Шукачі блакитних перлів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У червневу ніч, море і небо немов змовилися і заатакували землю. Несподівано засвітилися тисячі сліпучих ракет. Завила сирена повітряної небезпеки, але захлинулася у страшних вибухах і замовкла.

Земля горіла. Немов хтось запалив фантастичний ліс вогневих дерев, які на мить спалахували, гасли і на їх місці зразу спалахували нові й нові.

– Бомблять! – несамовито вигукнув Роман, будячи Олексу.

– Біжимо до недобудованої вежі, там безпечніше!

– Швидше!

«Ноги, ноги – витримайте шалену гонитву, в страшному вогневому лісі, не дайте загинути», – думає Олекса.

– Буаххх – бу бу бу буух! – гремить навколо один суцільний грім, де не можна розібрати окремого вибуху.

Під цю нечувану, могутню симфонію сучасної війни, хлопці вбігають до глибокого бункеру і занурюються на кільканадцять метрів під землю. У самому вході розірвалася важка бомба, гарячим струмом повітря валить з ніг. Роман падає на щось мягке і по подихові відчуває, що це Олекса.

– Ти живий?

– Поки що живий.

У бункері темно. Трусилася, немов у лихоманці перелякана земля.

– Яке шалене бомбардування, – кричить на вухо Олексі Роман.

– Коли б залишитися живим.

– Коли б Бог дав, щоб швидче закінчилася війна.

Довгі години безперервного бомбардування. Хлопці прислухаються до кожного вибуху.

Це, або наш кінець, або початок чогось нового.

Поволі тягнуться години напруженого очікування. Хлопщі притиснулися один до одного і відчувають як колотиться серце кожного.

А над головою, немов надзвичайної сили велетень, колотив у страхітливе бубно.

Настав день. Бомбардування трохи вщухло, бо ціль пересунулася далі від прибережної смуги на континент.

Роман визирнув з бункера й побачив як німці з піднятими руками здавалися у полон. Де які башти ще відстрілювалися, але над більшістю викинуто білі прапори.

Від морського берега на суходіл сунули сотні панцерників, виповзали на піскові дюни, м'яли, немов суху торішню траву, іржаві дроти колючої загороди.

За панцерниками поодинці перебігають вояки у зелених одностроях, довгими палицями розвідують міновані поля, звідтіль часто доноситься нове, нечуване коротке слово:

– О – кей! О – кей!

– Американці! – радісно вигукує Роман.

– Скінчилася наша неволя!

– Хвалити Бога, що залишилися живі.

– Побачимо, що буде далі.

Лише на другий день від початку офензиви, хлопці повернули до свого табору. Там уже були американці. Вони розшукували заховавшихся німців і перевіряли усіх закордонних робітників. Врешті виступив офіцер і зробив важливе повідомлення:

– Від тепер ви вільні. Залишайтеся поки що на місці. Американська армія турбуватиметься вами, постачатиме харчі й зробить усе можливе для найшвидчого повороту на батьківщину. Частину людей, можливо, відправимо морем .

Італійці, французи, голяндці, бельгійці бучно висловлювали свою радість.