Епік: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Інші вміння: керування вітрильниками, плавання, їзда верни, співи, танці.

Що ж, чудово. Опис розбишаки не розчарував його. Не дивно: адже названо не всі вміння. Він ще ніколи не мав так багато для нового персонажа: майже всі початкові злодійські вміння й деякі головні бойові вміння. Крім того, згадано два вміння, яких Ерік раніше ніколи не бачив: глузування й танці. Танці — річ зрозуміла, хоча хтозна, чи стануть вони коли-небудь у пригоді? А от глузування — це що, бойове вміння? Цікаво. Треба запитати Б’єрна — або ж випробувати й побачити, що станеться.

Знову переглядаючи бойові вміння, Ерік збагнув, що йому не треба купувати щит і навіть не треба мати важкого обладунку. Ухиляння, захист і відбивання — це все вміння, ефективність яких зменшується, коли вага завелика. Натомість йому треба покладатися на швидкість рухів.

Гаразд, пора вирушати. Можливо, спершу слід дещо купити, перш ніж іти на бойовища, оті неймовірно нудні майданчики для сутичок. Він має дослідити великий і складний світ, але пообіцяв матері, що цього разу виживе. А це означає: знову і знову вбивати тих самих створінь, виймати шеляги з їхніх гаманців або продавати їхні шкури, якщо то дикі тварини.

Почасти щоб відсунути мить виходу на знайому територію, а почасти зі щирої цікавості Ерік знов оглянув кімнату. Ох, звичайно, хтось спить. Підступивши до ліжка, Ерік побачив сивобородого літнього чоловіка, що закутався в ковдру й відвернувся до стіни. Помітивши одну незвичайну деталь на обличчі чоловіка, він одразу міг сказати, що то НІП. Один із сотень тисяч персонажів, контрольованих комп’ютером, що був у серці «Епіку». Ерік простяг тоненьку руку й торкнув чоловіка за плече.

— Га? Що? — тяжке дихання затихло. Очі чоловіка розплющились.

# УСМІШКА

— Ой, Попелю, це ти! — бородань раптом усміхнувся у відповідь. — Доню, мені завжди втішно бачити тебе. Ти така гарна.

Персонаж знерухомів.

— Я теж дуже втішена, — спробував оживити його Ерік.

Ніякої відповіді. Старий заціпенів із широкою усмішкою на обличчі.

— Донька? — запропонував Ерік. Зазвичай розмови з НІПами вкрай недовгі й треба дотримуватись провідних слів із попереднього речення.

— Ох, ти завжди була мені за доньку, відколи я знайшов тебе і взяв на борт корабля. Пам’ятаєш «Чорного Сокола»?

— Я пам’ятаю «Чорного Сокола», — відповів Ерік, не відступаючи од теми.

— Прокляття герцогові Раймонду! — зненацька спохмурнів старий. — Зрадивши нас і потопивши «Чорного Сокола», він прирік нас до життя у злиднях. Я вже надто старий, щоб знову братися до піратства, а от ти, ти підеш далеко. І помстишся за нас усіх, і за мене, й за екіпаж.

— Я помщуся за нас усіх, — як і годиться, відповів Ерік.

— Я знаю, що помстишся, — задоволено усміхнувся старий. — На жаль, я нічого не можу тобі дати, крім записки, карти й поради.

— Якої поради?

Відповіді немає.

— Якої записки?

— Це рекомендаційний лист. Просто віддай його капітанові будь-якого корабля, і немає сумніву, що тебе візьмуть у члени екіпажу. Там сказано про твої навички в мореплавстві і стоїть моя печать: «Капітан Акуло з «Чорного Сокола».

У руці з’явився сувій із червоною восковою печаткою, і Ерік проворно поклав його собі в сумку. «Цікаво, — думав він. — Набагато цікавіше, ніж його попередні персонажі. Жоден із них не мав власного пошуку від самого початку. А може, й мали, — раптом усвідомив хлопець, — але він ніколи не помічав, бо шкодував час на розмови з НІПами, які були поряд».

— Якої карти?

— Ага, юна Попелю. Я зберігав цю карту довгі роки, бо мав надію знову придбати корабель, а тепер для мене вже надто пізно. На цій карті показано місце, де ми заховали скарби, захопивши «Королівського Посланця».

У руці Еріка з’явився ще один сувій, і він розгорнув його. То була морська карта групи островів — Черепних островів. Дві довгі риски перетинались у точці, позначеній знаком оклику.

— Де ці Черепні острови?

— Далеко-далеко на заході. Треба плисти до Касинопії і там докладно розпитати.

— Які скарби?

— Там заховано сотні золотих монет і багато іншого.

— Чого саме?