Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Морелл (владно). Я наполягаю. Тобі нема чого іти, і йому теж нема чого. (Кандіда намагається заперечити). Можете не перейматися, послухати мене прийде багато людей і без вас, а ваші стільці більше знадобляться комусь із тих, хто ще не навернувся до християнства і кому ще не доводилося слухати моїх проповідей.

Кандіда (стривожено). Юджине, хіба ви не хочете піти?

Морелл. Я побоююсь виступати перед Юджином, бо він дуже критично налаштований до моїх проповідей. (Кидає на нього погляд). Він знає, що я побоююся його: він сам сказав мені про це сьогодні вранці. Отож я хочу показати йому, як я його боюсь, а відтак залишаю його під твоє опікування, Кандідо.

Марчбенкс (про себе, з палким почуттям). Це сміливо! Це чудово!

Кандіда (стривожено, з передчуттям чогось поганого). Але ж... але... що трапилося. Джеймсе? (Вельми занепокоєно). Я нічого не розумію.

Морелл (ніжно обіймає її і цілує у лоба). А я думав, люба, що це я нічого не тямлю.

Дія третя

Час — по десятій вечора. Фіранки опущено, лампи запалено. Друкарська машинка стоїть зачохлена. З великого столу усе прибрано. Усе говорить про те, що діловий день закінчено.

Кандіда й Марчбенкс сидять біля каміна. Настільна лампа стоїть на камінній поличці угорі над Марчбенксом, який сидить на маленькому стільці й читає уголос. На килимі біля нього стос рукописних паперів і кілька томів поезій. Кандіда сидить у кріслі. У руці вона тримає легеньку мідну коцюбу. Вона сидить наче у напівсні, відкинувшись на бильце крісла, витягши ноги до вогню, перебуваючи думками десь далеко від усього, що її оточує, і геть забувши про Юджина.

Марчбенкс (припиняючи декламувати). Кожен поет, що колись жив на землі, намагався втілити цю думку в сонеті. Це неминуче, і він нічого не може із цим вдіяти. (Він дивиться на Кандіду в очікуванні її згоди і помічає, що вона зосереджено дивиться на коцюбу). Ви не слухаєте? (Відповіді немає). Місіс Морелл!

Кандіда (отямившись). Га?

Марчбенкс. Ви не слухаєте?

Кандіда (з відчуттям своєї провини й перебільшеною ввічливістю). Та ні, слухаю. Усе це дуже мило. Продовжуйте, Юджине. Мені кортить дізнатися, що сталося з янголом.

Марчбенкс (випускає списаний аркуш з руки, і той падає на підлогу). Даруйте мені, але я бачу, що набрид вам.

Кандіда. Запевняю вас, ви аж ніяк не набридли мені. Продовжуйте, будь ласка. Читайте, Юджине.

Марчбенкс. Я закінчив читати вірш про янгола щось із чверть години тому. Після того я прочитав ще кілька віршів.

Кандіда (з розкаянням у голосі). Мені дуже соромно, Юджине. Я гадаю, це мене коцюба так загіпнотизувала. (Кладе коцюбу на підлогу).

Марчбенкс. Мене вона теж страшенно бентежила.

Кандіда. Чому ж ви не сказали про це мені? Я б одразу ж поклала її.

Марчбенкс. А я не наважувався бентежити вас. Коцюба здавалася мені якоюсь зброєю. Якби я був героєм стародавньої леґенди, я б поклав між нами свій видобутий меч. А якби увійшов Морелл, він подумав би, що ви узяли коцюбу тому, що між нами не лежить видобутий меч.

Кандіда (здивовано). Що? (Спантеличено дивиться на нього). Я щось не зовсім розумію. Я геть нічого не можу збагнути через ваші сонети. Чому межи нами має бути меч?

Марчбенкс (ухильно). Та нічого. (Нахиляється, аби підняти аркуш).

Кандіда. Покладіть його на місце, Юджине. У мого захоплення поезією є певна межа, навіть якщо йдеться про вашу поезію. Ви читаєте мені ось уже понад дві години, відтоді як пішов Джеймс. Я хочу поговорити.

Марчбенкс (підводиться з переляканим виразом обличчя). Ні, мені не можна розмовляти. (Розгублено озирається довкола і раптово випалює). Думаю, я піду до парку прогулятися. (Прямує до дверей).

Кандіда. Дурниці. Парк уже давно зачинено. Ідіть і сядьте на килимку біля каміна, і розказуйте мені усілякі нісенітниці, що ви їх завжди розказуєте. Я хочу розважитися. Ну, то як, хочете?

Марчбенкс (зі змішаним почуттям переляку і захоплення). Так!

Кандіда. Ну то ходіть сюди. (Вона відсуває свого стільця, звільняючи місце).

Юджин вагається, потім нерішуче простягається горілиць на килимі, кладе голову їй на коліна і дивиться вгору на неї.

Марчбенкс. Ох, яким же нещасним я почувався увесь вечір через те, що поводився так, як треба. А зараз я поводжуся так, як не треба, — і щасливий.

Кандіда (ніжно потішаючись). Ще б пак. Переконана, що ви відчуваєте себе дуже дорослим, зухвалим і грішним дурисвітом. І вельми пишаєтеся цим, еге ж?