Казенс. Не слухайте його метафізику, Барбаро. Заводом керує найнеморальніша частина суспільства, ті, що гоняться за грішми, за втіхами, за чинами, а він їхній раб.
Андершафт. Це не так. Згадайте символ віри фабриканта зброї. Я з такою ж охотою прийму замовлення від хорошої людини, як і від поганої. Але коли ви, хороші люди, волієте читати проповіді й уникаєте купувати зброю й битися з негідниками, то не дорікайте мені. Я вмію робити гармати, але не вмію виробляти мужности й переконань. Ба! Ви втомлюєте мене, Евріпіде, вашими розмовами про мораль. Спитайте Барбару, вона розуміє. (Він раптово бере Барбару за руки й владно дивиться їй у вічі). Скажи Йому, люба, що означає істинна влада.
Барбара (загіпнотизована). До мого вступу до Армії Спасіння я корилася своїй власній владі. Наслідком було, що я ніколи не знала, що з собою робити. Коли я вступила до Армії, мені не вистачало часу на все те, що я мала зробити.
Андершафт (похвально). Так, це так. А як ти гадаєш, чому це так було?
Барбара. Учора я пояснила б це тим, що я була під владою Бога. (Вона опановує себе й вириває в нього свої руки з силою, що дорівнює його силі). Але ви з’явилися й показали мені, що я під владою Боджера й Андершафта. Сьогодні я почуваю — о, як висловити це? Сара, чи пригадуєш ти землетрус у Каннах, де ми були за нашого дитинства? Подив від першого струсу був ніщо проти жаху, коли ми чекали другого! Те ж саме я відчуваю тут сьогодні. Я стояла на скелі, що її вважала за непохитну, і без жодного слова остороги вона захиталася й повалилася піді мною... Я була в безпеці, коли одвічна Мудрість охороняла мене, і ціла армія йшла разом зі мною шляхом Спасіння. І в одну мить, через один порух вашого пера в чековій книжці, я стала самотня, і небеса спорожніли. Це був перший удар землетрусу, я чекаю на другий.
Андершафт. Заспокойся, доню моя. Не надавай надто великої ваги своїй особистій маленькій трагедії. Що ми робимо, коли витрачаємо роки роботи й досліджень, тисячі фунтів твердих грошей на нову гармату або військовий дирижабль, і кінець кінцем виявляється, що через якусь дрібницю він непридатний? Ми викидаємо його, не витрачаючи на нього більше жодної години, жодного фунта. Ти створила для себе щось, що ти звала мораллю, релігією, або ще інакше. Вона не відповідає обставинам. Ну що ж, відкинь її. Відкинь її й створи собі таку релігію, щоб була придатніша. Це якраз хиба сучасного суспільства: воно відкидає свої застарілі парові казани й динамомашини, але не хоче відкинути своїх старих забобонів, старої моралі, старих релігійних переконань і старого політичного ладу. Який же наслідок? У галузі механіки поспіх, а в галузі моралі, релігії й політики втрати, що з кожним роком наближають суспільство до повного банкрутства. Не будь уперта в своєму безумстві. Якщо твоя стара релігія вчора зазнала поразки, створи собі нову, кращу на майбутні дні.
Барбара. О, з якою радістю я відкрила б свою душу для кращої релігії, але ви пропонуєте мені гіршу! (Повертаючись до нього з раптовим захватом). Знайдіть собі виправдання: покажіть мені проблиск світла в темряві цього жахливого міста, що має прекрасні, чисті майстерні, поважних робітників і зразкові будинки.
Андершафт. Чистота й статечність не потребують виправдання, Барбаро. Вони самі себе виправдовують. Я тут не бачу ані темряви, ані жаху. У твоєму притулкові Армії Спасіння я бачив злидні, холод і голод. Ви давали їм хліб з патокою, а також мрії про небо. Я даю їм від тридцяти шилінґів на тиждень до дванадцяти тисяч на рік. Вони самі творять свої мрії, а я дбаю про те, щоб спрямувати ці мрії певним річищем.
Барбара. А їхні душі?
Андершафт. Я рятую їхні душі точнісінько так, як врятував твою.
Барбара (обурена). Ви врятували мою душу? Що ви хочете цим сказати?
Андершафт. Я годував тебе, одягав, давав тобі захист. Я дбав про те, щоб ти мала досить грошей для хорошого життя, більш ніж досить; щоб ти могла бути марнотратною, безтурботною й великодушною. Це врятувало твою душу від семи смертельних гріхів.
Барбара (вражена). Семи смертельних гріхів!
Андершафт. Так, семи смертельних гріхів. (Рахуючи по пальцях). їжа, одяг, опалення, прибутки, податки, шана суспільства й діти. Ніщо, окрім грошей, не може полегшити ваги цих млинових жорен, що висять на шиї людини. А дух не може витати у височині, поки людина не позбавиться цих жорен. Я визволив від них твою душу. Я дав можливість Барбарі стати майором Барбарою, й я врятував її від злиднів, які є злочин.
Казенс. Ви кажете, що злидні є злочин?
Андершафт. Найгірший із злочинів. Усі інші злочини ніби доброчесність супроти цього. Усяка інша ганьба є лицарством проти цього. Бідність побиває цілі міста, поширює жахливі пошесті, вбиває душу кожного, хто бачить, чує або почуває її. Те, що ви звете злочином, ніщо проти неї: вбивство тут, грабіж там, іноді удар або прокляття — яку це має вагу? Це тільки випадковість і потворні явища життя: у цілому Лондоні не знайти п’ятдесятьох справжніх злочинців з покликання. Але є мільйони бідних людей, гидких людей, брудних людей, людей, що погано харчуються й погано одягаються. Вони труять нас морально й фізично. Вони вбивають у суспільстві почуття радости. Вони примушують нас зрікатися власних привілеїв і організувати неприродні й жорстокі кари, боячись того, що вони повстануть проти нас і потягнуть нас за собою в прірву. Тільки дурні бояться злочинів, але всі ми боїмося злиднів. Ось (повертаючись до Барбари) ти кажеш про свого наполовину врятованого негідника з Вест-Гема, ти обвинувачуєш мене в тому, що я вернув його душу на путь до загибелі. Гаразд: приведи його сюди, і я заради тебе знову наверну його душу до спасіння. Не словами або мріями, але даючи йому тридцять вісім шилінгів на тиждень, здорове помешкання на гарній вулиці й постійну роботу. За три тижні він матиме модний жилет, за три місяці циліндр і своє місце в церкві. Ще до кінця року він буде здоровкатися з будь-якою герцогинею на зборах добродійного товариства й приєднається до консервативної партії.
Барбара. Але чи буде він кращий через це?
Андершафт. Ти знаєш, що буде. Не будь лицемірна, Барбаро! Він краще харчуватиметься, житиме в кращих житлових умовах, буде краще одягнений, буде краще поводитись, і діти його матимуть більший зріст та вагу. Це буде краще, аніж спати в бараці на американському сіннику, рубати дрова, харчуватися хлібом з патокою і час від часу, ставши навколішки, дякувати за це небові. Це невелика заслуга — навертати на путь спасенний людей, що вмирають з голоду, тримаючи в одній руці Біблію, а в другій шматок хліба. Я взявся б за таких умов навернути Вест-Гем до ісламу. Спробуй краще свої сили з моїми людьми. їхні душі голодні, бо тіло їхнє сите.
Барбара. І дати мешканцям Іст-Енда вмирати з голоду?
Андершафт (його бадьорий тон міняється на інший, повний гірких спогадів). Я сам з Іст-Енду. Я теж проповідував мораль і вмирав з голоду, поки одного чудового дня заприсягся, що стану, хоч там що, ситим і вільним, і що ніщо мене не зупинить, окрім кулі, — ані розум, ані мораль, ані навіть життя інших людей. Я сказав: «швидше ти вмреш з голоду, аніж я» — і з цими словами став вільним і великим. Я був небезпечною людиною, поки не здобув того, чого прагнув. Тепер я корисна, добра, гуманна людина. Така історія більшости мільйонерів, що вийшли з низів; мені здається, коли така буде історія кожного англійця, то Англія буде країною, де варто жити.
Леді Брітомарт. Перестаньте виголошувати промови, Андрю! Тут не місце для цього.
Андершафт (уражений). Люба моя, я не маю іншого способу висловлювати свої думки.
Леді Брітомарт. Ваші думки — нісенітниця. Ви мали успіх у житті, тому що були егоїстичний і безпринципний.
Андершафт. Анітрохи. Я мав найтяжчі сумніви щодо злиднів і голоду. Ваші моралісти не відчувають жодних сумнівів щодо цього. Зі злиднів і голоду вони роблять якісь доброчесності. Я волів би бути злодієм, аніж жебраком. Я волів би бути вбивцею, аніж рабом. Я не хотів би бути ані тим, ані тим, але коли ви накидаєте мені вибір, тоді, присягаюся небом, я оберу сміливіший і моральніший шлях. Я ненавиджу бідність і рабство більш, аніж будь-які інші злочини. І дозвольте сказати вам іще таке: бідність і рабство протягом століть витримували натиск ваших проповідей і передових статей; вони не встоять перед моїми гарматами. Не проповідуйте їм, не змагайтеся з ними. Убивайте їх.
Барбара. Убивство! І це ваш засіб проти всього?
Андершафт. Це остання спроба переконати, єдина досить сильна, підойм, щоб звалити весь соціальний лад, єдиний засіб сказати: «Ти повинен»! Випустіть на вулицю шістсот сімдесят дурнів, що збунтувалися, і троє полісменів розженуть їх. Але зберіть їх разом у відомій будівлі Вестмінстера, дайте їм можливість перейти деякі церемонії й присвоїти собі визначену назву, поки у них не з’явиться нарешті трохи мужности, що потрібна на те, щоб убивати. І ваші шістсот сімдесят дурнів перетворяться на уряд. Ваша благочестива чернь заповнює виборчі списки й уязляє, що керує своїми господарями, але виборчий список, що на ділі керує країною, це папір, у який загорнута куля.
Казенс. Ось чому, як, мабуть, і більшість розумних людей, я ніколи не беру участи у виборах.
Андершафт. Вибори! Дурниці! Коли ви обираєте, ви тільки міняєте імена членів кабінету. Коли ви стріляєте, ви скидаєте уряд, утворюєте нові епохи, знищуєте старий лад і творите новий. Чи правильно це з історичного погляду, добродію вчений, чи ні?
Казенс. Історично це правильно. Я з обуренням мушу визнати, що це правильно. Я відкидаю ваші чуття! Я не навиджу вашу натуру! Я зневажаю вас у всьому! А проте це правда! Але це не повинно бути правдою!
Андершафт. Повинно, повинно, повинно, повинно, повинно! Чи збираєтеся ви провести все життя, повторюючи слово «повинно», як усі інші ваші моралісти? Замість казати «повинно бути» скажіть: «Так буде». Будемо разом робити набої. Те, що може висадити в повітря людину, може висадити в повітря суспільство. Історія світу — це історія тих, хто мав досить мужности, щоб прийняти цю істину. Чи маєш ти мужність прийняти її, Барбаро?