Загублений світ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Глава І

Людина — сама творець своєї слави

Містер Хангертон, батько моєї Гледіс, відзначався неймовірною безтактністю і був схожий на старого какаду, що розпушив пера, щоправда, досить добродушного, але зайнятого лише власною персоною. Якщо що-небудь могло відштовхнути мене від Гледіс, так це надзвичайне небажання обзавестися подібним тестем. Я переконаний, що мої візити в «Каштани» і тричі на тиждень містер Хангертон припи-ісував винятково цінності свого товариства, і особливо своїх просторікувань про біметалізм[1] — питання, в якому він уявляв себе великим знавцем.

Того вечора я понад годину вислухував його монотонну балаканину про зниження вартості срібла, знецінення грошей, падіння рупії[2] і про необхідність установлення правильної грошової системи.

— Уявіть собі, що раптом знадобиться негайна й одночасна сплата всіх боргів у світі! — вигукнув він слабеньким, але сповненим жаху голосом. — Що тоді буде за існуючої системи?

Я, як і слід було очікувати, сказав, що в такому разі мені загрожує розорення, але містер Хангертон залишився незадоволений цією відповіддю; він підхопився з крісла, вичитав мене за моє повсякчасне легкодумство, яке позбавляє його можливості обговорювати зі мною серйозні питання, і вибіг з кімнати переодягатися до масонських[3] зборів.

Нарешті-таки, я залишився наодинці з Гледіс! Хвилина, від якої залежала моя подальша доля, настала. Весь цей вечір я почувався так, як почувається солдат, очікуючи сигнал до запеклої атаки, коли надія на перемогу змінюється в його душі страхом перед поразкою.

Гледіс сиділа поруч вікна, і її гордовитий тонкий профіль чітко вимальовувався на тлі малинової завіси. Яка вона була прекрасна! І одночасно яка далека від мене! Ми з нею були друзями, великими друзями, але мені ніяк не вдавалося вивести її за межі тих чисто товариських стосунків, які я міг підтримувати, скажімо, з кожним із моїх колег-репортерів.

Гледіс була наділена всіма якостями, що так ваблять нас до жінки. Дехто вважав її холодною і черствою, але мені такі думки здавалися зрадництвом. Ніжна шкіра, смаглява, майже як у східних жінок, волосся кольору воронячого крила, очі з поволокою, повні, але чудово окреслені губи — все це свідчило про жагучу натуру. Однак я зі смутком зізнавався собі, що дотепер мені не вдалося завоювати її любов. Але хай будь що буде — досить невідомості! Сьогодні ввечері я доможуся від неї відповіді. Можливо, вона відмовить мені, але краще бути відкинутим шанувальником, ніж задовольнятися нав’язаною тобі роллю доброчесного братика!

Дійшовши такого висновку, я вже хотів було перервати нашу незручну мовчанку, як раптом відчув на собі критичний погляд темних очей і побачив, що Гледіс посміхається, докірливо хитаючи своєю гордовитою голівкою.

— Відчуваю, Неде, що ви збираєтеся освідчитися мені. Не треба. Нехай все буде по-старому, так набагато краще.

Я присунувся до неї ближче.

— З чого ви здогадалися? — Подив мій був непідробним.

— Начебто ми, жінки, не відчуваємо цього заздалегідь! Невже ви думаєте, що нас можна захопити зненацька? Ох, Неде! Мені було так добре і приємно з вами! Навіщо ж псувати нашу дружбу? Ви зовсім не цінуєте, що от ми — молодий чоловік і молода жінка — можемо так невимушено говорити одне з одним.

— Справді, не знаю, Гледіс. Чи бачите, у чому справа… настільки ж невимушено я міг би розмовляти… ну, скажімо, з начальником залізничної станції. — Сам не розумію, звідки він узявся, цей начальник станції, але факт залишається фактом: ця посадова особа раптом виросла перед нами і розсмішила нас обох. — Ні, Гледіс, я чекаю набагато більшого. Я хочу обійняти вас, хочу пригорнути вашу голівку до своїх грудей. Гледіс, я хочу…

Побачивши, що я збираюся здійснити свої слова на ділі, Гледіс швидко піднялася з крісла.

— Неде, ви все зіпсували! — сказала вона. — Як буває добре і просто доти, поки не приходить це! Невже ви не можете взяти себе в руки?

— Але ж не я перший це придумав! — заблагав я. — Така людська природа. Така любов.

— Так, якщо любов взаємна, тоді, імовірно, все буває інакше. Але я ніколи не зазнавала цього почуття.

— Ви, з вашою красою, з вашим серцем! Гледіс, ви ж створені для кохання! Ви мусите полюбити!

— Тоді треба чекати, коли любов прийде сама.

— Але чому ви не любите мене, Гледіс? Що вам заважає — моя зовнішність чи що-небудь інше?

І тут Гледіс трохи зм’якшилася. Вона простягнула руку — скільки грації і поблажливості було в цьому жесті! — і відвела назад мою голову. Потім зі смутною посмішкою подивилася мені в обличчя.

— Ні, річ не в цьому, — сказала вона. — Ви хлопець не марнолюбний, і я сміливо можу зізнатися, що річ не в цьому. Все набагато серйозніше, ніж ви думаєте.

— Мій характер?

Вона суворо нахилила голову.

— Я виправлюся, скажіть тільки, що ви від мене хочете. Сідайте і давайте все обговоримо. Ну, не буду, не буду, тільки сядьте!

Гледіс глянула на мене, очевидно, сумніваючись у щирості моїх слів, але мені її сумнів був дорожчий за повну довіру. Як примітивно і нерозумно виглядає все це на папері! Утім, може, мені тільки так здається? Хоч би що там було, але Гледіс сіла в крісло.

— Тепер скажіть, чим ви незадоволені?

— Я кохаю іншого.

Настала моя черга підхопитися з місця.

[1] Біметалізм, або подвійна металева валюта, — грошова система, при якій законним платіжним засобом є два метали, наприклад золото і срібло.

[2] Рупія — срібна монета в Індії.

[3] Масонство, або «братерство вільних мулярів», — релігійно-етичний рух, що виник на початку XVIII століття в Англії і поширився в Європі.