вловимий, але я помічаю його. Тілесна мова власника, якому так важко відпустити її зі мною, і раптом я розумію чому. Для нього я не просто якась невдаха, я – суперник.

– Звісно, – відповідає він, але не посміхається. – Це важкий день для вас обох. Ідіть і переведіть дух. Побачимося о десятій, так?

Знаходжу найближчий вихід і вдихаю холодне повітря.

– Редлі, я, звісно, рада, що наші стосунки знову налагоджуються і, так, ми домовилися присвятити сьогоднішній день Ней, але це трохи… занадто.

– Я лише… Я лише хочу, щоб ти була в безпеці, – ляпаю я, не встигнувши прикусити язика, і ясна річ, вона мене не розуміє. Звісно, вона насуплює чоло і дивиться з подивом, задкуючи від мене.

– Редлі, припини, добре? Слухай, ти засмучена, як і всі ми сьогодні. Буде важко, але я вже в безпеці. Я насправді щаслива, щасливіша, ніж довгий час до того. Я відчуваю, що зустріла людину, яка розуміє мене, яка бачить, хто я є. Яка насправді дбає про мене, розумієш? Я розумію твої почуття до мене, і десь у душі я зворушена, але врешті-решт, Редлі, ми не зможемо вічно так дружити. Тож якщо ти не можеш із цим жити й радіти за мене, тоді… напевне, нам краще триматися подалі одна від одної.

Кожне її слово повільно вбиває мене, відкушує шматки, пережовує і випльовує геть. Не те, що вона готова відцуратися від мене, – до цього я була готова. А те, що в її душі живе надія, а на вустах сяє посмішка. Любов, в яку вона так вірить, яку вона готова віддавати, щоб почуватися захищеною й важливою. Цього я не можу винести. Але я мушу сховати весь свій біль. Протриматися ще кілька годин. Одне хибне слово, і він переможе.

– Я знаю, я все розумію. Я просто хотіла, щоб усе було як раніше, Роуз. Вся ця історія, я просто втратила розум. Я ніби випала з реальності, на мить. Дурна мить. Тієї миті я втратила найкращого друга, як і ти. Давай більше не робитимемо такого одна з одною, добре?

– Гаразд. – Секунду вона вагається, а потім обіймає мене. – Щось ти розклеїлася, – каже вона. – Але все буде гаразд. Сьогодні ми будемо неперевершені, і хоч нам і здається, що решту життя ми вимушені провести в цій мишоловці, знаєш що? Усе мине так швидко, і кому яке діло до тих річних тестів, коли є набагато цікавіші речі, як подорожі та пригоди? Кому яка різниця, якщо можна втекти світ за очі і досліджувати Амазонку?

– Амазонку? – насилу посміхаюся. – А ти розумієш, що ти від одного погляду на мокриць знепритомнієш?

– Бо вони дуже страшні, – відповідає Роуз дуже серйозно, і я не можу не посміхнутися. – То як, повертаємося до класу? – питає вона.

– Мабуть.

Ніхто не надає значення погляду, що пробігає між Роуз та Смітом, коли ми повертаємося на урок, окрім мене.

40