Дзеркальце, моє дзеркальце: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Привіт.

Коротке слово, і я не можу нічого з нього зрозуміти. У комплекті не йде відповідного смайлика, просто одне слово, пласке й нерозгадуване. І тиша після того, як його вимовили.

– Ти в нормі? – питаю її.

– Ага. – Ще одне коротке слово. Але вона досі там. Досі не завершила виклик.

Дихай і думай. Жодного хибного слова.

– Слухай. Пробач мене за те, що сталося. Я повелася, як ідіотка. Я не збиралася закохуватися в тебе і вже точно не збиралася тобі про це говорити. То було… Я втнула дурню, але дбати про тебе, як я дбала, не дурня. Ти дивовижна, найдивовижніша з усіх, кого я знаю. І я відчуваю це до тебе через те, яка ти. Не через те, який ти маєш вигляд, абощо. А тому що ти – це ти.

Досі тихо. Вдихни і спробуй знову.

– Думаю, я знаю, чому ти так розізлилася на мене. І розумію, чому ти заблокувала мене у всіх мережах, але… я сподіваюся, що одного дня ти передумаєш. Бо мені тебе бракує. Не в тому сенсі. Мені бракує мого ліпшого друга. А ліпший друг мені зараз потрібен як повітря.

– То ми завтра репетируємо на сцені, так? – питає вона.

– Так, – кажу я. – Але…

– Той допис, який я зробила. То було ганебно, і я ненавиджу себе за це. Я спробувала все виправити. Думаю, у школі тепер буде все гаразд. – Вона замовкає, і я затамовую подих. – Але правда в тому, Редлі, що я думала, ми однаково ставимося одна до одної. А тепер знаю, що ні. І від цього мені якось дивно, від того, що ми ніби не щирі одна з одною, що ти робиш і кажеш якісь речі не тому, що ти мій друг, а через почуття.

– Не варто так думати, бо… – починаю я, але вона мене перебиває.

– Варто і треба. Те, що ти відчуваєш, має значення. Ти маєш хотіти надавати цьому значення. А я… мені просто потрібна невеличка перерва. Перерва від наших стосунків. Я тебе не ненавиджу, чуєш? Зовсім ні, просто потрібна пауза. У мене є деякі… справи. Відбувається дещо важливе, і я думаю, краще нам зараз менше спілкуватися. Я відіграю концерт і піду з групи.

– Але…

– Побачимося завтра на репетиції.

– Роуз, будь ласка, ми можемо це обговорити?

– Не лізь у моє життя, добре? Мені потрібне повітря.

– Але…

Але вона вже від’єдналася, і я навіть не встигла розповісти їй про телефон Наомі.

Знову валюся на ліжко, не уявляючи, що робити далі. Сіре небо на вулиці поглинуло всі відтінки блакитного, і здається, що за вікном зима. Цілий день тільки спати й не робити нічого – це тортури.

Тож коли дзвонить мій телефон, я майже падаю з ліжка, щоб дотягнутися до нього, сподіваючись, що це телефонує Роуз, аби сказати мені, що передумала, і разом посміятися над тим, як вона все драматизувала. Але це не вона.

– Редлі, мені потрібна допомога. – Це Лео. Я сідаю, відчуваючи тривогу й хвилювання, бо Лео ненавидить говорити по телефону ще більше за мене. Але найгірше те, що його лють і чванькуватість кудись поділися. Тепер я чую тільки страх.

– Що сталося?

– Редлі, думаю, мені триндець, – шепоче Лео, і я майже не чую його. Інтуїтивно я одразу відчуваю, що все серйозно і він не перебільшує. – Я в дупі, і звідси не вибратися.

– Що таке, чому? Що відбувається? – питаю я.

– Зараз, зачекай хвилинку. – По той бік слухавки шарудіння, грюкання дверей, кроки. – Треба було вийти на хвилину. Там не можна було говорити. Чорт, Редлі, це капець. Я не знаю, що робити.

– Що таке, Лео?

– Аарон. Той чувак, з яким у нього справи. Ну який ще начебто його обдурив і через якого він сів. Аарон з дружками були у нас всю ніч. Не спали, ширялися, увімкнули музику так гучно, що чув увесь будинок. Мама намагалася їх вигнати, але Аарон замкнув її в спальні. Я намагався випустити її, і він… він сказився, Редлі. Він та його дружки накручували одне одного, готувалися до цього лайна. А тепер. Тепер вони готові, Редлі. Вони з’ясували, де буде той чувак, і вони йдуть туди, і він каже, що я йду з ним, що я мушу стати чоловіком, а я не знаю, що робити.

– Лео, що вони задумали? – питаю в нього. – Що вони збираються робити?

– Я бачив пушку, – каже він. Коли я чую це слово, у роті в мене пересихає, і страх миттєво сягає всіх нервових закінчень.