Дзеркальце, моє дзеркальце: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Не знаю… – белькоче Лео.

Дивлячись йому через плече, я бачу метелика, який то сідає на траву, то злітає знову, не зупиняючись більш ніж на секунду, і те саме діється в моїй голові – ніби відповідь близько, а я просто не можу на ній сконцентруватися.

І тут раптом – клац. Дещо спадає мені на думку.

– Ти пам’ятаєш Карлі Шилдз? – запитую в нього. – Дівчину, на честь якої влаштували цей садок?

Лео дивиться через плече.

– Так, навряд чи мені вдасться забути дівчину, яка кинулася під автобус. Вона вчилася в одній паралелі з моїм братом, вони навіть трохи зустрічалися. А до чого тут Карлі?

– Що, як?..

Дістаю телефон і заходжу на сайт школи. Випускники кількох останніх років викладають на «Ютуб» і сайт школи відео, де ворушать губами під якусь пісню. Я повертаюся до відео трирічної давнини, потім чотирирічної, і он де вона.

– О Господи, це вона, – кажу я, дивлячись на купку дівчат, які, сидячи в коридорі, ворушать губами під Бейонсе. У неї інша зачіска – волосся коротке й темне, вона в окулярах, і на оголених руках не видно татуювань, але це вона, немає жодних сумнівів.

– Карлі? – Лео скоса заглядає в мій телефон. – Це не Карлі.

– Ні, – кажу я. – Це Данні Гевен.

– Хто? – дивиться на мене Лео.

– Дівчина, з якою ми познайомилися в Камдені, в якої було татуювання, схоже на татуювання Ней. Вона запанікувала від мого питання про нього. Лео, вона навчалася в цій школі. А Карлі Шилдз була дуже розумна, зірка школи, чемпіонка з плавання, профі з арфи. Усе було гаразд, і тут бац – вона стає на дорозі в автобуса.

– Нє-а. – Лео хитає головою. – Ти додаєш два і два, а виходить – п’ятдесят сім. Тікати не було в характері Ней?

– До групи було, але після – ні.

– Так, можливо.

– Може, я помиляюся, але ці троє дівчат навчалися в одній школі. Одна з них мертва, а в двох інших схожі татуювання. Щось тут є, Лео, я точно знаю.

– Про що це ви? – Ашира з’являється буквально нізвідки.

– А тобі яка різниця? – відгавкується Лео, а потім ловить мій погляд. – Слухай, пробач, добре? Редлі знову верзе дурниці.

– Ви говорили про Карлі Шилдз, – каже Ашира. – Про дівчину, яка кинулася під автобус. Як це пов’язано з Наомі?

Вона що, стояла за рогом і слухала? А ця дівчина наполеглива. І мені це навіть подобається.

– Та це не важливо. Мені просто подумалося про Карлі й про те, що її міг штовхнути на цей вчинок хтось, із ким вона спілкувалася.

– Типу серійний убивця? – на повному серйозі питає Аш.

– Ні, тут відбувається щось глобальніше. Щось велике й…невидиме.

– Як «Ілюмінати»?

– Що? – кліпаю я. – Удалося нарити щось про Ч0рний М!сяць?

– Нічого. Ну, я з’ясувала, що її профіль прив’язано до іншого профілю, прив’язаного, у свою чергу, до іншої електронної адреси. Але туди я влізти не можу. Та співає точно Наомі. Точно.

Вона опускає очі, і ми всі водночас це відчуваємо. Це реальність – не гра, не кіно. Все це насправді. От лайно.

– Данні Гевен теж навчалася в нашій школі.

– Хто така в біса Данні Гевен? – питає в мене Аш.