Епік: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У руці Попелі з’явився кулон. Він був срібний, із гранатом, що поблискував червоними іскрами. Ерік повісив його собі на шию.

— Ось, поглянь, — сказав Антильйо, показуючи на дзеркало.

Якийсь час крамар і Еріків персонаж стояли тихо, милуючись срібним кулоном на блідій дівочій шиї.

— Ти вже готовий, Еріку? — тихо пробурмотів Б’єрн.

— Дякую, Антильйо, — відвернулася від дзеркала Попеля.

— Попелю, не треба мені дякувати. Ти така гарна, що твоя присутність у моїй крамниці — вже достатня винагорода. Та якщо хто запитає, скажи їм, що цей кулон від ювеліра Антильйо.

— Я казатиму їм, що цей кулон від ювеліра Антильйо.

Усміхнений власник крамниці вже не відповідав, тож не знадобилося ніяких додаткових зусиль, щоб спонукати Еріка вийти з крамниці.

— Гаразд. Поквапмося, — шарпнувся бігти Б’єрн.

— Б’єрне, стривай. Поглянь на мене. Що ти на це скажеш?

— Га? — обернувся Б’єрн. — Про цей кулон? Звісно, нічого не варта дрібничка.

— Правда, але все-таки. Чи ти чув коли-небудь, щоб крамар віддавав щось задурно?

Б’єрн був змушений погодитися, що це справді дивна, безпрецедентна подія. Дивуючись, він пильніше придивився до прикраси.

— І справді, дуже дивно. А він гарненький, може, й вартий чогось. Срібняків, може, десять.

— Нумо я випробую своє вміння оцінювати коштовності, — запропонував Ерік.

Настала довга тиша.

— Ну? — зрештою запитав Б’єрн.

— Повірити не можу! Він вартий понад один візантин!

Б’єрнові мов заціпило. Сидячи вдома, він був просто приголомшений. Якби його воїн мав краще промальоване обличчя, Ерік побачив би, що він роззявив рота. За кілька хвилин існування жартівливий персонаж Еріка щойно здобув більше багатство, ніж назбирав Б’єрн за рік терплячої боротьби. Думки вихором закрутились у Б’єрновій голові. Почасти він був прикро вражений миттєвим успіхом Еріка. Крім того, постало кілька незручних запитань. Може, існує якийсь інший спосіб грати в гру, який означає, що його роки сумлінного нагромадження змарновані? Чи багато інших людей здогадуються про це? Невже він був йолопом увесь той час, коли пишався своїм ретельним призбируванням і крихітним зростанням кількості мідяків? А почасти Б’єрн відчув і хвилю радості. Можливо, Ерік зробив у грі важливе відкриття? За це своє щойно набуте багатство він уже може придбати пристойне спорядження, стартувати, мов блискавиця. Воно як з неба впало, і Ерік тепер може сподіватися на певний скромний успіх у випускному турнірі, а коли ще й Б’єрн йому допоможе, він, безперечно, матиме його.

Розділ 4

Закон про насильство

изка далеких постатей насипала лопатами сіль у діжки, наповнювала їх, а потім усі гуртом піднімали їх і ставили одна коло одної на вузенькій стежці. Згодом мав приїхати віз, і робітники піднімуть діжки й навантажать його. А поки що вони тяжко працювали, пробиваючи тверду кору й накладаючи в діжки пласт за пластом білої солі. На глибині десь одного метра сіль жовтіла й була ще волога від намулу, відкладеного в гирлі. Цю сіль робітники не чіпали. Ерік пильно придивлявся до їхньої праці. Хмарка соляного пилу, що здіймалася над робітниками, пригнічувала. Гарячої днини там, мабуть, і дихати важко. Він уявляв собі сухість повітря, всю вологу з якого увібрала сіль; напівзаплющені від ядучого пилу очі, забиті сіллю пори, зашкарублу шкіру, схожу на старезний шкіряний виріб. Робітника, що все життя видобував сіль, кожен міг упізнати за шорсткістю шкіри. Але ще небезпечнішою була праця тих, хто гарував на дамбах. Ті бідолахи працювали по пояс у воді й запускали під час припливу морську воду на великі прямокутні заливні майданчики, відгороджені греблями. Потім, коли приплив досягав максимуму і от-от мав початися відплив, вони закривали впускні отвори, похапцем накидаючи каміння й насипаючи мул, щоб не випустити воду й сонце могло висушити частку полоненого моря, лишивши копачам жовтуваті соляні купи. В боротьбі з намулом і припливом на греблях щороку гинуло двоє-троє робітників.

— Еріку, — несміливо озвалася Інгеборг.

— Інні! — він не обернувся, але зрадів, що вона знайшла його.

— Можна побути з тобою?

Цього разу Ерік поглянув і усміхнувся:

— Звичайно.

— Б’єрн сказав, що в тебе жіночий персонаж і що ти вже заробив один візантин.

— Так. Я й сам дивуюсь. Такого мені ще ніколи не траплялося. Я й справді думаю, що почав гру способом, якого люди зазвичай недобачають. Цікаво, чого ще можна досягти отак.

— Чудово, Еріку. Ти, може, ще маєш час здобути що-небудь, перше ніж… Ну, ти знаєш.

Вони сіли, тісно притулившись одне до одного. Вітер підняв кілька пасом довгих білявих кіс Інгеборг і лагідно опустив йому на щоку.