Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели: читать начало книги онлайн

— Коли має бути ваша дурна втеча? — спитав Айкі.

— О дев’ятій годині, — відповів містер Мак-Гоуен. — Вечеря о сьомій. О восьмій Розі прикинеться, що в неї болить голова, і піде в свою кімнату. О дев’ятій старий Парвенцано, що живе в сусідньому будинку, пустить мене до себе в двір, а там є місце, де з Рідлового паркана виламано дошку. Я підійду під вікно Розі і допоможу їй спуститися пожежною драбиною. Доводиться робити все так рано через священика. Все піде як по маслу, якщо тільки Розі не почне впиратися. То що, Айкі, можеш ти дати мені такий порошок?

Айкі Шоенштайн поволі потирав собі перенісся.

— Чанк, — сказав він, — це такі ліки, з якими фармацевти повинні бути дуже обережні. Тільки тобі з усіх моїх приятелів міг би я довірити такий порошок. Я зроблю його, і ти побачиш, що після нього Розі більше думатиме про тебе. Айкі пішов за прилавок. Там він розтер на порошок дві розчинені таблетки — по чверть грана — морфію. Щоб порошку було більше, він додав трохи молочного цукру, потім акуратно загорнув суміш у білий папір. Прийнявши такий порошок, доросла людина без ніякої небезпеки для себе кілька годин міцно проспала б. Сказавши, що порошок краще вживати, розчинивши в чомусь рідкому. Айкі віддав суміш Чанку Мак-Гоуену і дістав за це щиру подяку Локінвара[222] з заднього двору.

Хитрість Айкі стане цілком зрозумілою, коли розповісти, що він зробив далі. Айкі послав посильного по містера Рідла і відкрив йому план втечі Мак-Гоуена з Розі. Містер Рідл був кремезний чоловік, сильний і досить швидкий на руку.

— Дуже вам вдячний, — коротко сказав він Айкі. — Нахабний гульвіса! Моя кімната якраз над кімнатою Розі. Після вечері я зразу піднімусь туди, заряджу рушницю і чекатиму. Якщо він з’явиться у мене в дворі, його повезуть звідти в кареті “швидкої допомоги”, а не у весільнім екіпажі.

Знаючи, що Розі кілька годин буде в обіймах Морфея[223], а заздалегідь попереджений розлютований батько чекатиме із зброєю в руках, Айкі вважав, що його суперник близький до поразки.

Всю ніч, чергуючи в аптеці “Блакитне світло”, він ждав, що от-от почує про трагедію, але ніхто не приходив.

О восьмій ранку його змінив інший аптекар, і Айкі поспішив до будинку місіс Рідл, щоб дізнатися, чим усе закінчилось. Але — о диво! — тільки-но він вийшов з аптеки, коли не хто інший, як Чанк Мак-Гоуен, зіскочивши з трамвая, побіг і схопив його за руку! Сяючи від щастя, Мак-Гоуен переможно всміхався.

— Мені пощастило, — сказав він, усміхаючись іще ширше, ніби вже потрапив у рай. — Розі вилізла на пожежну драбину вчасно, з точністю до секунди, і о дев’ятій годині й тридцять з чимось хвилин ми обвінчались у преподобного. Вона зараз у тій квартирі. Сьогодні вранці наділа блакитний халатик і смажила яєчню... Господи! Який я щасливий! Ти повинен колись прийти до нас, Айкі, ми будемо тобі раді. Я працюю недалеко від мосту і оце зараз лечу туди.

— А порошок?! — ледве вимовив Айкі.

— А, ті ліки, що ти мені дав! — сказав Чанк, ще ширше всміхаючись. — Ну, це було так. Сидячи вчора за вечерею у Рідлів і дивлячись на Розі, я сказав собі: “Чанк, якщо ти хочеш завоювати цю дівчину, роби це чесно, без ніякого шахрайства”. Пакетик, який ти дав, лишився у мене в кишені. А потім я глянув, на того, хто ще був за столом, і подумав, що йому бракує відповідних почуттів до свого майбутнього зятя. Вибрав момент і висипав порошок у каву старому Рідлу, розумієш?

Кохання та гроші[224]

Переклад Ю. Іванова

Старий Антоні Рокуол, відставний фабрикант і власник фірми “Мило Евріка”, виглянув з вікна свого кабінету, що містився в його особняку на П’ятій авеню, і усміхнувся. Його сусід праворуч, аристократ-клубмен Джон ван-Шалайт Сеффольк-Джонс, вийшов з свого особняка назустріч своєму автомобілеві і, за своїм звичаєм, зневажливо подивився, задерши носа, на фасад палацу миловара, збудованого в стилі Відродження.

— Ач, лежень! — вигукнув мильний екс-король. — Теж задирає носа, опудало городнє. Я ось примушу малярів на те літо розмалювати весь будинок червоною, білою і синьою фарбами[225]. Може, ти ще вище задереш свого голландського носа.

І Антоні Рокуол, що не визнавав дзвінків, підійшов до дверей свого кабінету й загорлав: “Майк!” тим самим голосом, яким колись він відколював шматки небесного склепіння в канзаських преріях.

— Скажи моєму синові, — наказав Антоні слузі, що з’явився на дверях, — щоб він зайшов до мене перед тим, як їхатиме з дому.

Коли молодий Рокуол увійшов до кабінету, старий відклав набік газету, подивився на нього з ласкавого похмурістю на своєму круглому голеному, червоному обличчі, розкуйовдив одною рукою своє сиве волосся, а другою забрязкотів у кишені, перебираючи там ключі.

— Річере, — сказав Антоні Рокуол, — почому ти платиш за мило, що ним ти умиваєшся?

Річер, який тільки півроку тому приїхав додому з коледжа, був трохи здивований. Він ще не розібрався в своєму батькові, в якому було так само повно несподіванок, як у дівчини на першому балу.

— Шість доларів за дюжину, тату... здається.

— А за костюми?

— Здається, по шістдесят доларів... загалом.

— Ти джентльмен, — рішуче сказав Антоні. — Я чув про молодих аристократів, які платять по двадцять чотири долари за дюжину мила і понад сто за костюм. У тебе стільки, ж грошей для марнотратства, скільки і у них, але ти додержуєшся поміркованості й достойності. Я сам вживаю “Евріку”, — не тільки через сентиментальність, але й тому, що це найчистіше мило на ринку. Все, що ти платиш за шматок мила понад десять центів, ти платиш за погані пахощі та за пакування. Мило за п’ятдесят центів шматок цілком придатне для юнака такого походження, як ти, та такого стану і з такими статками. Ти джентльмен. Вони кажуть, що потрібно три покоління, щоб створити джентльмена. Брешуть! Гроші роблять це значно швидше. Коли є капітал, то все йде, як санки з гори. Гроші зробили з тебе джентльмена. Якого дідька! Вони й мене майже зробили. Я майже такий самий брутальний, нахабний і погано вихований, як і ті обидва аристократи, що живуть по обидва боки вашого дому; вони аж спати не можуть через те, що я засотався між них посередині.

— Є речі, перед якими, пасують гроші, — зауважив молодий Рокуол досить похмурим тоном.

— Не кажи так! — заперечив Антоні, обурившись. — Я переглянув усю енциклопедію, від А до Я, шукаючи речі, — якої не можна було б набути за гроші. Доведеться переглядати ще додаткові томи. Скажи мені, чого не можна купити за гроші.

— Та хоч би, — сказав Річер, — ні за які гроші не можна купити собі місця у вищому колі суспільства.

— Овва! Невже не можна купити? — вигукнув оборонець коріння всілякого лиха. — А де, скажи ти, будь ласка, було б це вище суспільство, якби у першого Астора[226] не було грошей, щоб заплатити за переїзд на палубі?

Річер зітхнув.

[222] Локінвар — герой балади, яка входить до поеми Вальтера Скотта “Марміон” (1808). Цей юнак викрав свою кохану в день її вінчання з його суперником.

[223] Морфей — в античній міфології син Гіпноса, бог сновидінь. Вислів “бути в обіймах Морфея” означає спати солодким сном.

[224] (Mammon and the Archer, 1905)

[225] Розмалювати весь будинок червоною, білою і синьою фарбою — натяк на кольори Американського прапора, який в даному випадку символізує переваги американської демократії. Мильний мільйонер, що розбагатів виключно завдяки власній енергії та тим сприятливим умовам, які склалися в Америці, у такий спосіб кидає своєрідний виклик своєму сусідові — збіднілому аристократові.

[226] Астор — Джон Астор (1763—1848) — американський капіталіст, торгівець хутром.