Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Брасбаунд (трохи засоромлений). Я гадаю, що був не гірший за інших синів.

Леді Сісілі (широко відкривши очі). О! не більше?

Брасбаунд (виправдуючись, повний сумних спогадів). Ви не розумієте. Не завжди можна було бути ніжним з моєю матір’ю. Вона, на жаль, мала дуже запальну вдачу, і вона... вона...

Леді Сісілі. Так, ви це говорили Говардові (щиро співчуваючи йому). Ви, мабуть, мали дуже нещасливе дитинство!

Брасбаунд (похмуро). Це було пекло! Ось чим було моє дитинство. Пекло!

Леді Сісілі. Як ви гадаєте, чи й справді вона була здатна вбити Ґоварда, як загрожувала, якби він не посадив її до в’язниці?

Брасбаунд (починаючи розуміти, що він морально потрапив у пастку). А якби й так? Адже він її пограбував! Чому він не допоміг їй здобути маєток, як сам його згодом здобув?

Леді Сісілі. Адже він говорить, що не міг цього зробити. Але, може, справжня причина в тому, що він її не любив. Ви ж знаєте, що коли не любиш людину, вигадуєш усілякі підстави, щоб не допомогти їй, а коли любиш — намагаєшся вигадати противні доводи.

Брасбаунд. Але його братній обов’язок...

Леді Сісілі. Чи маєте ви виконати свій обов’язок небожа?

Брасбаунд. Не грайтеся словами! Я виконую свій синовній обов’язок, і ви це знаєте.

Леді Сісілі. Але мені здається, що це треба було зробити за життя вашої матері: ви тоді мусили показати їй добрість та ласку. З того, що ви вчините зло вашому дядькові, тепер їй вже не буде користи.

Брасбаунд. Це навчить інших негідників поважати вдів та сиріт. Ви забуваєте, що існує правосуддя!

Леді Сісілі (з веселим виглядом струшуючи полагоджену куртку). О! Якщо ви лагодитесь убратись у горностаєву мантію й називати себе правосуддям, я вас зрікаюсь! Ви точнісінька копія вашого дядька. Вся різниця в тому, що він за це одержує п’ять тисяч фунтів на рік, а ви це робите задурно. (Підіймає куртку й обдивляється, чи не потребує вона ще лагодження).

Брасбаунд (похмуро). Ви вміло перекручуєте мої слова. Але ще досі жодному чоловікові й жодній жінці не пощастило примусити мене змінити свій намір.

Леді Сісілі. Та що ви! Це, мабуть, дуже приємно тим, хто має з вами справи, вони завжди можуть на вас здаватися. Але хіба це зручно для вас самого, коли вам доводиться змінити свою ухвалу?

Брасбаунд. Я ніколи своїх ухвал не міняю.

Леді Сісілі (встає, тримаючи куртку в руках). Ого! Нізащо я не повірю, що ви маєте ослячу затятість.

Брасбаунд (ображений). Ослячу затятість!

Леді Сісілі (швидко м’яко перепрошуючи). Ні, ні, ні! Я не те хотіла сказати. Ви — твердий! Непохитний! Рішучий! Із залізною волею! Незламний, як мур! Так?

Брасбаунд (сумно). Ви смієтеся з мене.

Леді Сісілі. Ні, я тремчу, запевняю вас. Ну, а тепер зробіть мені приємність і поміряйте куртку. Я так боюсь, що звузила рукав! (Тримає куртку напоготові).

Брасбаунд (машинально скоряючись). Мені здається, що ви вважаєте мене за дурня (Не попадає в рукав).

Леді Сісілі. Ні, всі чоловіки мають дурний вигляд, коли намагаються попасти в рукав...

Брасбаунд. Оле! (Обертається й вириває куртку; натягає її сам і застібає на нижнього ґудзика).

Леді Сісілі (жахаючись). Почекайте! Так не можна. Ніколи не обсмикуйте куртку за поли, капітане Брасбаунд; через це вона погано лежить. Дозвольте мені (енергійно обсмикує куртку). Так краще (застібає верхнього ґудзика). А тепер застебніть решту ґудзиків, починаючи з верхнього. Чи не муляє вона вам під пахвою?

Брасбаунд (з одчаєм, переставши зовсім опиратися). Ні.

Леді Сісілі. Гаразд. Ну, а тепер, перш, ніж я піду до бідолахи Марцо, подякуйте мені за те, що я полагодила вашу куртку, як слід милому, ґречному морякові.

Брасбаунд (сильно схвильований, сідає край столу). Прокляття! Ви зробили все моє життя нікчемним у моїх очах! (Опускає голову на руки, ледве пануючи над собою).

Леді Сісілі (добре його розуміючи, пестливо кладе руку йому на плече). О, ні! Я певна, що ви зробили чимало добрих і поважних учинків, постарайтесь тільки їх згадати. З Ґордоном, наприклад? Ніхто не може знікчемнити цього.