Загублений світ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Великого птаха. Він подав мені лупу.

— Так, — сказав я, дивлячись крізь неї, — на дереві сидить великий птах. У нього досить солідний дзьоб. Це, напевно, пелікан?

— Зір у вас незавидний, — сказав професор. — Це не пелікан і взагалі не птах. Хай буде вам відомо, що мені вдалося підстрелити ось цю саму істоту. І вона послужила єдиним незаперечним доказом, що я вивіз звідти.

— Він тут, у вас?

Нарешті-таки я побачу речовинне підтвердження всіх цих розповідей!

— Він був у мене. На біду, катастрофа на річці знищила не тільки негативи, але і цю мою здобич. Її підхопило виром, і, як я не намагався врятувати свій скарб, у руці в мене залишилася лише половина крила. Я знепритомнів і отямився, тільки коли мене винесло на берег, але цей жалюгідний залишок чудового екземпляра був цілий і непошкоджений. От він, перед вами.

Професор вийняв із шухляди столу щось, що нагадує, на мій погляд, крило величезного кажана. Ця вигнута кістка з перетинчастою плівкою була щонайменше два чи більше футів завдовжки.

— Кажан дивовижних розмірів? — висловив я своє припущення.

— Нічого подібного! — суворо осадив мене професор. — Живучи в атмосфері високої освіти і науки, я й не підозрював, що основні принципи зоології так мало відомі в широких колах суспільства. Невже ви не знайомі з найелементарнішим положенням порівняльної анатомії, яке говорить, що крило птаха являє собою в сутності передпліччя, тоді як крило кажана складається з трьох подовжених пальців з перетинкою між ними? У даному випадку кістка не має нічого спільного з кісткою передпліччя, і ви можете переконатися на власні очі в наявності усього лише однієї перетинки. Отже, про кажана нема чого й згадувати. Але якщо це не птах і не кажан, тоді з чим же ми маємо справу? Що ж це може бути?

Мій скромний запас знань був вичерпаний зовсім.

— Справді, мені важко вам відповісти, — сказав я. Професор відкрив монографію, на яку вже посилався раніше.

— От, — продовжував він, показуючи мені якесь чудовисько з крилами, — от чудове зображення диморфодона, або птеродактиля[23] — крилатого ящера юрського періоду, а на наступній сторінці — схема будови його крила. Порівняйте її з тим, що у ваших руках. При першому ж погляді на схему я здригнувся від здивування. Вона остаточно переконала мене. Сперечатися було нічого. Сукупність усіх даних зробила свою справу. Начерк, фотографії, розповідь професора, а тепер і речовий доказ! Чого ж тут ще вимагати? Так я і сказав професорові — сказав із усією гарячністю, на яку був здатний, тому що тепер мені стало ясно, що до цієї людини ставилися несправедливо. Він відкинувся на спинку стільця, прищулив очі й поблажливо посміхнувся, купаючись у променях сонця визнання, що зненацька блиснули на нього.

— Це найбільше у світі відкриття! — вигукнув я, хоч у мені заговорив темперамент не стільки натураліста, скільки журналіста. — Це грандіозно! Ви Колумб науки! Ви відкрили загублений світ! Я щиро шкодую, що сумнівався в істинності ваших слів. Все це здавалося мені неймовірним. Але я не можу не визнати очевидних фактів, і вони можуть бути настільки ж переконливі для всіх.

Професор замуркотав від задоволення.

— До чого ж ви вдалися далі, сер?

— Наставав сезон дощів, містере Мелоун, а мої запаси продовольства кінчалися. Я обстежив частину цього величезного гірського кряжа, але піднятися на нього так і не зміг. Пірамідальний стрімчак, з якого я зняв пострілом птеродактиля, виявився більш доступним. Згадавши свої альпіністські навички, я піднявся на нього приблизно до середини. Відтіля вже можна було розглянути плато, яке вінчає гірський кряж. Воно було просто неосяжне! Куди не глянеш — на захід, на схід, — кінця не видно цим вкритим зеленню скелям. Біля підніжжя кряжа розкинулися болота і непрохідні хащі, що кишать зміями й іншими гадами. Справжній розсадник лихоманки. Цілком зрозуміло, що такі перешкоди служать природним захистом для цієї незвичайної країни.

— А ви бачили там ще які-небудь ознаки життя?

— Ні, сер, не бачив, але за той тиждень, що ми провели біля підніжжя цих скель, нам не раз доводилося чути якісь дивні звуки, що долинали згори.

— Але що ж це за істота, яку намалював американець? Як він з нею зустрівся?

— Я можу тільки припустити, що він якимось чином проник на саму вершину кряжа і побачив її там. Отже, туди є якийсь шлях. Шлях безперечно важкий, інакше всі ці чудовиська спустилися б вниз і заполонили б все довкола. Вже в чому іншому, а в цьому не може бути сумнівів!

— Але як вони опинилися там?

— На мій погляд, нічого загадкового тут немає, — сказав професор. — Пояснення напрошується саме собою. Як вам, імовірно, відомо, Південна Америка являє собою гранітний материк. У віддалені століття в цьому місці, мабуть, відбувся раптовий зсув шарів внаслідок виверження вулкана. Не забудьте, що скелі ці базальтові, отже, вони вулканічного походження. Площу, завбільшки приблизно як наше графство Суссекс, підняло вгору з усіма її мешканцями і відрізало від іншого материка стрімкими скелями такої твердої породи, якій не страшне ніяке вивітрювання. Що ж сталося? Закони природи втратили свою силу в цьому місці. Усілякі перешкоди, що зумовлюють боротьбу за існування в усьому іншому світі, або зникли, або докорінно змінилися. Тварини, які в звичайних умовах вимерли б, продовжували розмножуватися. Як ви знаєте, і птеродактиль і стегозавр належать до юрського періоду, отже, обидва вони — одні з найдавніших тварин в історії Землі, що вціліли тільки завдяки зовсім винятковим умовам, що випадково створилися.

— Але добуті вами відомості не залишають місця для сумнівів! Вам потрібно тільки представити їх відповідним особам.

— Я сам так думав у простоті щиросердній, — з гіркотою відповів професор. — Можу сказати вам тільки одне: на ділі все вийшло інакше — мені доводилося на кожному кроці стикатися з недовірою, в основі якої лежала людська тупість або заздрість. Не в моєму характері, сер, плазувати перед ким-небудь і доводити свою правоту, коли мої слова беруть під сумнів. Я відразу ж вирішив, що мені не личить подавати речові докази, що були в моєму розпорядженні. Сама тема стала мені ненависною, я не хотів торкатися її жодним словом. Коли мій спокій порушували люди, подібні до вас, — люди, що догоджають пустій цікавості юрби, — я був не в змозі дати їм відсіч, не втрачаючи при цьому почуття власної гідності. За характером я, треба визнати, людина досить гаряча і, якщо мене виведуть з терпіння, можу наробити всяких лих. Боюся, що вам довелося випробувати це на собі.

Я поторкав своє набрякле око, але змовчав.

— Місіс Челленджер постійно свариться зі мною через це, але, по-моєму, кожна порядна людина чинила б так само на моєму місці. Втім, сьогодні я маю намір виявити приклад витримки і показати, як воля може перемогти темперамент. Запрошую вас помилуватися цим видовищем.

Він узяв зі столу картку і простягнув її мені.

— Як бачите, сьогодні о восьмій годині тридцять хвилин вечора в Зоологічному інституті відбудеться лекція досить популярного натураліста, містера Персиваля Уолдрона, на тему «Скрижалі століть». Мене запрошують посісти місце в президії спеціально для того, щоб я від імені всіх присутніх висловив подяку лекторові. Так я й зроблю. Але це не перешкодить мені — звичайно, з найбільшим тактом і обережністю! — зробити кілька зауважень, що зацікавлять аудиторію і викличуть де в кого бажання докладніше ознайомитися з порушеними мною питаннями. Спірні моменти, зрозуміло, не будуть зачеплені, але всі зрозуміють, які глибокі проблеми ховалися за моїми словами. Я обіцяю тримати себе в руках. Хто знає, можливо, моя стриманість приведе до кращих результатів.

— А мені можна прийти туди? — поспішив я запитати.

— Звичайно… звичайно ж, можна, — радо відповів професор. Люб’язність цієї людини була майже так само приголомшлива, як і брутальність. Чого варта була сама його добросерда посмішка! Очей майже не стало видно, а щоки зашарілись, перетворившись на два рум’яні яблучка, підперті знизу чорною бородою.

[23] Птеродактиль (пальцокрил) — представник вимерлої групи літаючих ящерів птерозаврів, що жили в юрському й крейдяному періодах.