Перше ніж Ерік міг бодай зібратися з думками, ельф зник.
Попеля швидко помчала до міста, призахідне сонце світило їй просто у вічі. Ерік не хотів від’єднуватись у дикій місцевості, але чи справді безпечно в місті? Мабуть, ні. Може, навіть тепер за ним їде невидимий напасник, посланий волею ЦК? Зупинивши коня, Попеля зняла рукавичку з правої руки.
Синьо-зелені хвильки світла попливли від неї, показуючи світ у його справжньому вигляді: он лисиця, що завзято біжить між кущами, і слід куріпки, до якого вона принюхується; десь далеко запаморочливо пірнають ластівки. Далеко праворуч, зазміївшись у лісі, дивна сріблиста стежка вела до миготливих дзеркальних дверей. А ворогів не видно.
Треба одразу знайти решту товаришів і пересвідчитися, що вони подбали про свою безпеку.
Розділ 16
Хабар
Поки вони йшли та їхали, старші люди співали, і, хоча пора була ще рання, оздоблений ріг із медом переходив від вуст до вуст.
Останні кілька миль до Гоупа доводилося долати кам’янисті схили пагорба, на якому височіло місто. Сонце, що вигравало чорними полисками на сонячних панелях на покрівлі сільськогосподарської школи й бібліотеки, раптом зникло в сутіні, яку верхнє місто відкидало на нижнє. Діти з жовтих, кам’яних, складених без розчину будинків передмість збігалися, щоб поглянути на них, і або несміливо приглядались, витріщивши очі, або, хто сміливіший, вигукували вітання й мацали одяг подорожніх.
— Гей, пане! Ви справді вбили дракона?
Ерік усміхався, коли його називали паном, хоча семирічному хлопчакові він і справді міг видаватися дорослим.
На той час, коли вони дійшли до головної дороги, що вела в місто, за ними зібралася вже справжня процесія. Шию кожного коня та віслюка заквітчали гірляндами квітів, у троянд обережно повідламували колючки, а вінки з маргариток обвисали під вагою тисяч дрібненьких квіточок.
Між двома будинками в найдавнішій і найпрестижнішій частині міста майоріло велике гасло: «Ласкаво просимо драконовбивць!» Фарба трохи поповзла по тканині, тож під кожною літерою видніли патьоки і здавалося, ніби з літер стікає кров.
Староста Гоупського округу вийшов назустріч привітати їх. Він енергійно вимахував руками і взяв за повід Рольфсонових коней, немов ведучи всю процесію на міський майдан. Коли вони наблизилися до окружної управи, їх привітала юрба захопленими вигуками. Там стояв дерев’яний поміст, немов під час великих свят, і його зусібіч обступили люди, досі їх розважав жонглер зі смолоскипами.
— Я ще ніколи не бачив так багато людей в одному місці, — сказав Ерік, обернувшись до матері.
— Мабуть, поприходили звідусіль, а не тільки з нашого округу, — відповіла мати з ноткою поваги в голосі.
Люди попереду розступилися, і п’ять драконовбивць підійшли до групи людей на помості: старости, Торстейна, директриси школи та чоловіка зрілих літ і могутньої статури. BE радів і сміявся, жартував зі своїми шкільними товаришами, що скупчилися під самим помостом. Решта друзів трохи ніяковіли, але годі було не усміхатися, коли навколо ясніло стільки усміхнених, приязних облич.
— Алло! Чи він ще працює? Алло! — Староста промовляв у невеличкий мікрофон, і звук його голосу відлунював навколо майдану з гучномовців, прикріплених до бібліотечної покрівлі.
— Жителі Гоупського округу й наші сусіди! Такому маленькому округові, як наш, ще ніколи так не щастило. Тепер ми маємо серед нас п’ятьох драконовбивць! Це найвидатніша подія, яка віщує для всіх нас новий період процвітання! — Але на ці його вітальні заклики юрба відповідала мовчанням, бо староста був непопулярний, саме він тиснув на селян, щоб ті виконували свої виробничі завдання. — А втім, дозвольте мені передати слово чоловікові, набагато придатнішому для цієї ролі, — одному з останніх великих драконовбивць, Свейнові Рудобородому з Блюваля!
Тепер вітання юрби були щирі й тривалі.
— Слава цьому величному дневі! — Літній чоловік, промовляючи, впевнено походжав по сцені, тож його могли бачити всі. — Тільки двічі в історії «Епіку» вбивали дракона. І мені здається, що вбивство драконів має бути завданням для молоді. Оскільки ви всі добре знаєте історію, я не можу приховати факту, що сорок років тому мої друзі і я здолали Чорного Дракона. І мушу признатися, незважаючи на весь мій прогрес відтоді, я, якби мене тепер попросили стати на бій із драконом, вибачився б і відмовився. — Натовп добродушно засміявся. — Але молодь смілива, і доля сприяє їй. Проте не тільки смілива, а й розумна. Неможливо перемогти дракона, якщо не вивчив його, якщо не розумієш, де в нього слабкі місця, якщо не знаєш досконало всіх ігрових ходів. Ця молодь заслуговує ще більших вітань саме за це, ніж за свою відвагу!
Юрба аж заревіла од захвату. Кожен житель округу запишався, що сам Свейн Рудобородий ушанував місцевих гравців.
— Я певен, що вчитель двох найстарших гравців теж заслуговує похвали. Жодна інша школа не виростила двох драконовбивць. — Тепер найпалкіші вітання пролунали з боку учнів сільськогосподарської школи, а вчителька збентежено вклонилася. — Я бачив в архівах, що ваша школа колись потребувала другого трактора. Невеличкого, вживаного трактора з малопотужним двигуном. Що ж, тоді ви зазнали поразки. — Почулося кілька несхвальних вигуків, але їхній тон навряд чи був серйозний. — То вочевидь була помилка з огляду на ваші теперішні й майбутні зусилля, присвячені випуску фахівців, які дають користь нашому суспільству. І тому я щасливий подарувати вам оце!
Свейн Рудобородий підійшов до краю помосту й махнув рукою. Почувся гучний гуркіт, що наростав і далі, аж поки перетворивсь у сталий ритм, який відлунював у кожного в грудях. Із провулку на міський майдан повільно виїхав новісінький трактор, сяючи свіжою фарбою, юрба шаленіла од утіхи. Трактор тягнув причеплену платформу, застелену тканиною, на якій видніли дивовижні фрукти й різноманітні торти й тістечка. Люди радісно плескали в долоні.
— Що ж, і сам родом з Півдня, я знаю, що ми живемо на дуже здоровій дієті з оливок і риби. — Свейн засміявся, почувши невдоволений буркіт. — Отож я подумав, що вам треба скуштувати й інших плодів нашої землі. Тільки тоді ви оціните, які ми щасливі. Адже іншим доводиться запихатися оцими північними тістечками, од яких тільки гладшаєш, і тими дивними водявими східними стравами.
Але до того, як ви поставите під загрозу своє здоров’я, я хотів би, щоб кожен приєднався до мене й передав три великі вітання вашим драконовбивцям, і подбайте, щоб вони були досить гучні і їх почули навіть в океані!
Всі засміялися, зрозумівши цей натяк на повне суперництво, що існувало між Гоупським округом і сусіднім округом на захід од нього.
— Гіп-гіп, ура! — підняв обидві руки Свейн, і юрба знову заревіла. Тричі пролунали гучні вітання, і Ерік щоразу пишався й ніяковів, такого він ще ніколи не бачив у житті.
Згодом, коли вони сіли за почесний стіл, смакуючи їжею, Свейн звернувся до них особисто:
— Ну, то які ваші плани? Які наміри? Можете вважати, що місця в університеті вам уже забезпечені.
— Чого тут іще бажати? — щасливо засміявся BE. — Я драконовбивця. Мені вже не треба працювати.