Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Або на Сламітавкінсів, — вмивалася слізьми місис Напкінс. — Але хіба ж це обходить твого батька? Яке йому до того діло? — І на таку жахливу думку місис Напкінс заридала ще ревніше, а міс Напкінс вторувала їй.

Сльози з очей місис Напкінс виливалися рікою, доки вона встигла обміркувати трохи становище й вирішити, що найкраще було б запросити до них містера Піквіка з приятелями і дати їм змогу побачити капітана. Якби виявилось, що Піквік каже правду, капітана можна буде випроводити з дому без ніякого шуму, а Поркенгемам пояснити зникнення молодого чоловіка тим, що його викликано до королівського двору або призначено на генерал — губернатора в Сієра-Леоні чи на Бермудських островах, чи в одній із тих чарівних місцевостей, звідки європейці, приваблені цілющим підсонням, не хочуть повертатися.

Місис Напкінс витерла сльози, міс Напкінс витерла свої, а містер Напкінс був дуже задоволений, що все влаштувалося так, як хотіла місис Напкінс. Містера Піквіка з приятелями, після того, як вони знищили сліди недавніх сутичок, було запрошено до дам, а далі й на обід. Містера Веллера, в якому досвідчене око судді за півгодини викрило одного з найсимпатичніших хлопців у світі, віддали під спеціальний догляд містера Мазла, і той, виконуючи наказ місис Напкінс, повів Сема вниз на кухню.

— А багато у вас дам? — спитав Сем дорогою.

— На кухні тільки двоє,— відповів містер Мазл, — куховарка й покоївка. Є в нас ще хлопець для чорної роботи та дівчинка, але вони обідають у пральні.

— В пральні! Чому ж це так? — здивувався містер Веллер.

— Спершу, коли вони тільки прийшли, ми пробували садовити їх за наш стіл, а потім не витримали. У дівчини надзвичайно вульгарні манери, а хлопець так сопе, що їсти разом із ним просто неможливо.

— Ач, мале порося! — зауважив містер Веллер.

— О, прямо жах! Оце найгірше в службі на провінції. Молодь тут завжди дикуни якісь. Сюди прошу, містер Веллер, — містер Мазл дуже ввічливо ввів Сема в кухню.

— Мері, — сказав містер Мазл гарненькій покоївці,— це — містер Веллер. Пан просить прийняти його якнайкраще.

— І ваш пан — мастак у цій справі, як я бачу, — вклонився містер Веллер, кидаючи на Мері захоплений погляд, — знав куди мене послати.

— Ах, який ви, містер Веллер ! — зашарілась Мері.

— Ніколи такого ще не бачила! — скрикнула куховарка.

— Вибачте, куховарко, — сказав містер Мазл, — я вас і не помітив. Дозвольте відрекомендувати вас, містер Веллер.

Всі сіли до столу. Невимушені манери й розмовні таланти містера Веллера так зачарували його нових знайомих, що вже на половині обіду вони були сердечними приятелями і в усіх подробицях знали про злочинну поведінку Джоба Тротера.

Дружні розмови та веселощі були саме в розпалі, коли біля садової хвіртки задеренчав дзвоник, а незабаром двері на кухню відчинились, і в кімнату ступив не хто інший, як Джоб Тротер.

Ми сказали „ступив", але на цей раз ми висловились не зовсім точно. Двері відчинились, і на порозі з’явився містер Тротер. Він ступив би в кімнату, якби в око йому не впав містер Веллер. Тепер же він відступив на крок або на два назад і, закам'янівши, розгублено дивився перед собою.

— Ось і він! —скрикнув Сем, схоплюючись з місця. — А ми тільки но говорили про вас. Як вам ведеться? Заходьте ж.

І, поклавши руку на малиновий комір сторопілого Джоба, містер Веллер втяг його в кухню, зачинив на ключ двері й передав ключ містерові Мазлу, що спокійнісінько заховав його собі в кишеню.

— Оце так щастя! — скрикнув Сем. — Подумайте лиш: мій пан має приємність зустрітися з вашим нагорі, а я маю радість бачити вас тут унизу. Ну, як посуваються справи і що чувати про роздрібну торгівлю? Але я справді радий бачити вас. Яким щасливим ви виглядаєте ! Просто насолода дивитись на вас. Правда, містер Мазл?

— Безперечна правда, — ствердив містер Мазл.

— А який він веселий !— казав Сем.

— І в якому гарному настрої !— підтримав Мазл.

— І такий задоволений, що бачить нас; це нам так приємно! — вів далі Сем. — Сідайте ж, сідайте!

Містер Тротер дав посадити себе в крісло напроти каміна і поводив своїми маленькими оченятами то на містера Веллера, то на містера Мазла, але не говорив нічого.

— А тепер, — промовив Сем, — я хотів би спитати вас, так, просто з цікавості, що ви думаєте про одного милого, добре вихованого джентльмена, що раз — у - раз використовує свою рожеву хусточку і завжди тягає з собою всі чотири євангелії?

— І збирається побратись з куховаркою, — додала ображена леді. — Негіднику!

— А потім хоче спокутувати всі свої гріхи, відкривши крамницю, — вкинула слово покоївка.

— І я маю дещо сказати вам, молодий чоловіче, — урочисто промовив містер Мазл, допечений натяками, що містилися в двох останніх фразах. — Ця леді (він показав на куховарку) — моя наречена, і, дозволяючи собі базікати про роздрібні крамниці, ви ображаєте мої найделікатніші почуття. Ви зрозуміли мене, сер?

Тут містер Мазл, що мав дуже добру думку про свою красномовність, у якій він намагався наслідувати свого пана, зробив паузу, чекаючи на відповідь.