Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Леді Брітомарт. Барбаро, я рішуче забороняю тобі слухати жахливі, неморальні промови твого батька. А ви, Адольфе, повинні мати досить розуму на те, щоб не запевняти, що неморальні речі — істинні. Що важить те, що вони істинні, коли вони неморальні?

Андершафт. Що важить те, чи неморальні вони, коли вони істинні?

Леді Брітомарт (підводячись). Діти, негайно ходімо додому! Андрю, я дуже шкодую, що дозволила вам відвідати нас. Ви менш моральні, ніж будь-коли. Ідемо негайно!

Барбара (хитаючи головою). Недоцільно тікати від неморальних людей, мамо!

Леді Брітомарт. Це надзвичайно доцільно. Це виявляє, що ви їх не ухвалюєте.

Барбара. Це їх не рятує.

Леді Брітомарт. Я бачу, що ти збираєшся не послухати мене. Саро, чи йдеш ти додому?

Сара. Я визнаю, що з татового боку дуже неморально робити гармати, але я не вважаю, що повинна через це порвати з ним стосунки.

Ломакс (виливаючи масло на схвильовані води). Річ у тому, знаєте, що в цьому понятті неморальність є певна частка нісенітниці. Воно себе не виправдує. Треба зважати на факти. Не думайте, що я хочу сказати хоч слово, захищаючи щось недобре. Але бачите, різні люди роблять різні вчинки, й ми, чи ви знаєте це, повинні якось знайти їм місце в житті. Я хочу сказати, що не можна з усіма рвати стосунки, а цим має кінчитися. (їхня надпоривна увага до його промови примушує його нервуватися). Може, я не цілком ясно висловлююся?

Леді Брітомарт. Ви — сама ясність, Чарлзе! Тому, що Андрю добувся успіху в житті й може дати багато грошей Сарі, ви будете підлещуватися до нього й підтримувати його в його поганих вчинках.

Ломакс (спокійно). Ну що ж! Де є падло, там збираються й орли, чи не так? (До Андершафта). Га? Що?

Андершафт. Ось власне! Між іншим, чи можу я звати вас «Чарлз»?

Ломакс. Чудово! «Чоллі» — моє звичайне прізвисько.

Андершафт (до леді Брітомарт). Бідді...

Леді Брітомарт (гостро). Не смійте звати мене Бідді! Чарлзе Ломакс, ви — дурень! Адольфе Казенс, ви — єзуїт! Стівене, ти — педант! Барбаро, ти — божевільна! Андрю — ви звичайий крамар! Тепер ви всі знаєте мою думку, і сумління моє, в кожному разі, чисте.

Кидається в крісло так поривчасто, що ледве не ламає його.

Андершафт. Люба моя, ви — втілення моралі. (Вона пирхає). Ваше сумління буде чисте і ваш обов’язок виконаний, коли ви всім дасте образливі прізвиська. Послухайте, Евріпіде, вже пізно і ми всі хочемо йти додому. Прийдіть до якогось висновку.

Казенс. Та зрозумійте ж, ви, старий дияволе...

Леді Брітомарт. Адольфе!

Андершафт. Дайте йому спокій, Бідді. Продовжуйте, Евріпіде!

Казенс. Ви поставили переді мною жахливу дилему. Мені потрібна Барбара.

Андершафт. Як і всі молоді люди, ви дуже перебільшуєте різницю, що існує між одною молодою жінкою та іншою.

Барбара. Цілком слушно, Доллі!

Казенс. До того ж, я не хочу бути негідником.

Андершафт (з гіркою іронією). Ви прагнете особистої чесности, самоповаги, того, що ви звете «чисте сумління», і що Барбара: «спасіння душі», а я зву протекціональне ставлення до людей, що менш щасливі, ніж ви самі.

Казенс. Я не прагну цього: все, що є в моїй натурі поетичного, здригається на згадку про те, щоб бути доброчесним, є речі в мені, що на них я повинен вважати: жалість...

Андершафт. Жалість! Смітникар злиднів!

Казенс. Любов...

Андершафт. Знаю, ви любите бідних і пригнічених, ви любите пригнічені раси: негрів, індусів, поляків, ірландців. Чи любите ви японців? Чи любите ви німців? Чи любите ви англійців?

Казенс. Ні! Кожний справжній англієць ненавидить англійців. Ми найгірша нація на землі, й з морального погляду наш успіх навіває жах.