Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Дуже добре, сер, — сказав містер Веллер. — Більше нічого, сер?

— Більше нічого, Сем.

Містер Веллер спроквола підійшов до дверей, немов чекав чогось; не поспішаючи відчинив їх, поволі вийшов і повагом причинив їх пальців на два, коли містер Піквік гукнув на нього знову:

— Сем!

— Сер? — озвався містер Веллер, ввійшовши у кімнату, і щільно зачинив двері.

— Я не заперечуватиму, Сем, коли ви довідаєтесь, як ставиться до мене місис Бардл, і дізнаєтесь, чи й дійсно вона здатна довести до кінця цю підлу справу. Я кажу, що не заперечуватиму, якби ви зробили так, Сем, коли вам охота, — промовив містер Піквік.

Сем кивнув головою на знак того, що розуміє, в чому тут річ, і залишив кімнату, а містер Піквік знову насунув шовкову хусточку на голову й умостився покуняти.

Було коло дев’ятої, коли містер Веллер добувся до Госвелської вулиці. Пара свічок горіла в кімнаті, що виходила на вулицю; пара жіночих капелюхів одбивалась на віконній завісі. В місис Бардл були гості.

Сем подзвонив і по досить довгому чеканні почув, як пара маленьких чобіт задріботіла по сходах — то йшов добродій Бардл.

— А, маленький громадянине, — привітав його Сем, — як там поживає твоя мати?

— Вона живе дуже добре, — відповів добродій Бардл, — і я теж.

— Ну, хвалити бога за це, — сказав Сем. — Піди ж і повідом її, що я хочу говорити з нею. Підеш ти, маленький феномен?

Добродій Бардл побіг до вітальні виконувати доручення.

Два жіночі капелюхи, що їх тінь вирізнялась на віконній завісі, були головні убори двох найближчих приятельок місис Бардл. Ці леді тільки но прийшли, щоб порозкошувати чашкою чаю й повечеряти теплими свинячими ніжками та підсмаженими сирниками. Сирники смачно шипіли та підрум’янювались на маленькій мідній сковороді; свинячі ніжки апетитно визирали з каструльки; а місис Бардл і дві її приятельки тим часом перетирали на зубах інших своїх приятельок і знайомих.

— Слуга містера Піквіка! — верескнула місис Бардл, коли її син сповістив про прихід Сема, і зблідла.

— Боже мій! — скрикнула місис Клапінс.

— Ніколи не повірила б, якби сама не була тут, — підтримала її місис Сендерс.

— Що ж мені тепер робити? — метушилася місис Бардл.

— Я думаю, вам слід прийняти його, тільки при вашому побаченні мусить бути свідок, — порадила місис Клапінс.

— Я думаю, що два свідки було б законніше, — сказала місис Сендерс, що палала з цікавості.

— Мабуть, краще було б покликати його сюди? — сказала місис Бардл.

— Безперечно, — ствердила місис Клапінс, якій ця ідея дуже сподобалась. — Приведи його сюди, чоловічку, і зачини парадні двері.

Містер Веллер не забарився і, з’явившись до вітальні, виклав справу так:

— Дуже шкодую, що турбую вас, мадам, як казав злодій, затикаючи одній леді хусткою рота, але мій пан тільки но приїхав до Лондона І незабаром виїздить знову. Отже, я не міг зробити інакше, як бачите.

— Молодий чоловік, безперечно, не повинен відповідати за провини свого пана, — сказала місис Клапінс, вражена чепурною зовнішністю містера Веллера та його розмовою.

— Авжеж що ні, — погодилась місис Сендерс, поглядаючи скоса на каструлю і подумки вираховуючи, скільки свинячих ніжок припаде на кожного, якщо Сем залишиться вечеряти.

— Справа, у якій я до вас прийшов, полягає ось у чому, — провадив Сем далі, нехтуючи зауваженням дам. — Поперше, передати заяву мого пана: це раз. Подруге— сплатити за квартиру: оце вам два. Потретє, попросити вас зібрати докупи всі його речі й передати їх тому, кого він пришле по них. Почетверте, сказати вам, що ви можете зараз же наймати помешкання. Оце й усе.

— Що б там не було, — промовила місис Бардл, — а я казала й казатиму, що містер Піквік завжди, крім одного випадку, поводився як справжній джентльмен. Гроші за ним були, як за банком.

І місис Бардл, приклавши хусточку до очей, вийшла з кімнати написати розписку.

— Ось розписка, містер Веллер, — сказала вона, повернувшись, — а це решта. Я сподіваюсь, ви на спомин про старе знайомство не відмовитесь випити краплину чогонебудь, щоб зогрітися.