Дзеркальце, моє дзеркальце: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Дівчина, яка зі мною познайомилася. Мені здалося, що то дурниці, що то моя голова щось виробляє, але в неї було тату, схоже на тату Ней. Треба повідомити поліції, – кажу я.

– Нахуй все це, – люб’язно заявляє Лео. – Ви двоє поведені на збігах. Розкажіть це комусь іще, і всі подумають, що ви божевільні. Забийте на це. Перемкніться краще на Ней, ага? І на виступ.

Я дивлюся на Аш, і вона ледве помітно киває мені.

– Можливо, – кажу я. – Так, можливо, ти маєш рацію. Можливо, все це тільки в моїй голові.

– Прийдете сьогодні до лікарні? – Аш дивиться на нас обох. – Будь ласка.

– Так, звісно, ми будемо, – відповідаю я за нас обох, не вагаючись.

– Дякую. Ем, Редлі, можна тебе? – Вона відходить на кілька кроків, і Лео закочує очі. Знизавши плечима, я йду за нею, і, коли зупиняюся, вона шепоче мені на вухо:

– Карлі Шилдз. Данні Гевен. Спробую щось про них нарити. Я тобі вірю. Побачимось.

Я дивлюся, як вона йде геть, і думаю, добре це чи погано, коли тобі вірить найдивакуватіша дівчина в Лондоні.

– Я не впевнений, що зможу сьогодні прийти, – каже Лео. – Я потрібен Аарону.

– Лео, не обов’язково робити те, чого хоче він. Не варто псувати своє життя заради нього.

– Він мій рідний брат, бро, – розлючено каже Лео.

– Добре, – кажу я, раптом утомившись. – Це твоє життя чи те, що від нього лишилося.

– Та йди ти, – каже він.

Показую йому середній палець, прямуючи назад до школи, і кричу через плече:

– Слухай, може спитаєш Аарона про Карлі Шилдз?

– Ні, – каже Лео. – Вона йому подобалася, і він і досі не пережив того, що сталося. Займайтеся цим без мене. Самі длубайтеся у своїх таємних теоріях.

Він має рацію: ця теорія таємної змови видається божевіллям, коли говориш про неї вголос. А втім… я не можу просто відпустити її та вдавати, що все гаразд. Нічого не гаразд.

Повернувшись до класу, розумію, що ми з Роуз не бачилися цілий день.

І, о Господи, мені страшенно її бракує.

20

Коли відчиняються двері ліфта і в ніс б’є гострий лікарняний запах, я наштовхуюся на Макса й Джекі, і вони обоє плачуть.

– Що сталося? – питаю. – Вона ж не… невже вона?

– Ні. – Джекі намагається посміхнутися, але натомість схлипує. – Ні, сонечку. Просто вони сподівалися, що вона одужуватиме швидше. Їй шкідливо довго лишатися в такому стані… о, все це дуже важко. Пробач, не хвилюйся. Все буде гаразд, обіцяю.

Вона знову плаче і обіймає мене, і я довго стою і вдихаю її запах.

– Аш не піде додому, не хоче лишати її ні на мить. Приглянеш за нею, добре?

– Звісно, – кажу я. Мені було б нескладно пообіцяти їй будь-що, аби тільки їй стало краще, але цю обіцянку буде легко виконати.

Вона цілує мене в чоло, і замість того, щоб відійти, я на мить притуляюся до неї. Мамині обійми, я сумую за ними. Відступаючи на крок убік, я докладаю всіх зусиль, щоб підбадьорливо їм посміхнутися, коли вони заходять у ліфт. Ашира стоїть біля вікна палати Ней, притиснувшись головою до скла.

– Привіт, – кажу я, стаючи поряд.