Шукачі блакитних перлів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Єсть!

– Трематон! Трематон! Прийміть телефонограму.

– Приймаю.

– Нами отримано повідомлення, що в районі Зондських островів почався надзвичайної сили циклон, який рухається проти нашого курсу...

Після смачної вечері, салдат морської піхоти у повній формі, з карабіном в руках, привів обох юнаків до службової каюти.

За столом сидів Мак-Ред в білому кителі з блискучими ґудзиками і золотими визерунками на рукаві. Поряд з ним сидів немолодий, років під сорок, чоловік з відкритим, гарним обличчям, на якому не було тієї врочисто-офіційної суворости, як на обличчі капітана, і Роман зразу відчув до нього симпатію. Він оглянув хлопців і запитав:

– Українці?

– Так – відповів Роман.

– На питання будете відповідати українською мовою.

– Гаразд.

– Розповідайте, яким чином і чому ви опинилися на американському військовому кораблі?

– Після приходу німців на Україну, вони вивезли нас на будівництво Атлантійської фортеці. Там застала нас інвазія. Ми випадково довідалися, що американські кораблі кудись відпливатимуть. Тому, коли вантажили вугілля, ми заховалися в трюмі.

Товмач перекладав капітанову Романову відповідь. Той розсердився.

– Ми маємо відомості, що ви німецькі шпигуни!

– Ні! Тисячу разів ні. Ви не маєте і не можете мати таких відомостей. Ми – ваші друзі! – з запалом вигукнув Роман.

– Де ви народилися?

– У селі над Дніпром. Колись я плавав човном до самого Чорного моря. Коли вчився в шостому клясі, читав багато пригодницьких книг про мандри. Коли настала слушна нагода, ми з побратимом задумали помандрувати.

– Ми повинні передати вас представникам союзної влади, вони розберуться хто ви такі, але до цієї нагоди, доведеться подорожувати з нами. Там вдома ваші батьки, мабуть, дуже турбуються вашою долею?

При згадці за батьків на Романових очах заблищали сльози. І він здрігнувшим голосом промовив.

– Ми обидва сироти. Батьків мого побратима Олекси Тарана 1929 року вивезено до Сибіру, а мої загинули у важкому 1933 році.

Товмач перекладав капітанові відповідь. Той зацікавився юнаками і вже пом'якшено поводився на допиті. В решті після довгої розповіді, у капітана запитав товмач.

– Коли дозволите, я візьму їх під свою опіку і нагляд.

– Добре; беріть, але ви персонально відповідатимете перед законом, коли щось скоїться.

– Добре, капітане!

Товмач привів хлопців до лазні і доброзичливо промовив.

– Мене звуть Григорій Білаш. Я – американець, але мій батько народився на Україні. Відтепер я беру вас до себе. Я завідую харчуванням на кораблі. Але глядіть, щоб ви нічого не скоїли. До зброї підходити вам не вільно.

– Добре, пане Білаш! Ніколи ми не зрадимо і своєю працею доведемо, що ми друзі американцям.

Поки хлопці з насолодою милися під душом з теплої морської води, їх новий опікун приніс новий одяг.

– Вбирайтеся, хлопці, а старе брудне лахміття зберіть до купи і скинете за борт.

– Дякуємо!