Таємниче полум'я цариці Лоани: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А, у книжці Сакса. Відомий випадок. Бачу, ви продвинутий читач. Та це не про вас, інакше ви б уже вважали мене пічкою. Може, ви не впізнаєте її, але з капелюхом не сплутаєте. Повернімося до вашої особи. Вас звати Джамбатіста Бодоні[27]. Це вам щось нагадує?

Наразі моя пам’ять ширяла, наче планер, поміж гір і долин до неозорого обрію.

— Джамбатіста Бодоні був відомим друкарем. Та я достеменно знаю, що це не я. Таким же штабом я міг бути Наполеоном, і це було б все одно, що Бодоні.

— А чому ви згадали Наполеона?

— Бо Бодоні жив у часи Наполеона, ну, приблизно. Наполеон Бонапарт народився на Корсиці, став Першим консулом, взяв шлюб із Жозефіною, став імператором, захопив пів-Європи, зазнав поразки під Ватерлоо, віддав Богові душу 5 травня 1821 року на острові Святої Єлени, він стояв, немов непорушний, зітхнувши у передсмертний час[28].

— Мабуть, мені слід прийти до вас, прихопивши енциклопедію, та якщо мене не зраджує пам’ять, якраз вона ж бо у вас виняткова. Одначе ви пам’ятаєте все, окрім себе самого.

— Це небезпечно?

— Відверто кажучи, не надто добре. Але ви не перший, з ким трапляється щось подібне. Будемо вас виплутувати.

Лікар попрохав підняти праву руку і торкнутися кінчика носа. Я чудово тямив, що таке «праворуч» і «ніс». Точнісінько в яблучко. Але відчуття було геть нове. Коли торкаєшся пальцем носа, відчуття таке, що маєш очі на вказівному пальці й дивишся у власне обличчя. Ніс у мене є. Гратароло стукнув мене чимось на кшталт молоточка по коліну, а потім то там, то тут по ногах і ступнях. Лікарі перевіряють рефлекси. Здається, рефлекси були такими, як треба. Врешті, я став почуватися виснаженим і, мабуть, знову задрімав.

Я прокинувся на місці і пробурмотів, що почуваюся ніби на космічному кораблі, як у фільмах (Ґратароло спитав, у яких, я сказав, що в усіх підряд, а потім згадав «Стар Трек»). Вони робили незрозумілі мені речі приладами, яких я ніколи не бачив. Гадаю, вони заглядали мені в голову, на що я радо погоджувався, але, заколиханий легеньким шумовинням, час від часу засинав знову.

Пізніше (чи то наступної днини?), коли знову прийшов Ґратароло, я саме досліджував ліжко. Мацав простирадла, м’якенькі, гладесенькі, приємні на дотик; а ось ковдра була не такою приємною, бо ледь поколювала пучки на пальцях. Я обертався і бив рукою по подушці, насолоджуючись тим, як вона прогинається всередину. Я робив «шльоп-шльоп» і мав з того надзвичайну втіху. Лікар спитав, чи я спромігся встати з ліжка. З сестриччиною поміччю я встав і, попри те, що у мене голова йшла обертом, стояв на власних ногах. Відчуваючи, як ноги тиснуть на долівку, а очі зведені в небо. Отак воно, стояти на ногах, утримуючи рівновагу. Наче на натягненій нитці. Міцно стояти. Мов русалонька...

— Молодець, тепер спробуйте дійти до лазнички і почистити зуби. Там має бути зубна щітка вашої дружини.

Я відповів, що ніколи не чищу зуби чужими щітками, але лікар зауважив, що дружина — то не чужинка. У ванній я побачив свою мармизу в люстерку. Принаймні я можу бути достатньо впевненим, що це я, бо ж, здається, дзеркало відображає те, що перед ним стоїть. Бліде, змарніле обличчя, довжелезна борода й отакезні синці під очима. Та гаразд, гадки не маю, хто я такий, але, як видається, справжнісіньке чудовисько. Не хотів би я зустріти себе на незалюдненій вулиці посеред ночі. Містер Гайд. Я зауважив дві речі. Одна з них, безсумнівно, паста, а інша — щітка. Треба спочатку взятися за тюбик і вичавити трішки пасти. Дивовижне, доладне відчуття, треба робити так якомога частіше, але якоїсь миті треба зупинитися. Спочатку та біла паста чпокає, як мильна бульбашка, а потім виповзає до краплі, як le serpent que danse[29]. Ні, досить чавити пасту, бо вийде так, як у Брольо із сиром страккіно. Хто такий Брольо?

Паста пречудово пахне. «Чудово», — мовив герцог. Це веллеризм[30]. Отже, із запахами так і є: щось приємне для твого язика і піднебіння, але, звісно, відчуваємо ми запахи все ж таки язиком. Пахне м’ятою — у la hierbabuena, a las сіпсо de la tarde...[31] Я рішуче зробив те, що роблять усі в таких випадках — швидко і без зайвих роздумів. Спочатку почистив знизу вгору, потім зліва направо, а тоді увесь ряд. Кумедно відчувати, як щетина від щітки бігає поміж зубами, гадаю, відтепер і надалі я чиститиму зуби щодень. Це шалено приємно. Я й по язиці пройшовся щіткою. Перше відчуваєш щось на штиб мурашок, та, врешті, якщо тиснути не надто сильно, це приємно; і це було саме те, що треба, бо рот у мене був геть замурзаний. Тепер, як мені сказали, треба прополоскати. Наллявши у склянку води з-під крана, я набрав її до рота, весело зачудовуючись тому, як вона клекотить, а ще краще — якщо я закину голову назад і... побулькаю? Булькотіння — це добре. Я роздув щоки, а потім усе випустив. Виплюнув усе до краплі. Вшшшш... водоспадик. Губами можна виробляти все, що заманеться, вони надзвичайно слухняні. Озирнувшись, я зауважив, що Ґратароло спостерігав за мною, наче побачив на терні помаранчі, тож я спитав, чи я зробив усе, як годиться.

— Прекрасно, — відповів. Мої машинальні навички, пояснив він, на місці.

— Як видається, тут знаходиться майже нормальна людина, — зазначив я. — Звісно, якщо не зважати, що я можу бути зовсім не я.

— Ви дотепник, і це теж гарна ознака. Лягайте рівненько, ось так, я допоможу. А скажіть-но, що ви щойно робили?

— Я почистив зуби, як ви того просили.

— Певна річ. А перш ніж почистити зуби?

— Я лежав на цьому ж таки ліжку і балакав із вами. Ви сказали, що нині квітень 1991 року.

— Саме так. Короткочасна пам’ять працює. А скажіть, ви бува не запам’ятали, як звалася зубна паста?

— Ні. А мав би?

— У жодному разі. Звісно, беручи до рук тюбик, ви бачили назву пасти, та, якби ми мали зауважувати і запам’ятовувати всі подразники, які отримуємо, наша пам’ять перетворилася б на пекло. Тому вона вибіркова, відфільтровує зайве. Ви зробили достоту те, що й усі інші. Одначе спробуйте-но згадати якусь найбільш значущу річ, яка трапилася з вами, поки ви чистили зуби.

— Як я провів щіткою по язиці.

— Нащо?

— Бо язик у мене був брудний, а опісля я наче на світ народився.

— Ви помітили? Ви вибрали подію, яка безпосередньо має стосунок до ваших емоцій, бажань, ваших цілей. До вас знову повернулися емоції.

— Гарна емоція — чистити язика. Але я геть не пам’ятаю, щоб чистив його раніше.

— Це ще попереду. Бачте, пане Бодоні, я намагатимусь говорити просто, тому що, безперечно, нещасний випадок вплинув на деякі частини вашого мозку. Незважаючи на те, що кожного дня з’являється нове дослідження в галузі того, яка ділянка мозку за що відповідає, ми ще не знаємо всього, що хотіли б. А надто те, що стосується різноманітних типів пам’яті. Скажімо, якби таке сталося з вами років за десять, ми б напевно могли краще зарадити вашій халепі. Не переривайте мене, я теж у курсі, що якби це трапилось років зо сто тому, ви б уже лежали у божевільні, та й по всьому. Сьогодні нам відомо набагато більше, але недостатньо. Приміром, якби ви не заговорили, я б відразу зрозумів, яку зону мозку зачепило.

— Мовленнєву зону Брока[32].

[27] Джамбатіста Бодоні (1740—1813) — відомий п’ємонтський видавець, друкар, гравер, автор великої кількості шрифтів. До речі, Умберто Еко теж уродженець П’ємонту. «Бодоні» — відомий в Італії друкарський шрифт.

[28] ...він стояв, немов непорушний, зітхнувши у передсмертний час. — Перший рядок твору «П’яте травня» відомого італійського письменника й поета Алессандро Мандзоні (1785 — 1873), Що був написаний на смерть Наполеона.

[29] «Змія танцює» — вірш Шарля Бодлера.

[30] Веллеризм — термін, що походить із «Записок Піквікського клубу» Чарльза Діккенса. Персонаж роману Сем Веллер винайшов цю гру слів: у першій частині фрази висловлюється якась відверта банальність або жарт, а в другій додається посилання на якусь відому особу.

[31] ...y la hierbabuena... — і м’ята (ісп.). — Натяк на вірш Федеріко Іарсія Лорки «Memento»: Cuando yo те muera, entre los naranjosy la hierbabuena — коли помру я між помаранчів й м’яти... a las сіпсо de la tarde... — о п’ятій пополудні (ісп.). — Перегук з твором того ж таки Лорки «Плач по Іґнасіо Санчесу Міхіахісу».

[32] Зона головного мозку людини, відповідальна за обробку мовної інформації, власне, мовлення й сприйняття мови.