Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели: читать начало книги онлайн

Кйоу розгорнув парасолю й подався до Гудвіна. Джонні надів піджак та капелюх. Він узявся був за пляшку з коньяком, та й знов поставив її на стіл, не випивши й краплини, і сміливо вирушив на берег.

Він знайшов містера Гемстеттера та Розіну в затінку, біля митниці. Круг них зібралося багато зівак. Митні чиновники розшаркувались, тим часом як капітан “Андадора” розтлумачував їм, для чого ці люди прибули до Кораліо. У Розіни був здоровий і дуже бадьорий вигляд. Вона з живою цікавістю роздивлялась навколо. Все було таке нове для неї! Вона злегка зашарілась, вітаючись із своїм колишнім поклонником. Містер Гемстеттер дуже приязно потиснув Джонні руку. Він був підстаркуватий чоловік, без особливих життєвих талантів, один із тих численних невдах-підприємців, які ніколи не бувають задоволені й завжди мріють про щось нове.

— Дуже радий вас бачити, Джоне, — ви дозволите мені так вас називати? — сказав він. — Дозвольте подякувати вам, що ви так швидко відгукнулись на лист нашого поштмейстера. Він сам узявся написати вам від мого імені. Я шукаю собі таке діло, де можна було б мати більше прибутку. Я вичитав у газетах, що тутешні місця привертають велику увагу підприємців. Я дуже, дуже вдячний вам за вашу пораду приїхати сюди. Я спродав усе, що в мене було, й купив на виручені гроші найкращі черевики, які тільки можна дістати на Півночі. А мальовниче у вас місто, Джоне! Судячи з вашого листа, справи тут підуть чудово!

Страждання бідолашного Джонні припинились тільки з приходом Кйоу, який оповістив, що місіс Гудвін буде дуже рада віддати кілька кімнат у своєму домі містерові Гемстеттеру та його дочці. Туди одразу ж і провели містера Гемстеттера та Розіну й залишили відпочивати після втомної подорожі. Тим часом Джонні потурбувався, щоб усі ящики з черевиками були прибрані до митного складу, де їх мали оглянути. Кйоу, шкірячись, мов акула, побіг розшукувати Гудвіна, щоб попросити його не відкривати гостеві справжніх перспектив взуттєвої торгівлі в Кораліо, поки Джонні не знайде якого-небудь виходу зі скрутного становища, коли це взагалі можливо.

Увечері на прохолодній веранді між консулом та Кйоу відбулась одчайдушна воєнна нарада.

— Відішліть їх додому, — почав Кйоу, читаючи думки Джонні.

— Відіслав би, — сказав Джонні, трохи помовчавши. — Але справа в тому, Біллі, що я весь час брехав вам.

— Це нічого, — лагідно відгукнувся Кйоу.

— Я казав вам разів сто, — поволі провадив Джонні, — що забув цю дівчину. Адже так?

— Триста сімдесят п’ять разів, — погодився монумент терпіння.

— І щоразу я казав неправду, — повторив консул. — Я не забував її ні на хвилину. Я був упертий осел: утік з дому тільки через те, що один раз почув від неї “ні”. І, як чванливий дурень, не хотів повертатись назад. Сьогодні у Гудвіна я перекинувся з Розіною кількома словами. І я довідався про одну річ. Ви пам’ятаєте того молодого фермера, що упадав коло неї?

— Дінка Поусона? — спитав Кйоу.

— Пінка Доусона. Він для неї нічого не значить. Вона ніколи не вірила жодному слову з того, що він казав їй про мене. Але тепер усе пропало, Біллі. Той ідіотський лист, який ми послали з вами тоді, розбив мою останню надію. Вона з презирством одвернеться від мене, коли дізнається, що я грубо насміявся з її старого батька, як жоден порядний школяр ніколи ні з кого не сміявся. Взуття! Та нехай він просидить тут і двадцять років, він не продасть і двадцяти пар! Спробуйте взути в черевики темношкірого хлопчика, каріба або іспанця. Що він робитиме? Стане на голову й доти верещатиме та дриґатиме ногами, поки не позбудеться їх. Тут ніколи не носили черевиків і ніколи не носитимуть. Коли я відправлю їх додому, мені доведеться розповісти про все, і що тоді Розіна подумає про мене? Я люблю цю дівчину, Біллі, ще дужче, ніж раніше, і от тепер, коли вона тут, біля мене, я втрачаю її навіки... тільки тому, що спробував жартувати, коли термометр показував сто два градуси.

— Не журіться, — сказав оптиміст Кйоу. — І хай вони відкривають крамницю. Я вже дещо зробив сьогодні. Ми можемо створити в Кораліо тимчасовий бум у торгівлі взуттям. Ледве вони відчинять двері, я сам куплю шість пар черевиків. Я оббігав усе місто й розповів знайомим про катастрофу. Вони всі куплять стільки черевиків, скільки треба не людям, а стоногам. Один Френк Гудвін купуватиме їх цілими ящиками. Джедді теж візьме для себе та для дружини щонайменше одинадцять пар. Кленсі збирається вкласти в це діло все, що заощадив за кілька тижнів, і навіть старий доктор Грегг хоче купити собі три парю черевиків з крокодилячої шкіри, якщо знайдеться десятий номер. Бланшар накинув оком на міс Гемстеттер, і як справжній француз не заспокоїться, поки не закупить для себе пар дванадцять.

— Десять покупців, — сказав Джонні, — а товару на чотири тисячі доларів! Це не годиться. Проблема занадто складна. Ідіть додому, Біллі, й покиньте мене самого. Мені треба поміркувати на самоті. І заберіть із собою оту пляшку з трьома зірочками, бо, сер, консул Сполучених Штатів не вип’є більше ані краплі вина. Я сидітиму цілу ніч і думатиму. Коли в нашому плані знайдеться яка-небудь зачіпка, я скористаюсь нею. А не знайдеться, на сумлінні розкішних тропіків буде ще одна катастрофа.

Кйоу вийшов, почуваючи, що він більше не потрібний. Джонні поклав на стіл жменю сигар і простягся в палубному кріслі. Коли зненацька проглянув світанок і посріблив хвилі в гавані, консул усе ще сидів на своєму місці. Потім підвівся, насвистуючи якусь арію, й прийняв ванну.

О дев’ятій ранку він зайшов у невеличку брудну поштово-телеграфну контору й з півгодини морочив голову над бланком. Кінець кінцем вийшла така каблограма[132] (він підписав і відразу ж послав її, заплативши тридцять три долари):

XIII. Кораблі

Не минуло й тижня, як містер Гемстеттер заорендував на Кальє Гранде підходяще приміщення й розіклав на полицях свій товар. За приміщення заправили недорого, а білі коробки були розміщенні так майстерно, що просто вбирали очі.

Друзі Джонні додержали свого слова. Першого ж дня Кйоу, ніби мимохідь, завертав до крамниці майже щогодини й купував черевики. Після того як він купив собі черевики на м’якій підошві, черевики з крагами, черевики на низьких підборах, черевики з ґудзиками, черевики для танців, гумові чоботи, тенісні черевики, пантофлі різних відтінків та вшивані хатні виступці. Він кинувся шукати Джонні — запитати в нього, які ще бувають черевики, щоб негайно купити їх. Інші англомовні жителі Кораліо виконували свою роль так само благородно, купуючи багато й часто. Кйоу був головнокомандуючим і розподіляв клієнтів так, щоб розтягти торгівлю на кілька днів.

Містер Гемстеттер був задоволений ходом торгівлі, проте його дивувало, що тубільці зовсім не поспішають купувати черевики.

— О, вони страшенно несміливі, — пояснював Джонні, нервово витираючи лоба. — Дайте їм звикнути. Коли вони трохи оговтаються, то розхапають увесь ваш товар.

Якось надвечір до консульства завітав Кйоу, задумливо жуючи кінчик незапаленої сигари.

— Ну, придумали що-небудь? — запитав він Джонні. — Якщо придумали фокус, то поспішіть із ним, бо вже час. Коли ви можете взяти капелюх у кого-небудь із публіки і вийняти з нього кількасот покупців для непроданих черевиків, то робіть це негайно. Ми всі накупили стільки взуття, що стане років на десять. Тепер у крамниці затишшя, dolce far niente[133]. Я щойно там був. Ваша вельмишановна жертва стоїть на дверях та пильно розглядає крізь окуляри босі ноги, що мелькають повз його магазин. У цих тубільців чисто художні нахили. Ми з Кленсі зробили сьогодні вранці за дві години вісімнадцять знімків. А в крамниці за цілий день продано тільки одну пару взуття. Купив Бланшар; йому здалося, що до крамниці зайшла міс Гемстеттер. Він вибрав собі пантофлі, обшиті хутром. Потім я бачив, як він жбурнув ті пантофлі в затоку.

— Завтра або післязавтра прийде пароплав із Мобіла, — сказав Джонні. — А до того часу нічого не можна зробити.

— А що саме ви збираєтеся зробити? Створити попит?

— Ви нічого не тямите в політичній економії, — зухвало відповів консул. — Попит не створюється. Проте можна створити обставини, які викличуть попит. Цього я й домагаюсь.

Через два тижні після того як консул послав каблограму, до Кораліо прибув фруктовий пароплав і привіз консулові величезний сірий тюк з якимсь загадковим товаром. Джонні був такою впливовою особою в Кораліо, що митні чиновники переправили йому вантаж без звичайної перевірки. Він одержав свій тюк і догідно влаштував його в задній кімнаті консульства.

Увечері він розпоров його й витяг жменю реп’яхів. Він довго розглядав їх, як воїн оглядає зброю, перед тим як піти в бій за життя та за даму свого серця. Реп’яхи були високоякісні, серпневі, міцні, як лісові горіхи. Вони їжачилися цупкою, колючою щетиною, мовби голками. Джонні тихенько засвистів якусь арію й пішов до Біллі Кйоу.

Пізніше, коли Кораліо поринуло в сон, він вийшов разом з Біллі на безлюдні вулиці. Їхні піджаки роздувались, як повітряні кулі. Друзі ходили по Кальє Гранде, старанно засіваючи пісок реп’яхами; засіяли всі стежки, не обминули й траву поміж безмовними будинками. Потім перейшли на бокові вулички й провулки, не пропустивши жодного закутка. Вони віддали належне кожній місцині, куди тільки могла ступити нога чоловіка, жінки або дитини. Не раз вони повертались до консульства поновити колючі запаси. Тільки перед світанком вони спочили із спокійним серцем, як спочивають великі полководці перед переможною битвою, яку вони так старанно готували. Тепер вони могли спати, знаючи, що посіяли свої реп’яхи так само ретельно, як сатана сіяв плевели, й так само наполегливо, як Павло саджав виноград.

[132] Каблограма — телеграма, що передається підводним кабелем.

[133] Dolce far niente — приємне дозвілля (італ.).