Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели: читать начало книги онлайн

Широка доброзичлива посмішка негра продемонструвала чудову роботу його хазяїна-дантиста.

— Це он там, бос, — мовив він, показуючи кудись убік. — Але, мені здається, ви трохи запізнилися на першу дію.

Глянувши туди, куди показував негр, Рудольф побачив над входом до театру сяючі електричні літери реклами нової вистави: “ЗЕЛЕНІ ДВЕРІ”.

— Мені казали, що це прекрасна вистава, сер, — вів далі негр. — Агент, який рекламує її, подарував мені долар, щоб я роздавав його картки разом з докторськими. Можна запропонувати вам одну картку доктора, сер?

На розі кварталу, де Рудольф жив, він зайшов у бар, щоб випити кухоль пива і купити сигару. Закуривши, вийшов на вулицю, застебнув пальто, зсунув на потилицю капелюх і твердо промовив, звертаючись до ліхтарного стовпа:

— Все одно я вірю, що це рука Долі вказала мені шлях, як знайти її.

Такий висновок, якщо взяти до уваги описані обставини, безсумнівно, дає нам право зарахувати Рудольфа Стайнера до справжніх послідовників Романтики і Пригоди.

Незакінчена оповідь[242]

Переклад Ю. Іванова

Тепер ми вже не стогнемо і не посипаємо голови попелом, коли чуємо про геєну вогненну[243]. Бо навіть проповідники починають говорити нам, що Бог — це радій, ефір або ще якась суміш з науковою назвою, а найгірше з усього, що жде нас, грішних, у майбутньому, — це хімічна реакція. Приємна, звісно, гіпотеза, але ж ми ще не зовсім позбулися старого релігійного страху. Є тільки дві речі, про які можна говорити довго, давши волю фантазії і не боячись спростувань. Можна розповідати про сни і можна переказувати те, що ви чули від папуги. Ні Морфея[244], ні птахів суд не визнає правомочними свідками, і тому ніхто із слухачів, не наважиться причепитися до вашої розповіді. Так от, темою моєї розповіді будуть сновидіння, і за це я прошу вибачення у папуг, лексикон яких, здається мені, надто обмежений.

Я бачив сон дуже далекий від сучасного критичного напрямку, бо в ньому було дещо спільне з старою, поважною небіжчицею теорією страшного суду.

Гавриїл[245] просурмив, і тих із нас, хто не відразу відгукнувся на його поклик, притягли на допит. З одного боку я помітив купку професійних поручителів в урочистому чорному вбранні з застебнутими ззаду комірцями[246]. Не все, видно, було гаразд із їхнім майновим цензом, бо не скидалося на те, що вони збираються взяти нас на поруки.

Крилатий ангел-полісмен підлетів і взяв мене за ліве крило. Поруч з нами стояла купка, здавалося, дуже заможних привидів, яких теж викликали до суду.

— Ви з цієї зграї? — спитав полісмен.

— А хто вони такі? — в свою чергу спитав я.

— Як вам сказати, — промовив він, — вони...

Але все це не стосується справи і тільки забирає місце, призначене для розповіді.

Делсі працювала в універсальному магазині. Вона продавала гамбурзькі стрічки чи, може, фарширований перець, автомобілі чи якісь інші дрібниці, що ними торгують в універсальних магазинах. З того, що вона заробляла, Делсі одержувала шість доларів на тиждень. Решту записували їй у кредит, а комусь у дебет в головній книзі, яку веде Бог... вибачайте, ваша превелебність — безсумнівно, Первинна Енергія. Ну так от, у головній книзі Первинної Енергії.

Коли Делсі працювала в магазині перший рік, їй платили п’ять доларів на тиждень. Повчально було б узнати, як вона жила на ці гроші. Яке це має значення? Гаразд, вас, можливо, цікавлять більші суми. Шість доларів — це більша сума. Я розповім вам, як вона жила на шість доларів на тиждень. Якось о шостій годині вечора, приколюючи свого капелюшка булавкою, яка пройшла на одну восьму дюйма від мозочка, Делсі сказала своїй подружці Седі — дівчині, яка завжди повертається до вас лівим боком, коли ви підходите до прилавка.

— Чуєш, Седі, я домовилася сьогодні ввечері піти обідати з Піггі.

— Та ну! — захоплено вигукнула Седі. — Ну й пощастило ж тобі! Піггі страшенно шикарний і завжди водить дівчат у шикарні місця. Одного вечора він повів Бланш навіть у ресторан Гофмана, а там шикарна музика і стільки шикарної публіки. Ти шикарно проведеш час, Делсі!

Делсі квапилась додому. Очі її сяяли, а на щоках палали ніжні рожеві відблиски прийдешньої зорі життя — справжнього життя. Була п’ятниця, і від тижневого заробітку Делсі лишилося тільки п’ятдесят центів.

Як завжди в години пік, вулиці були залиті потоками людей. Електричні вогні Бродвею сяяли, приваблюючи з темряви метеликів, які прилітали сюди за десятки й сотні миль, щоб навчитися тут обпалювати собі крильця. Охайно вдягнені чоловіки обертались і дивились на Делсі, а вона поспішала, не помічаючи їх. Манхеттен, нічний кактус, почав розкривати свої мертвотно-білі, з важким ароматом пелюстки.

Делсі зайшла в магазин дешевих товарів і на всі п’ятдесят центів купила комірець машинного мережива. Ці гроші слід було б витратити інакше: п’ятнадцять центів на вечерю, десять на сніданок і десять — на обід. Ще десять треба було додати до її скромних заощаджень, а п’ять центів розтринькати на локричні льодяники: коли покласти їх у рот, то щока випинається і здається, що у вас флюс, а коли їх смоктати, то це тягнеться так само довго, як флюс. Локричні льодяники були, звичайно, марнотратством, майже оргією, але чого варте було б наше життя без насолод!

Делсі жила у мебльованих кімнатах. Є певна різниця між мебльованими кімнатами і пансіоном. Якщо, скажімо, ви живете в мебльованих кімнатах, то інші пожильці не знають, коли ви голодуєте.

Делсі піднялась у свою кімнату — третій поверх вікнами на подвір’я в похмурому кам’яному будинку. Вона запалила газ. Вчені кажуть, що алмаз — найтвердіша з відомих речовин. Вони помиляються. Квартирні господарки знають таку суміш, перед якою алмаз — не твердіший від замазки для вікон. Вони змазують цією сумішшю кришки газових горілок, і ви, стоячи на стільці, можете розколупувати її, доки ваші пальці не вкриються саднами, — усе буде марно. Навіть шпилька не допоможе вам; тому назвемо цю суміш стійкою.

Так-от, Делсі запалила газ. При його світлі, рівнозначному одній чверті свічки, ми оглянемо кімнату.

Ліжко, стіл, комод, умивальник, стілець — усе це було від хазяйки. Решта належала Делсі. На комоді розміщались її скарби: фарфорова з позолотою вазочка, яку їй подарувала Седі, календар-реклама заводу маринадів, сонник, трохи рисової пудри на скляному блюдечку і гроно штучних вишень, зв’язаних рожевою стрічкою.

Притулені до кривого дзеркала, стояли портрети генерала Кітченера[247], Уїльяма Мелдуна, герцогині Мальборо та Бенвенуто Челліні[248]. На стіні висіла гіпсова тарілка з зображенням якогось воїна в римському шоломі, а поряд з нею — барвиста олеографія: жовтий, як лимон, хлопчик переслідує вогняно-червоного метелика. Це була вершина художнього смаку Делсі, але зважте, що його ніхто ніколи не похитнув. Шушукання про плагіати ніколи не порушувало її спокою, жоден критик не зводив брови, дивлячись на її малолітнього ентомолога.

Піггі мав зайти по неї о сьомій. Поки вона хутенько прибирається, скромно відвернімось і трохи потеревенимо. За кімнату Делсі платить два долари на тиждень. У будні її сніданок коштує десять центів: вона готує собі кофе і, поки одягається, варить яйце на газовому пальнику. Вранці у неділю вона влаштовує для себе королівський бенкет: іде в ресторан “Біллі” і їсть телячі котлети та оладки з ананасами, це коштує двадцять п’ять центів, і десять центів вона дає офіціантці на чай. У Нью-Йорку стільки спокус для марнотратства. Вдень Делсі снідає в ресторані при магазині за шістдесят центів на тиждень і обідає за один долар п’ять центів. Вечірня газета, — покажіть мені жителя Нью-Йорка, який би обходився без щоденної газети! — коштує шість центів на тиждень, а дві недільні газети — одна, щоб переглянути шлюбні об’яви, а друга для читання — десять центів. Загальна сума становить чотири долари сімдесят шість центів. Але ж треба ще купувати одяг, і...

З мене досить. Я чував про надзвичайно дешевий розпродаж мануфактури і про чудеса, які можна зробити з допомогою голки й нитки, одначе сумніваюсь. Перо в моїй руці зависає в повітрі, коли я згадую, що в житті Делсі ще треба було б додати хоч трохи тих радощів, які належать жінці в силу всіх неписаних, священних, природних, недіючих законів вищої справедливості. Двічі вона була на Коні-Айленді й каталася на каруселі. Сумно підраховувати радощі, які трапляються тільки раз на рік, а не на годину.

[242] (An Unfinished Story, 1905)

[243] Геєна вогненна — назва глибокої і вузької ущелини на південному боці Єрусалима, де ідолопоклонники спалювали своїх дітей на честь ідола Молоха. Після викорінення ідолопоклонства це місце стало символом вічних мук і страждань. Геєна вогненна неодноразово згадується в Біблії.

[244] Морфей — в античній міфології син Гіпноса, бог сновидінь.

[245] Гавриїл — один із семи головних ангелів, який був посланий Богом, щоб сповістити Захарія про народження Іоанна і Пресвяту Діву Марію про народження Спасителя.

[246] ...професійних поручителів в урочистому чорному вбранні з застебнутими ззаду комірцями. — Йдеться про протестантських священиків, які носили такий одяг.

[247] Генерал Кіченер — Гораціо Герберт Кітченер (1850—1916), британський фельдмаршал, який прославився вдалими військовими операціями і придушенням повстання махдистів у Судані (1895—1898).

[248] Бенвенуто Челліні — (1550—1571) — славнозвісний італійський скульптор ювелір і письменник доби Відродження.