Загублений світ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну що ж, сідаєте за мій стіл. Папір знайдете осьде. І перш ніж відсилати листа, дайте його мені на цензуру.

Мені довелося чимало потрудитися, але зрештою результати вийшли непогані. Гордий своїм витвором, я прочитав його вголос скептично настроєному бактеріологові:

— «Високошановний професоре Челленджер! Як скромний натураліст, я з найглибшим інтересом стежив за тими припущеннями, що Ви висловлювали з приводу суперечностей між теоріями Дарвіна і Вейсмана. Недавно мені випала можливість освіжити в пам’яті Ваш…»

— Безсовісний брехун! — пробурчав Тарп Генрі.

— «…Ваш блискучий виступ на Віденському конгресі. Цю гранично чітку за викладеними в ній думками доповідь варто вважати останнім словом науки в галузі природознавства.

Однак там сказано от що: «Я категорично заперечую проти неприйнятного і наддогматичного твердження, начебто кожний відособлений індивід є мікрокосм, що володіє історично сформованою будовою організму, яка вироблялася поступово, протягом багатьох поколінь». Чи не вважаєте Ви потрібним у зв’язку з останніми дослідженнями в цій галузі внести деякі виправлення у свою точку зору? Чи немає в ній деякої натяжки? Не відмовте в люб’язності прийняти мене, тому що мені вкрай важливо розв’язати це питання, а деякі думки, що виникли в мене, можна розвинути тільки в особистій бесіді. З Вашого дозволу, я матиму честь відвідати Вас післязавтра (в середу), об одинадцятій годині ранку. Залишаюся, сер, Вашим покірним слугою, що поважає Вас

Едуард Д. Мелоун».

— Ну як? — тріумфально запитав я.

— Що ж, якщо ваша совість не протестує…

— Вона мене ніколи не підводила.

— Але що ви збираєтеся робити далі?

— Піду до нього. Мені б тільки пробратися в його кабінет, а там я зміркую, як треба діяти. Можливо, навіть доведеться щиросердно в усьому покаятися. Якщо в ньому є спортивна жилка, я йому тільки догоджу цим.

— Догодите? Бережіться, аби він у вас сам не поцілив чим-небудь важким. Раджу вам убратися в кольчугу або в американський футбольний костюм. Ну, на все добре. Відповідь чекатиме на вас тут у середу вранці, якщо тільки він зволить відповісти. Це лютий, небезпечний суб’єкт, предмет загальної ворожості і посміховище для тих студентів, які не бояться дражнити його. Для вас, мабуть, було б краще, якщо б ви ніколи й не чули про нього.

Глава III

Це цілковито неможлива людина!

Побоюванням або надіям мого друга не судилося справдитися. Коли я зайшов до нього в середу, на мене чекав лист із кенсингтонським штемпелем. Адреса була надряпана почерком, схожим на колючий дріт. Зміст листа був такий:

«Енмор-парк, Кенсінгтон.

Сер!

Я одержав Вашого листа, в якому Ви запевняєте мене, що підтримуєте мій погляд, який, утім, не має потреби ні в чиїй підтримці. Говорячи про мої висловлювання з приводу дарвінізму, Ви взяли на себе сміливість ужити слово «припущення». Вважаю за необхідне зазначити, що в даному контексті воно є до деякої міри образливим. Утім, зміст вашого листа переконує мене, що Вас можна обвинуватити скоріше в неуцтві і безтактності, ніж у яких-небудь поганих намірах, а тому це пройде Вам безкарним. Ви цитуєте вихоплену з моєї доповіді фразу і, очевидно, не зовсім розумієте її. Мені здавалося, що зміст цієї фрази може залишитися неясним тільки для істоти, що стоїть на найнижчій сходинці розвитку, але якщо вона дійсно потребує додаткового тлумачення, то я згоден прийняти Вас у зазначений Вами час, хоч усякі відвідування і усякі відвідувачі мені вкрай неприємні. Що ж стосується «деяких виправлень» до моєї теорії, то нехай буде Вам відомо, що, висловивши після зрілого міркування свої погляди, я не маю звички змінювати їх. Коли Ви прийдете, будьте люб’язні показати конверт цього листа моєму слузі Остіну, тому що йому ставиться в обов’язок захищати мене від нав’язливих негідників, що іменують себе репортерами. З повагою до Вас

Джордж Едуард Челленджер»

Така відповідь була отримана мною, і я прочитав її вголос Тарпові Генрі, що навмисно прийшов раніше до редакції, аби довідатися про результати моєї сміливої спроби. Тарп обмежився лише таким зауваженням:

— Кажуть, є якийсь новий кровоспинний засіб — кутикура або щось на зразок цього. Він діє краще за арніку.

Дивним і незрозумілим почуттям гумору наділені деякі люди!

Я одержав листа о пів на одинадцяту, але кеб без запізнення доставив мене до місця мого призначення. Будинок, біля якого ми зупинилися, мав досить значний вигляд, з великим порталом і важкими завісами на вікнах, що свідчило про добробут цього грізного професора. Двері мені відчинила смаглява сухенька людина непевного віку, у чорній матроській куртці і коричневих шкіряних гетрах. Згодом я довідався, що це був шофер, якому доводилося виконувати найрізноманітніші обов’язки, тому що лакеїв у цьому будинку не тримали. Його світло-блакитні очі допитливо оглянули мене з голови до ніг.

— Вас очікують? — запитав він.

— Так, мені призначено.

— Лист при вас? Я показав конверт.

— Правильно.

Цій людині, очевидно, не подобалось витрачати слів дарма. Я пішов за ним коридором, як раптом назустріч мені з дверей, що вели, мабуть, у їдальню, швидко вийшла жінка. Жвава, чорноока, вона була схожа скоріше на француженку, ніж на англійку.

— Одну хвилинку, — сказала ця леді. — Почекайте, Остін. Пройдіть сюди, сер. Дозвольте вас запитати, ви зустрічалися раніше з моїм чоловіком?

— Ні, пані, не мав честі.