Дзеркальце, моє дзеркальце: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Чорт забирай, Роуз, які ще канали? – Лео хитає головою.

– Так я вам і сказала.

Вона широко усміхається, і мені хочеться вбити її.

– Скажу лише, що дорослі чоловіки мають свої переваги.

Лео відвертається від неї, ховаючи збурені нею почуття.

– Чорт, Роуз, могла б написати! – кажу я. Хоч у мене й не було впевненості, що інформацією зі щоденників Ней можна ділитися, та розмова з Роуз була б не зайвою. Але що вона робить у першу чергу? Вона викладає купу селфі в «Інстаґрам» і телефонує кому? Мазу Гаррісону.

– А що такого? – посмішка то сходить з її губ, то повертається.

– Твій тато дізнається про те, що якийсь покидьок витягнув тебе з в’язниці.

– Ні. Не дізнається. Не настільки я йому цікава. – На мить здається, що Роуз розчарована. – Цього ранку я сказала йому, що в мене похмілля, просто щоб дізнатися, що він зробить, а він сказав, що в нас за кілька тижнів випускні іспити, і що я розумна дівчинка, і якщо я припиню займатися дурницями, у мене буде прекрасне майбутнє. Але якщо я твердо вирішила зруйнувати своє життя, він навряд чи може якось на це вплинути, тож він зосередиться на Аманді. Ну правда, його цікавить лише вона, ніби він найнявся робити Аманду щасливою з ранку до ночі.

– Ну, принаймні він був удома, – кажу я. – Мого вранці не було. Я навіть не знаю, чи він приходив.

– Ой, ну кому вони взагалі потрібні. Так навіть краще, взагалі-то, – каже Роуз, великим пальцем витираючи помаду з моєї щоки. – Наше життя було б нуднішим, якби їм було не байдуже. Та мені й не потрібна його турбота, тепер у мене новий папік!

– Фууу, – тягне Лео.

– Що це взагалі означає? – питаю я в неї, коли лунає дзвоник.

– А що це, на твою думку, означає?

– Господи, Роуз, це бісить.

– Репетиція в обід, – кричить нам Лео, який зривається на біг, очевидно, щоб скоріше опинитися в класі та втекти від драми Роуз та її розпатякування про старших чоловіків.

– Так, босе, – відсалютувала вона, повертаючись до мене. – Він вважає мене стервом, так?

– Ти і є стерво, – кажу я. – А взагалі, відколи це ти цікавишся, що думають про тебе інші, та що означає «новий папік», бо звучить це збіса огидно?

– Та я просто фігнею страждаю, – каже Роуз. – І так, мене цікавить, що ви двоє про мене думаєте. А ще Ней. І, може, трохи Лекредж.

Коли в коридорі стає порожньо, вона знімає окуляри, і під ними немає чорних тіней, які вона зазвичай накладає, а є натомість почервоніння навколо блідо-блакитних очей й розпухлі від ридань повіки.

– А на решту йолопів мені покласти.

Я обіймаю її, гублячись у хмаринці її волосся із солодким ароматом.

– Лео не вважає тебе стервом, – заспокоюю я її. – На відміну від мене.

Вона досить сильно штурхає мене в ребра, але зате вона сміється, і коли я спостерігаю за тим, як вона заходить до класу, її сонячні окуляри знову надійно приховують її очі.

Роуз сідає на вчительський стіл, просто перед місіс Гардімен, і чекає, коли весь клас зверне увагу на неї.

– Ніколи не вгадаєте, що зі мною сталося вчора ввечері…

– Редлі? – Містер Сміт визирає зі свого класу в коридор, де не лишилося нікого, крім мене, і жестом підкликає мене до себе.

– Я запізнююся на переклик, сер, – кажу я, відриваючи погляд від Роуз, коли місіс Гардімен добряче грюкає дверима.

– Я напишу тобі записку. Скажи мені двома словами, як там Наомі. Напевне, вам усім важко бачити її в такому стані, але тобі – особливо, мабуть. Ви були дуже близькими, чи не так? Ну, тобто, і є, звісно…

– Так, – кажу я, коли заходжу до його кабінету й він зачиняє за нами двері. – Мені теж так здавалося, але я не знаю, я зовсім не розумію, що сталося. Вона ніколи не казала нічого такого, що допомогло б нам розгадати цю загадку. Я відчуваю, що з мого боку то була своєрідна зрада.