Іншалла, Мадонно, іншалла: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Любчику, синку, як же я можу тебе не пам’ятати? Я тебе на руках тримала, коли ти з матері вийшов, — сказала вона, але без образи. Просто не могла зрозуміти, чому малий Албахарі думає, ніби вона може його не пам’ятати.

— А він?

— Та його трохи очі зраджують. Котику, чи ж ти бачиш, хто до нас прийшов? — вхопилася вона за Баранона, який саме демонстрував Ґарделю, що чудесна сушарка для волосся може дути і як адріатичний бриз, і як пустельний вихор, і — щоб мені осліпнути, якщо брешу — наче карибський ураган.

— Моріце, дорогенький, чого ж ти зразу не сказав, що це ти? — старий погладив його по щоці. — Знаєш, скільки разів я думав, що в землю ляжу, а тебе так і не побачу? Тебе стільки років немає, а ми, бач, старіємо, — сказав старий, сльози наповнили його очі й потекли по щоках.

Без гримас та схлипів, вони просто текли, наче він їх і не відчував. Симха витягла носовичка й стала їх витирати.

— Стара, облиш мене зараз. Бачиш, я з нашим Моріцом розмовляю!

Голова Ґарделя вже починала потихеньку підсмажуватися під ковпаком, але він не знав, що слід робити. Його налякали сльози старого, власне, налякало те, що не сталося нічого такого, що віщувало б їх, тож усе це здавалося теж частиною ритуалу.

— Я приїхав подивитися, як іде життя в моєму давньому краю, — сказав Моріц.

— А чому ти поїхав? — запитав старий.

— Мусив.

— І невже тобі було легше там?

— Так, було легше.

— Ну то добре, якщо легше.

— І йому було легше мене не бачити.

— Кому?

— Дядькові Мозесу.

Старий зітхнув, гачок легкої іронії підчепив і підняв йому кутик губ, і він замахав вказівним пальцем до підлоги. Покручений ревматизмом палець нагадував голову карликового півника. Разів із десять той півень дзьобнув повітря, перш ніж Баранон сказав:

— Він уже нікого не бачить. Десять років під землею лежить, і земля, сподіваюся, йому не пером!

— Не дай Боже, Котику, як можна так про людину говорити! — запротестувала Симха.

— Мені можна. До мене він добрим не був. До кого був, той нехай інакше й говорить.

Так завершилися відвідини «Електричного струму “Едісон”». Так, так, він обіцяв старому Баранону заходити на каву. «Чи якщо голодний будеш, синку…» — сказала Симха. Він тільки кивав, погоджуючись, і з якоїсь причини не міг сказати їм, що знову їде, насправді був би вже й поїхав, якби його друга не спіткала раптова діарея. Про того навіть не питали, хто він і що, навіть не зверталися до нього, вочевидь, розпізнали іноземця. У Ґарделя трохи боліла голова, коли вони пішли далі, але це пусте, минеться. Волосся в нього було сухе, як солома, і пахло руками жінки, що цілий день прала білизну біля кринички на подвір’ї.

На пустирі за будинком Фінці виріс ліщиновий кущ. Дівчинка в інвалідному візку простягала руку, намагаючись ухопити листок. На вигляд їй було років дев’ять-десять. Поруч хлопчик бавився ганчір’яним м’ячем: копав його ногою і намагався поцілити у вузьку щілину між її нерухомими ногами.

— Як тебе звати? — запитав Моріц.

— Палома, — відповіла дівчинка. — А ото мій брат, його звати Саламон, — сказала вона й поважно надула губи, як старші жінки, що за кавою говорять про те, хто помер на Бистріку, в кварталі по той бік річки.

— Що ви тут робите?

— Я наглядаю за ним, а він показує футбольний матч. Грають САШК і «Цивільний»[56]. Саламон — це САШК, а мої ноги — «Цивільний». Це тому, що я не можу ними ворушити. Якби могла, все було б інакше, кущ був би «Цивільний», — сказала вона і розвела руками. — Немає нічого досконалого, навіть футбольного матчу.

— А чи є у цього місця якась назва? — запитав Моріц.

Палома розгубилася, бо чого б це у пустиря мало бути якесь ім’я. Їй спершу сподобався цей чоловік, а тепер отакі речі питає. Вона звикалася з розчаруванням, набурмосилась і думала, як би цього чоловіка прогнати.

— Тут був дім, у якому я народився, — сказав Моріц, — але потім він згорів. Тітонька Рута незадовго до того дала мені цілий мішок ліщинових горіхів, їй принесли горяни з Требевича. Вона не знала, куди їй стільки ліщини, от і віддала мені. Сказала: якщо маєш дівчину, нехай приготує тобі з них баклаву. Жартувала. Після полудня я завжди стояв край вікна, і коли проходила Морена — кидав у неї горіхами. Бачиш, із одного з них виріс цей кущ, — сказав Моріц.

Дівчинка дивилася на нього підозріливо:

[56] САШК — сараєвський футбольний клуб (1920–1940), «Цивільний» — заґребський футбольний клуб (1910–1940).