Загублений світ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я завжди любив нашого редактора відділу «Останні новини», рудого буркуна Мак-Ардла, і гадаю, що він теж непогано до мене ставився. Нашим справжнім владарем був, зрозуміло, Бомонт, але він звичайно жив у розрідженій атмосфері олімпійських висот, звідки погляду його відкривалися тільки такі події, як міжнародні кризи або падіння кабінету менестрів. Іноді ми бачили, як він велично прямує у своє святилище, спрямувавши погляд у простір і витаючи думкою де-небудь на Балканах або в Перській затоці. Для нас Бомонт залишався недосяжним, і ми звичайно мали справу з Мак-Ардлом, що був його правою рукою.

Коли я ввійшов до редакції, старий кивнув мені і зсунув окуляри на лисину:

— Ну, містере Мелоун, з усіх боків про вас чую. Ви робите успіхи, — привітно сказав він.

Я подякував йому.

— Ваш нарис про вибух на шахті чудовий. Те ж саме можу сказати і про кореспонденцію про пожежу в Саутуоркі. У вас усі дані, щоб стати гарним журналістом. Ви прийшли у якій-небудь справі?

— Так. Хочу попросити вас про одну послугу. Очі в Мак-Ардла злякано забігали по боках.

— Гм! Гм! А що таке?

— Чи не могли б ви, сер, послати мене з яким-небудь дорученням від нашої газети? Я зроблю все, на що здатний, і привезу вам цікавий матеріал.

— А яке доручення ви маєте на увазі, містере Мелоун?

— Будь-яке, сер, аби воно було пов’язане з пригодами і небезпеками. Я не підведу газету, сер. І чим сутужніше мені буде, тим краще.

— Ви, здається, не від того, щоб попрощатися з життям?

— Ні, я не хочу, щоб воно минуло марно, сер.

— Дорогий мій містере Мелоуне, ви вже занадто… занадто натхнулися. Часи не ті. Витрати на спеціальних кореспондентів перестали виправдувати себе. Й у будь-якому разі такі доручення даються людині з ім’ям, що вміє завойовувати довіру публіки. Білі плями на карті давно заповнені, а ви ні сіло ні впало розмріялися про романтичні пригоди! Утім, зачекайте, — додав він і раптом посміхнувся. — До речі, про білі плями. А що, коли ми розвінчаємо одного дурисвіта, сучасного Мюнхаузена, і піднімемо його на глум? Чому б вам не викрити його в неправді? Це буде непогано. Ну, згодні?

— Що завгодно, куди завгодно — я готовий на все! Мак-Ардл занурився в міркування.

— Є один чоловік… — сказав він нарешті. — Тільки не знаю, чи вдасться вам зав’язати з ним знайомство або хоча б домогтися інтерв’ю. Утім, у вас, здається, є хист здобувати прихильність людей. Не зрозумію, в чому тут справа, — чи то ви такий вже симпатичний юнак, чи це тваринний магнетизм, або ж ваша життєрадісність, — але я сам на собі це випробував.

— Ви дуже ласкаві до мене, сер.

— Отож, чому б вам не спробувати щастя в професора Челленджера? Він живе в Енмор-парку.

Мушу зізнатися, що я був трохи здивований такою пропозицією.

— Челленджер? Знаменитий зоолог професор Челленджер? Це не той, який проломив череп Бланделлу з «Телеграфа»?

Редактор відділу «Останні новини» похмуро посміхнувся:

— Що, не подобається? Ви ж були готові на будь-який подвиг!

— Ні, чому ж? У нашій справі буває всяке, сер, — відповів я.

— Цілком правильно. Втім, не думаю, щоб він завжди бував у такому лютому настрої. Бланделл, мабуть, не вчасно до нього потрапив або не так з ним повівся. Сподіваюся, що ви будете щасливіші. Покладаюся також на властивий вам такт. Це саме ваша справа, а газета охоче вмістить такий матеріал.

— Я абсолютно нічого не знаю про цього Челленджера. Пам’ятаю тільки його ім’я у зв’язку із судовим процесом про побиття Бланделла, — сказав я.

— Деякі відомості в мене знайдуться, містере Мелоуне. Свого часу я цікавився цим суб’єктом. — Він вийняв із шухляди аркуш паперу. — Ось коротенько, що про нього відомо: «Челленджер Джордж Едуард. Народився в Ларгсі 1863 року. Освіта: школа в Ларгсі, Единбургський університет. У 1892 році — науковий співробітник Британського музею. У 1893 — помічник хоронителя відділу порівняльної антропології. Того ж року залишив це місце, обмінявшись уїдливими листами з директором музею. Визнаний гідним медалі за наукові дослідження в галузі зоології. Член іноземних наукових товариств…» Ну, тут йде довжелезний перелік, рядків на десять петиту[7]: Бельгійське товариство, Американська академія, Ла-Плата і таке інше, екс-президент Палеонтологічного товариства, Британська асоціація тощо. «Друковані праці: «До питання про будову черепа калмиків», «Начерки еволюції хребетних» і безліч статей, серед них і «Помилкова теорія Вейсмана», що викликала гарячі суперечки на Віденському зоологічному конгресі. Улюблені розваги: пішохідні прогулянки, альпінізм. Адреса: Енмор-парк, Кенсінгтон». Ось, візьміть це із собою. Сьогодні я вам більше нічим не можу допомогти.

Я сховав аркушик у кишеню і, побачивши, що замість червонощокої фізіономії Мак-Ардла на мене дивиться його рожева лисина, сказав:

— Одну хвилинку, сер. Мені не зовсім ясно, з якого питання потрібно взяти інтерв’ю в цього джентльмена. Що він таке зробив?

Перед очима моїми знову постала червонощока фізіономія.

— Що він зробив? Два роки тому подався сам в експедицію до Південної Америки. Повернувся звідти торік. У Південній Америці побував безперечно, однак указати точно, де саме, відмовляється. Почав було досить невиразно викладати свої пригоди, але після першої ж причіпки як води в рот набрав. Сталися, очевидно, якісь чудеса, якщо тільки він не підносить нам грандіозну неправду, що, мабуть, більш ніж імовірно. Посилається на зіпсовані фотографії, як твердять, — фальсифіковані. Довели людину до того, що він почав буквально кидатися на всіх, хто звертається до нього з питаннями, і вже не одного репортера спустив зі сходів. На мою думку, це просто небезпечний маніяк, що склав надто високу думку про себе як про великого вченого, і до того ж здатний на вбивство людини. От з ким вам доведеться мати справу, містере Мелоун. А тепер геть звідси і постарайтеся вичавити з нього все, що можна. Ви людина доросла і зумієте постояти за себе. Зрештою ризик не такий вже й великий, беручи до уваги закон про відповідальність роботодавців.

Усміхнена червона фізіономія знову зникла в мене з очей, і я побачив рожевий овал, облямований рудуватим пушком. Наша бесіда була закінчена.

[7] Петит — дрібний друкарський шрифт.