Загублений світ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Справжні «Сан-Хуан Колорадо», — сказав він. — На таких легко збудливих людей, як ви, наркотики добре діють. Боже мій! Ну хто ж відкушує кінчик! Відріжте — треба мати повагу до сигари! А тепер відкиньтеся на спинку крісла і слухайте уважно все, що я скажу вам. Якщо будуть які-небудь питання, потрудіться відкласти їх до більш підхожого часу. Насамперед — про ваше повернення до мого будинку після цілком справедливого вигнання. — Він випнув уперед бороду й втупився на мене з таким виглядом, начебто чекав, що я знову вплутаюся в суперечку. — Отже, повторюю: після цілком заслуженого вами вигнання. Чому я запросив вас повернутися? Тому, що мені сподобалася ваша відповідь цьому нахабному полісменові. Я побачив у ній деякі проблиски добропорядності, не властивої представникам вашої професії. Визнавши, що провина лежить на вас, ви виявили відому об’єктивність і широту поглядів, які заслужили мою прихильну увагу. Нижчі представники людської раси, до яких, на біду, належите й ви, завжди були поза моїм розумовим кругозором. Ваша відповідь полісменові відразу включила вас у поле мого зору. Мені схотілося познайомитися з вами ближче, і я запропонував вам повернутися. Будьте люб’язні скидати попіл у японську попільницю ген на тому бамбуковому столику, що стоїть біля вас.

Усе це професор випалив без єдиної затримки, начебто читав лекцію студентам. Він сидів обличчям до мене, набундючившись, як величезна жаба, голова в нього була відкинута назад, очі гордовито прищулені. Потім він раптом повернувся боком, так що мені стало видно тільки жмут його волосся над відстовбурченим червоним вухом, переворушив купу паперів на столі і витяг звідти якусь досить пошарпану книжку.

— Я хочу розповісти вам дещо про Південну Америку, — почав він. — Свої зауваження можете залишити при собі. Насамперед, будьте люб’язні запам’ятати: те, про що ви зараз почуєте, я забороняю розголошувати в будь-якій формі доти, доки ви не одержите на це відповідного дозволу від мене. Дозволу цього, цілком ймовірно, я ніколи не дам. Зрозуміло?

— До чого ж така надмірна строгість? — сказав я. — По-моєму, безсторонній виклад…

Він поклав книжку на стіл.

— Більше нам говорити немає про що. Бажаю вам усього найкращого.

— Ні, ні! Я згодний на будь-які умови! — закричав я. — Адже вибирати мені не доводиться.

— Про вибір не може бути й мови, — підтвердив він.

— Тоді обіцяю вам мовчати.

— Слово честі?

— Слово честі.

Він зміряв мене нахабним і недовірливим поглядом.

— А з чого я знаю, які ваші уявлення про честь?

— Ну, знаєте, сер, — розсердився я, — ви занадто багато собі дозволяєте! Мені ще не доводилося вислухувати такі образи!

Мій спалах не тільки не вивів його з рівноваги, але навіть зацікавив.

— Короткоголовий тип, — пробурчав він. — Брахіцефал[13], сірі очі, темне волосся, деякі риси негроїда… Ви, імовірно, кельт[14]?

— Я ірландець, сер.

— Чистокровний?

— Так, сер.

— Тоді все зрозуміло. Отож: ви дали мені слово тримати в таємниці ті відомості, що я вам повідомлю. Відомості ці будуть, звичайно, досить скупі. Але деякими цікавими даними я з вами поділюся. Ви, ймовірно, знаєте, що два роки тому я здійснив подорож Південною Америкою — подорож, що ввійде в золотий фонд світової науки. Метою її було перевірити деякі висновки Уоллеса[15] і Бейтса[16], а це можна було зробити тільки на місці, у тих самих умовах, в яких вони проводили свої спостереження. Якщо б результати моєї подорожі лише цим і обмежилися, однаково вони були б гідні всілякої уваги, але тут сталася одна непередбачена обставина, що змусила мене направити свої дослідження зовсім іншим шляхом.

— Вам, імовірно, відомо — втім, хто знає: у наше століття неуцтва нічому не дивуєшся, — що деякі місця, якими протікає ріка Амазонка, досліджені не цілком і що в неї впадає безліч приток, дотепер не нанесених на карту. От я і поставив перед собою завдання відвідати ці маловідомі місця й обстежити їх фауну, і це дало мені в руки стільки матеріалу, що його вистачить на кілька глав тієї величезної, монументальної праці із зоології, що послужить виправданням усього мого життя. Закінчивши експедицію, я повертався додому, і на зворотному шляху мені довелося заночувати в маленькому індіанському селищі, неподалік від того місця, де в Амазонку впадає одна з її приток, — про назву і географічне положення цієї притоки я промовчу. У селищі жили індіанці племені кукама — мирний, але який вже вироджується, народ, розумовий рівень якого навряд чи вищий від рівня середнього лондонця… Я вилікував кількох тамтешніх жителів ще в перший свій приїзд, коли піднімався вгору річкою, і взагалі справив на індіанців велике враження, тому не дивно, що на мене чекали там. Вони відразу ж заходилися пояснювати мені знаками, що в селищі є людина, яка має потребу в моїй допомозі, і я пішов за їхнім вождем в одну з хатин. Увійшовши туди, я переконався, що страдник, якому була потрібна допомога, щойно помер. На мій подив, він виявився не індіанцем, а білим, найбілійшим з білих, якщо можна так висловитися, тому що в нього були зовсім світле волосся і всі характерні ознаки альбіноса[17]. Від його одягу залишилося саме лахміття, страшно змарніле тіло свідчило про довгі злигодні. Наскільки я міг зрозуміти індіанців, вони ніколи раніше не бачили цієї людини; чоловік прийшов у селище з лісової хащі, один, без супутників, і ледве тримався на ногах від слабкості. Речовий мішок незнайомця лежав поруч з ним, і я обстежив його вміст. Всередині був ушитий ярличок з ім’ям і адресою власника: «Мепл-Уайт, Лейк-авеню, Детройт, штат Мічиган». Перед цим ім’ям я завжди готовий схилити голову. Не буде перебільшенням сказати, що коли важливість зробленого мною відкриття одержить загальне визнання, його ім’я стоятиме поруч з моїм.

Вміст мішка ясно свідчив про те, що Мепл-Уайт був художником і поетом, який подався на пошуки нових яскравих вражень. Там зберігалися чернетки його віршів. Я не вважаю себе знавцем у цій галузі, але мені здається, що вони не дуже вдалі. Крім того, я знайшов у мішку досить посередні річкові пейзажі, коробку з фарбами, коробку пастельних олівців, кисті, ось цю вигнуту кістку, що лежить на чорнильниці, том Бекстера «Метелики», дешевенький револьвер і кілька патронів до нього. Предмети особистого вжитку він, очевидно, розгубив під час своїх мандрів, а може, їх у нього зовсім не було. Жодного іншого майна в цього дивного представника американської богеми не виявилося.

Я вже зібрався піти, як раптом помітив, що з кишені його дірявої куртки щось стирчить. Це був альбом для етюдів — от він, перед вами, і такий же пошарпаний, як тоді. Можете бути впевнені, що звідтоді, як ця реліквія потрапила мені до рук, я ставлюся до неї з не меншою побожністю, ніж ставився б до першодруку Шекспіра. Тепер я вручаю цей альбом вам і прошу вас переглянути його сторінку за сторінкою і вникнути в зміст малюнків.

Він запалив сигару, відкинувся на спинку стільця і, не зводячи з мого лиця лютого і водночас допитливого погляду, почав стежити, яке враження справлять на мене ці малюнки.

Я відкрив альбом, очікуючи знайти там якісь одкровення — які, мені й самому було не зрозуміло. Однак перша сторінка розчарувала мене, тому що на ній був намальований величезний здоровань у морській куртці, а під малюнком стояв підпис: «Джиммі Колвер на борту поштового пароплава». Далі пішло кілька дрібних жанрових начерків з життя індіанців. Потім малюнок, на якому був зображений добросердий товстун духовного звання, у крислатому капелюсі, що сидів за столом у товаристві дуже худого європейця. Підпис пояснював: «Сніданок у фра Крістоферо в Росаріо». Наступні сторінки були заповнені жіночими і дитячими голівками, а за ними йшла поспіль ціла серія замальовок тварин з такими поясненнями: «Морська корова на піщаній обмілині», «Черепахи і черепашачі яйця», «Чорний агуті[18] під пальмою» — агуті виявився досить схожим на свиню, — і, нарешті, ще наступні дві сторінки займали начерки якихось досить гидких ящерів з довгими носами. Я не знав, що подумати про все це, і звернувся за роз’ясненнями до професора:

— Це, ймовірно, крокодили?

— Алігатори! Алігатори! Справжні крокодили не водяться в Південній Америці. Відмінність одного виду від іншого полягає…

— Я тільки хочу сказати, що не бачу тут нічого особливого, нічого, що могло б підтвердити ваші слова.

Він відповів мені з безтурботною посмішкою:

— Перегорніть ще одну сторінку.

[13] Брахіцефал — коротко- або круглоголовий.

[14] Кельти — група племен, що жили вже в другому тисячолітті до нашої ери в Західній Європі і зайняли згодом сучасну Францію, Бельгію, Британію й Ірландію.

[15] Уоллес Альфред Рессель (1823–1913) — англійський натураліст.

[16] БейтcГенрі Уолтер (1825–1892) — англійський натураліст і мандрівник.

[17] Альбінізм — відсутність барвного пігменту в покривах тварини (чисто білі кролики і миші з червоними очима). Повний альбінізм зустрічається й у людей.

[18] Агуті — гризуни, що водяться в лісах Південної і Центральної Америки.