Дзеркальце, моє дзеркальце: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Коли я приходжу до лікарні, там немає ні Лео, ні Роуз. Від Лео приходить повідомлення:

Роуз мовчить. Тож, окрім мене, тут нікого немає, і щоб опинитися біля Наомі, я долаю вже звичний лабіринт коридорів на самоті. В її палаті теж нікого немає, немає медсестер, жодних натяків на те, що хтось із її родини тут. Мені здається, що лишатися в коридорі тупо, тому, хвильку постоявши, я заходжу всередину.

– Привіт, – кажу я, сідаючи поряд. – Як справи? Бачу, все по-старому. Як твоя голова? Ще не загоїлася? Слухай, містер Сміт про тебе сьогодні питав. Здається, вся школа готує для тебе листівку з побажаннями швидкого одужання, а хор записує пісню, хоча, щиро кажучи, можливо, це вагомі причини лишатися в комі.

Наомі, звісно, не відповідає. Не знаю, чому я досі від неї цього чекаю.

Минуло три дні, видимі синці зблякли, і обличчя стало більш схожим на обличчя людини, з якою ми були знайомі до того, як вона зникла.

– А мою маму застукали п’яною за кермом візочка в супермаркеті. Прокидайся, Ней, – шепочу я їй на вухо, відчайдушно жадаючи почути її голос – низький, сардонічний, хрипкий, – яким вона завжди наказувала мені припинити жувати шмарклі. – Прокидайся й поясни мені, що в біса відбувається.

– Сьогодні вона не прокинулася б, навіть якби захотіла, – заходить лікарка Патерсон. – Тобі не можна тут бути, ти ж знаєш, лише родина.

– Але місіс Демір сказала приходити в будь-який час.

– Місіс Демір ніяк не зрозуміє, що штучна кома – це не зламана нога. Наомі потрібен спокій.

– Їй краще? – питаю я.

– Я не можу тобі сказати, – каже лікарка Патерсон. – Лише родина, пам’ятаєш?

Я тягнуся до сумки, і вона зітхає.

– Ну гаразд, побудь іще хвилинку. Я розкажу все її родині, коли вони прийдуть. Тоді ти знатимеш більше.

– Дякую, – відповідаю я.

Коли вона йде, я розблоковую телефон і шукаю записи.

– Слухай, – кажу я, повертаючись до Ней. – Сподіваюся, ти не проти, що твій записник, ну той, у якому ти писала тексти, ну тоді, коли ти почала писати сама, що він у мене. Минулої ночі в мене на один із тих текстів написалася музика. Мені не вдавалося заснути, натомість вдалося записати пісню. Що скажеш?

Натискаю «грати» й підношу телефон до її вуха. Поки пісня грає, я розмірковую над словами:

Вдаю, що помираю. Це підказка? Наомі заздалегідь планувала розчинитися безслідно? Пісня закінчується, і я хитаю головою. Кожне з цих слів може означати будь-що. Божевілля – намагатися шукати в них інші факти, окрім того, що це явно писала людина, в якої було багато пристрасного сексу.

Я зітхаю, заходжу в наш блоґ на «Тумблері» і бачу, що хтось залишив у коментарях посилання на фан-сторінку. У «Дзеркальця, мого дзеркальця» є фан-сторінка!

– Чорт, Ней, у нас є фан-сторінка. – Я не можу стримати посмішку, коли клікаю на посилання, а за ним – безліч текстів наших пісень на тлі вигадливих малюнків, на яких слова перетікають у зображення й навпаки.

– Це неймовірно, Ней, – кажу я. – Хтось уважно слухав наші пісні, хтось дійсно пропустив їх крізь себе.

Я гортаю вниз і ще вниз і підписуюся на цей блоґ. Кілька днів нових дописів не з’являлося, але до того їх публікували майже щодня. А потім я бачу ім’я дописувача – Затемнення, і натискаю на посилання на його профіль в «Інстаґрамі».

На аватарці в нього зображення дівчинки, її профіль та довгі кучері волосся, закручені навколо повного місяця. Лише кілька фото, жодного селфі, тільки якесь мотиваційне лайно, нудні однакові фотки, і більше нічого.

Як характерно, наша перша фанатка – невдаха.

А потім, в її «Інстаґрамі», я бачу посилання на її профіль у «Туніфай», тож я переходжу за ним. Тільки там у неї інше прізвисько. Ч0рнийМ!сяць. Людина, яка клонувала всі списки пісень Ней. Вау, оце так дійсно одержима прихильниця. Чи людина з нездоровою цікавістю. Від страшних речей ще страшніше лайно в людях завжди підіймається на поверхню, це напевне. Протягом кількох тижнів після зникнення Ней кількість наших підписників у соцмережах збільшилася вдвічі, а потім ще раз після того, як стало відомо, що її знайшли і що вона в комі. Людям подобаються трагедії. Люди – дивні.

Ч0рнийМ!сяць насправді хоче, щоб ми її помітили. Цікаво, вона симпатична? Можливо, вона стане першою фанаткою, яка переслідуватиме нас на гастролях. Або просто переслідуватиме.

Тобто я думаю, що це дівчина, але хтозна. Вона може виявитися сорокап’ятирічним далекобійником на ім’я Кен.

– Що це за людина, як ти вважаєш? – звертаюсь я до Ней. – Можливо, якийсь збочений семикласник, якому подобається малювати. А втім, усе ж таки справжній супер-фанат, а ми завжди цього хотіли, правда ж?

Механічний звук її дихання, нескінченне пікання апаратів – я відчуваю, як мої нутрощі сплющують самі себе.

– Я так сумую за тобою, Ней, – шепочу я. У горлі клубок, очі печуть, але я не заплачу. Якби Ней побачила, що я плачу над нею, вона б мені цього ніколи не подарувала.