Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели: читать начало книги онлайн

— Я зробив цю дописку, щоб дядько не образився за офіційний тон. Тепер, Біллі, запечатайте це послання, й нехай Панчо віднесе його на пошту. Завтра “Аріадна” повезе кореспонденцію, коли встигне сьогодні взяти на борт усі оті фрукти.

Вечірня програма в Кораліо ніколи не міняється. Розваги місцевих жителів — снотворні й одноманітні. Люди тиняються по місту босі, тихо розмовляючи, з сигарою або сигаретою в зубах. Коли дивишся вниз на тьмяно освітлені вулиці, можна подумати, що там безладно сновигають темнолиці привиди разом з ошалілими світляками. Сумовите бринькання гітар, що лунає з деяких будинків, тільки підсилює тужливий вечірній настрій. Велетенські деревні жаби оглушливо лящать на густолистих деревах, нагадуючи кастаньєти мандрівного негритянського оркестру. О дев’ятій годині на вулицях уже порожньо.

І в консульстві життя йшло так само одноманітно. Кйоу приходив туди щовечора — посидіти в єдиному прохолодному місці Кораліо, на веранді, обернутій до моря.

Пляшка з коньяком не стояла на місці. Десь опівночі ніжні почуття починали прокидатись у серці добровільного вигнанця, консула Сполучених Штатів. Тоді він розповідав Кйоу історію свого нещасливого кохання. І щовечора Кйоу терпляче вислухував його повість, і щоразу висловлював йому співчуття.

— Тільки не подумайте, Біллі, — так звичайно Джонні закінчував свою сумну історію, — що в мене зостались якісь почуття до тієї дівчини. Я забув її. І навіть ніколи не згадую про неї. Якби вона зараз увійшла сюди в оті двері, пульс у мене не забився б швидше. Це все вже в минулому.

— Ще б пак! — відповідав Кйоу. — Звичайно ж, ви забули її. І правильно зробили. Вона поводилась дуже легковажно, коди байдуже вислухала образи на вашу адресу від... гм... Дінка Поусона.

— Пінка Доусона! — Безмежна зневага чулася в голосі Джонні. — Така нікчема! Я вважаю його за цілковиту нікчему. Правда, у нього ферма й п’ятсот акрів землі; ясно, що це відіграло свою роль. Може, мені ще вдасться поквитатися з ним. Що таке Доусони? Ніщо. А Етвудів знає вся Алабама. Слухайте, Біллі, ви знаєте, що моя мати — уроджена де Граффенрід?

— Ні, не знаю, — казав Кйоу, хоч уже чув про це разів триста. — Правда?

— Факт! Де Граффенрід із графства Генкок... Але про ту дівчину я вже не думаю. Правда ж, Біллі?

— Я цілком певен, що, не думаєте, — відповідав Кйоу, й це було останнє, що чув від нього переможець Купідона.

Бо на цьому місці консул завжди поринав у легенький сон, а Кйоу спускався з веранди і йшов додому, до своєї хатинки під гарбузовим деревом у самому кінці майдану.

За кілька днів коралійські вигнанці зовсім забули про лист поштмейстера та про свою відповідь. Проте двадцять шостого липня плід цієї відповіді з’явився на дереві подій.

У коралійські води прибув черговим рейсом фруктовий пароплав “Андадор” і кинув якір. На березі, як завжди, вишикувались глядачі, а карантинний лікар та митні чиновники попливли до пароплава, щоб виконати свої службові обов’язки.

Через годину до консульства зайшов Біллі Кйоу, виблискуючи свіжим полотняним костюмом і шкірячись, як задоволена акула.

— Догадайтесь, яка в мене новина, — сказав він Джонні, що вилежувався в гамаку.

— Надто жарко, щоб угадувати, — ліниво відповів Джонні.

— Приїхав ваш торговець взуттям, — сказав Кйоу, ласуючи цим солодким гостинцем, — і привіз таку силу черевиків, що вистачить на цілий континент, аж до Вогняної Землі[129]. Зараз товар перевозять до митниці. Вже привезено шість повних шлюпок, і поїхали по нову партію. Ох, святі угодники! От весело буде, коли він зрозуміє жарт і прийде побалакати з містером консулом! Варто пронидіти в тропіках дев’ять років, щоб подивитися таку виставу!

Кйоу любив посміятися від душі. Він вибрав на циновці чисте місце й ліг долі. Аж стіни тремтіли від його веселощів!

Джонні обернувся до нього й блимнув очима.

— Не повірю, — сказав він, — щоб знайшовся такий дурень, який прийняв мою відповідь всерйоз.

— На чотири тисячі доларів товару! — аж захлинувся від захоплення Кйоу. — Все одно, що з вугіллям до Ньюкасла![130] Прихопив би ще й партію пальмових віял для Шпіцбергену![131] Бачив старого дивака на ринку. Треба було б і вам подивитись, як він надів окуляри й пас очима півтисячі босоногих анчурійців, які зібрались навколо.

— Ви правду кажете, Біллі? — кволо запитав консул.

— Чи правду я кажу? Побачили б ви, яку дочку привіз джентльмен, що попався на ваш гачок! Розкіш! Поряд із нею всі наші цеглянощокі сеньйорити здаються чорними, як дьоготь!

— Розказуйте далі, — попросив Джонні, — якщо тільки ви можете припинити своє осляче хихикання. Терпіти не можу, коли доросла людина шкірить зуби, як гієна.

— Прізвище — Гемстеттер,— провадив Кйоу.— Він... Та що це з вами?

Джонні вивернувся з гамака, гупнувши мокасинами об підлогу.

— Та встаньте ж ви, ідіоте, — строго сказав він, — а то я провалю вам голову оцією чорнильницею. Та це ж Розіна із своїм батьком! Боже! Що за дурне опудало той старий Паттерсон! Вставайте, Біллі Кйоу, й допоможіть мені! Що нам тепер робити? Невже цілий світ збожеволів?

Кйоу встав і обтрусився. Сяк-так йому вдалося прибрати пристойного вигляду.

— Треба щось придумати, Джонні, — сказав він, силкуючись говорити серйозно. — Я й гадки не мав, що це ваша дівчина, аж поки ви самі не сказали. Насамперед — треба знайти їм хорошу квартиру. Ви йдіть на берег, приймайте на себе удар, а я побіжу до Гудвіна, може, місіс Гудвін згодиться примістити їх у себе. Адже їхній дім — найкращий у Кораліо.

— Дякую, Біллі, — сказав консул. — Я знав, що ви не покинете мене в біді. Настав кінець світу. Але спробуємо відстрочити катастрофу на день або два.

[129] Вогняна земля — архіпелаг, розташований біля найпівденнішої верхівки Південної Америки.

[130] Ньюкасл — місто у північно-східній частині Англії, біля якого видобувалося багато вугілля.

[131] Шпіцберген — архіпелаг у Північному Льодовитому океані.