Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Сем! — гукнув містер Піквік, побачивши, що містер Веллер і собі пішов за ними.

— Сер?

— Лишайтесь тут.

Містер Веллер завагався.

— Лишайтесь тут, — повторив містер Піквік.

— Чи не міг би я трохи полатати боки тому Джобові? — спитав містер Веллер.

— Звичайно, ні, — заборонив містер Піквік.

— Може, я міг би викинути його через хвіртку, сер? — запропонував містер Веллер.

— Ні в якому разі, — відповів його пан.

Уперше за ввесь час служби в містера Піквіка на обличчя Сема ліг незадоволений вираз. Але обличчя те незабаром проясніло, бо він побачив, як Мазл, сховавшись за дверима, зненацька вискочив на площадку й дуже спритно штовхнув містера Джінгла з помічником із сходів просто в діжки з американським алое.

— Виконавши свій обов’язок, сер, — звернувся містер Піквік до судді,— я з моїми приятелями побажаю вам усього кращого. Дякуючи вам за гостинність, я від імени нас усіх дозволяю собі запевнити вас, що ми ніколи не зловживали б нею й не дозволили б собі деяких протизаконностей, якби нас не спонукало до цього почуття громадського обов’язку. Завтра ми повертаємось до Лондона. Ваш секрет у вірних руках.

Висловивши таким шляхетним способом протест проти ранкового з ними поводження, містер Піквік низенько схилився перед і дамами і, не зважаючи на прохання всієї родини залишитися ще, у супроводі своїх друзів вийшов з кімнати.

— Надіньте капелюх, Сем, — сказав містер Піквік.

— Він унизу, сер, — відповів Сем і побіг по нього.

В кухні нікого не було, крім гарненької покоївки.

Вони вдвох стали шукати капелюх і знайшли його аж у тісному кутку. Сем і гарненька покоївка мимоволі опинилися близько одне біля одного. І як воно вже сталося — трудно сказати — тільки Сем поцілував Мері.

— Сем, — крикнув містер Піквік, перехилившись через поручні.

— Іду, сер, — відгукнувся Сем, збігаючи сходами.

— Як довго ви там були!

— Там було щось за дверима, сер; не можна було зразу їх відчинити, — відповів Сем.

Такий був перший епізод першого кохання місгера Веллера.

РОЗДІЛ XXI,

Викривши Джінгла й тим досягши головної мети своєї подорожі, містер Піквік вирішив негайно повернутись до Лондона. Йому кортіло познайомитися з заходами, тим часом вжитими проти нього панами Додсоном і Фогом. Здійснюючи свій намір з усією властивою його рішучій вдачі енергією, він ранком наступного дня сів на перший же лондонський диліжанс і того ж таки вечора в супроводі трьох своїх друзів та містера Семюела Веллера прибув до столиці в доброму здоров’ї.

Тут приятелі на короткий час розлучилися. Пани Тапмен, Вінкл і Снодграс роз’їхались кожен до своєї оселі, щоб гаразд підготуватися до майбутнього візиту в Дінглі-Дел, а містер Піквік із Семом заїхали до старого, дуже пристойного готелю, а водночас і таверни „Джордж та Яструб" на Ломбардській вулиці.

Містер Піквік пообідав, випив другий кухоль свого улюбленого портвейну, напнув на голову шовкову хусточку, поставив ноги на грати каміна й відхилився назад у дуже вигідному кріслі, коли в кімнату ввійшов містер Веллер з саквояжем у руці і порушив тихомирний настрій свого пана.

— Сем! — сказав містер Піквік.

— Сер, — озвався містер Веллер.

— Я оце думав, Сем, про те, що в місис Бардл на Госвелській вулиці залишилось чимало моїх речей. їх треба було б узяти звідти перед тим, як я знову поїду з Лондона.

— Зараз, сер? — спитав містер Веллер.

— Зараз, — відповів містер Піквік. — Але чекайте, — додав він, виймаючи з кишені гаманець. — Треба заплатити ще за квартиру. Правда, квартал кінчається тільки в грудні, та все одно — заплатіть зараз. Я маю попередити про свій від’їзд за місяць. Ось вам моя писана заява. Передайте її й скажіть місис Бардл, що вона може вивішувати об’яву та наймати квартиру тепер же.