Ця угода задовольняла обидва боки. Шуленбергові гості знали тепер, принаймні, як звалися ті страви, що їх вони їли, навіть коли їхня природа іноді бентежила їх.
А Сара мала харчі на всю холодну, похмуру тьмяну зиму, й це позбавляло її найголовніших турбот. Потім календар почав брехати, кажучи, що вже весна настала. Весна приходить, коли справді настає весна. А тут січневий замерзлий сніг ще лежав діамантами на вулицях. Ручні катеринки пригравали, як і раніше “за старого славного, літнього часу”, — із звичайною їхньою грудневою жвавістю й виразністю чоловіки почали підписувати місячні векселі, щоб купити до Великодня костюм. Воротарі позакривали парове опалення. А коли те все трапляється, — знайте! — столиця все ще в лещатах зими.
Одного разу, по обіді, Сара тремтіла з холоду в своїй прибраній комірчині, “будинок опалюється; бездоганна чистота; зручно; перевірте й пересвідчитесь самі”. У Сари не було іншої роботи, як друкувати картки для Шуленберга. Вона сиділа на своїм рипучім кріслі й дивилась у вікно. Календар на стіні настирливо кричав їй: “Capo, весна! Я ж вам кажу — весна! Погляньте-но на мене — мій вигляд вам це скаже. Та ви й самі весняна істота — ви дуже гарненькі, Capo — але чого так тоскно ви дивитесь у вікно?”
Сарина кімната виходила у двір. Виглядаючи у вікно, вона могла бачити задню цегляну безвіконну стіну ящикового заводу на сусідній вулиці. Але стіна була чистісінький хрусталь. І Сара бачила внизу зелену поляну в тіні вишневих дерев і берестків, облямовану малиновими й трояндовими кущами.
Справжні віщуни весни надто непомітні для очей і для вух. Декотрим з них, перш ніж вони зможуть привітати Даму в зеленім, потрібний шапран у цвіту, блискуче тернове дерево, пташині співи, — навіть таке грубе нагадування, як прощальне ручкання з устрицями й з іншими стравами зимового меню. Але до вибраних синів старої матері землі з’являються радісні весняні віщуни, проголошуючи їх рідними дітьми, а не приймаками, — хіба тільки вони самі побажають ними бути.
Минулого літа Сара поїхала на село й покохала фермера.
(Коли пишете оповідання, ніколи так не зупиняйтесь. Це погане мистецтво, й від цього може покривитись всяка цікавість. Хай оповідання йде вперед, не зупиняючись.)
Сара залишалася два тижні на фермі “Соняшне Джерело”. Тут вона пройшла науку кохання з сином старого фермера Франкліна — Уолтером. Взагалі фермери кохались, брали шлюб і переверталися на лопух дуже швидко. Але молодий Уолтер Франклін був теперешнім агрономом. У його корівнику стояв телефон, і він міг точно вирахувати, як уплине врожай канадійської пшениці майбутнього року на картоплю, посаджену на молодику.
На тій тінявій полянці, зарослій малиновими кущами, Уолтер залицявся до Сари й скорив її. Вони сиділи разом і плели вінок із кульбаби для її волосся. Він захоплювавсь ефектом жовтих квіток на її чорнявих косах, і вона залишилась у вінку, пішла додому, розмахуючи солом’яним морським брилем.
Уолтер сказав, що вони візьмуть шлюб навесні при перших ознаках весни. І Сара вернулася назад, у столицю, барабанити на своїй друкарській машинці.
Грюк у двері розвіяв Сарині спомини про ті щасливі дні. Лакей приніс записку олівцем — меню “Хатніх обідів” на наступний день, — власноручні розкаряки старого Шуленберга.
Сара сіла за машинку й пропустила картку між вальки. Вона працювала проворно. Звичайно, всі двадцять одна картка були готові за півтори годині.
Сьогодні в меню змін було більше ніж як завжди. Юшки були легші. Із перших страв свинину було викреслено й красувалася вона тільки з руською ріпою у відділі смажених. Граціозний дух весни перейшов усю обіденну картку. Ягня, що нещодавно розбишакувало на зелених горбках, скористовано для підливи, що нагадувала про його жвавість. Устрицина пісня ще хоч і не зовсім змовкла, але чулася вже “duminuendo con amore”[232]. Сковородка, очевидно, гуляла. Реєстр різних пиріжків розпухав, важкі пудинги зникли. Сосиски, обгорнуті гарніром, танули в солоднечій передсмертній тузі в товаристві гречаної каші.
Сарині пальчики танцювали, як мошка над струмком улітку. Вона перебирала страви, розміреним оком визначала кожній її місце відповідно до того, яка в неї завдовжки назва.
Якраз перед десертом стояв реєстр городини: морква й горох, спаржа з сухарями, перманентна картопля й пшеничка, рижова каша, квасоля, капуста й потім.... потім....
Сара плакала над обіденною карткою. З глибини якогось релігійного розпачу здіймалися сльози до її серця й збиралися в її очах. Вона схилила голову на столик своєї маленької друкарської машинки, і клавіші сухо акомпанували їй риданням.
Аджеж два тижні вона не мала листа від Уолтера — а далі на картці стояв салат з кульбаби з якимись яйцями... Ну до чого вони ті яйця? Кульбаба — її золотистими квітками Уотлер коронував її, назвав своєю коханою королівною й майбутньою дружиною, кульбаба — віщун весни, — сумна гирлянда її горя — спогади про її найщасливіші дні.
Панно, дозволяю вам усміхнутися, доки ви самі зазнаєте такого іспиту. Хай на ваших очах за Шуленберґовим табльдотом подадуть Маршалові Нієлеві троянди — Персеїв подарунок[233], а тою ніччю, коли ви оддали йому ваше серце, хай подадуть троянди, як салат з французьким гарніром. Коли б Джульєті[234] довелося побачити ознаки свого кохання так низько впалими, вона миттю б кинулася за травами Лети[235] до якось гарного аптекаря.
Але що за чарівниця Весна! До велетенського міста з каменю й заліза треба надіслати звістку. Нема кому принести її, опріч маленького хороброго посланця з ланів, простенького виглядом, в суворій зеленій одежі. Вона, як призваний солдат щастя, — та кульбаба dent de lion “левів зуб” — як називають її кухарі-французи. Коли вона цвіте — вона співучасниця любовної гри, заплетена в каштанове волосся моєї героїні. Коли він юний, коли в нього нема ще пиляків і пелюстків, її кидають у киплячий казан — і він знову несе привіт своїй шановній господині.
Сара швидко вгамувала сльози. Треба ж понаписувати обіденні картки.
Все ще не зовсім прокинувшись од своєї кульбабиної мрії, вона кілька хвилин розгубливо стукала машинкою, а розумом і серцем — уся була, зо своїм фермером на чудовій стежці. Однак вона швидко повернула до гранатових полян у Нью-Йорку, й її машинка почала гриміти й підскакувати, як штрайкбрехерів грузовик.
О шостій годині лакей приніс їй обід і забрав видрукувані на машинці її обіденні картки. Пообідавши, Сара одсунула, зітхнувши, у бік миску з салатом із кульбаби, прикрашеним гирляндою з великих крашанок. Як і оця темна маса з яскравих, одзначених коханням квітів перевернутих на жалюгідний, безславний салат, так і її літні надії зав’яли й розлетілись. Шекспір[236] і сказав, що любов може живитися з себе. Але Сара не могла примусити себе з’їсти салат з кульбабиного листя, що прикрасило перший бенкет її серця, її справжнього кохання.
О шостій з половиною пара в сусідній кімнаті зняла чвару. Мужчина в кімнаті нагорі намагався підібрати “ля” на своїй флейті. Газ почав гаснути. Хури з угіллям зупинились для вигрузки — єдиний звук, що викликав заздрість у фонографа. Кішки на парканах поволі одсувалися до Мукдену[237]. З цих ознак Сара знала, що їй час читати. Вона витягла “Монастир і серце”[238] — кращу з нехідких книжок за місяць, — поставила ноги на валізку й узялась мандрувати разом з героєм — Жераром.
Біля дверей почувся дзвінок. Квартирна хазяйка озвалася. Сара кинула Жерара й Дені на шматування ведмедеві й прислухалась.
Ви вже догадались. Вона вискочила на сходи якраз, коли фермер, стрибаючи через троє східців, вискочив нагору, скосив Сару, зв’язав її, не залишивши для інших навіть колосся підбирати.
— О, чому ти не написав? — крикнула Сара.
— Нью-Йорк не маленьке містечко, — сказав Уолтер Франклін. — Я вже тиждень одшукую тебе на стару адресу. Я дізнавсь, що ти переїхала у вівторок і трохи втішився; а може, думаю, не буде такої невдачі, як у п’ятницю. А, проте, я ловив тебе з поліцією й усякими іншими способами — аж до сьогодні.
— Я писала, — гаряче одказала Сара.
— Не дістав жодного листа.
— Як же ти відшукав мене?
[232] Diminuendo con amore — ніжно затихаючи (італ.).
[233] ... Персеїв подарунок... — Персей — герой давньогрецькій міфології, син Зевса і Діани, дочки аргоського царя Акрісія. Переможець чудовиська Медузи Горгони та рятівник царівни Андромеди.
[234] Джульєта — Джульетта — героїня трагедії Вільяма Шекспіра “Ромео і Джульетта", символ чистого і високого кохання, спроможного на самопожертву.
[235] Лета — у грецькій міфології річка забуття в царстві мертвих; у даному випадку “миттю б кинулася за травами Лети до якогось гарного аптекаря” означає — “одразу звернулася б до аптекаря за смертельною отрутою”.
[236] Шекспір і сказав, що любов може живитися з себе — тут міститься алюзія до слів Шекспірової Джульєтти: “Як море, дна не має і любов, (Що більше їх я віддаю тобі,) то більше їх у мене зостається, / А їм немає меж...” (“Ромео і Джульетта", II, 1; переклад І.Стешенко).
[237] Мукден — при Мукдені відбувалися воєнні дії під час російсько-японської війни 1904—1905 рр.
[238] “Монастир і серце” — історичний роман англійського письменника Чарльза Ріда (1814—1884).