Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Сер Ґовард (стлумлюючи вибух гніву, звертається до Брасбаунда з такою рішучістю, що той мимоволі мусить його вислухати). Ви, очевидно, маєте велику владу над вашими людьми.

Брасбаунд. Я маю владу над усіма, хто перебуває в цьому замку.

Сер Ґовард (ввічливо, але загрозливо). Я допіру в цьому пересвідчився. Я з вами не згоджуюсь. Уряд її велич-ности має сильну руку, капітане Брасбаунд. Якщо станеться що-небудь недобре зо мною або з моєю шваґровою, він протягне сюди цю руку, і тоді ваша влада вам не допоможе. Вибачте, що я вам про це нагадую.

Брасбаунд (похмуро). І вам хіба це буде корисно? (Джонсон входить через арку). Де Осман, шейхів посланець? Він мені теж потрібний.

Джонсон. Він іде, капітане. Він мав закінчити молитву.

Осман, високий, кістлявий літній мавр, одягнений у біле, виходить з-під арки.

Брасбаунд. Османе Алі! (Осман підходить і стає між Брасбаундом та Джонсоном). Ви бачили цього невірного (вказуючи на сера Ґоварда), що прибув сюди з нами?

Осман. Так, і безсоромну жінку з голим обличчям, — вона похвалила мою вроду і простягла мені руку.

Джонсон. Так, а ти її потиснув, Джоні, правда?

Брасбаунд. Бери в такому разі коня і жени до свого владаря, шейха Сіді-ель-Ассіфа.

Осман (гордо). Нащадка пророка!

Брасбаунд. Розкажи йому, що ти тут бачив. Це все. Джонсоне, дай йому долара і зазнач, коли він виїхав, щоб владар його знав, як швидко він їздить.

Осман. Аллах і Сіді-ель-Ассіф скоріш поймуть віри слову правовірного.

Брасбаунд. Рушай!

Осман. Виконай наказ твого господаря, перш, ніж я піду звідси, Джонсоне-ель Гул!

Джонсон. Він хоче дістати свого долара. (Брасбаунд дає Османові гроші).

Осман (вклоняється). Аллах полегшить пекельні муки другові Сіді-ель-Ассіфа та його служникові! (Виходить аркою).

Брасбаунд (до Джонсона). Нікого не пускай сюди, поки прийде шейх. Мені треба поговорити в одній справі. Коли він з’явиться, нам доведеться триматися вкупі. Сіді-ель-Ассіф матиме природне бажання перерізати горло кожному християнинові.

Джонсон. Ми сподіваємось, капітане, що ви з ним упораєтесь, якщо запросили його сюди.

Брасбаунд. Можете покластися на мене. І ви це знаєте, я гадаю.

Джонсон (флеґматично). Так, ми це знаємо. (Збирається вийти, але сер Ґовард звертається до нього).

Сер Ґовард. Сподіваюсь, ви знаєте також, містере Джонсоне, що можете покластися на мене.

Джонсон (обертається). На вас, сер?

Сер Ґовард. Так, на мене. Якщо мені переріжуть горло, Марокканський султан, либонь, пошле в міністерство колоній голову Сіді й сотню тисяч доларів, але й цього не вистачить, щоб зберегти йому владу. Так само, як це не врятувало б життя вам, якби так зробив ваш капітан.

Джонсон (вражений). Чи так це, капітане?

Брасбаунд. Я знаю ціну цьому джентльменові, і може краще, що він сам її знає. Я цього не забуду.

Джонсон серйозно киває головою і збирається вийти, але цієї хвилини безгучно повертається леді Сісілі й пошепки кличе його. Вона скинула своє дорожнє вбрання й наділа фартух. На ланцюжку в неї висить скринька з приладдям до шитва.

Леді Сісілі. Містере Джонсон! (Він обертається до неї). Марцо нарешті заснув. Попросіть, будь ласка, джентльменів не галасувати під його вікном.

Джонсон. Слухаю, добродійко! (Виходить).

Леді Сісілі сідає край маленького столика й починає шити черезплічник для Марцової руки. Брасбаунд ходить туди й сюди праворуч од неї й бубонить щось з таким зловісним виглядом, що сер Ґовард потихеньку відходить від нього якнайдалі і переходить на інший бік кімнати; там він умощується на сідлі.