— Атож! — збуджено мовив Свейн, мимоволі підносячи голос. — Грім і блискавка! Невже ви знайшли його?
— Так, — задоволено кивнув Б’єрн, — але віддали його.
— Що? — мало не підскочив Свейн. Навколо них усі позамовкали, проте, коли кастократ опанував себе, радісний гомін швидко поновився.
— Генеральний знавець традицій і звичаїв сказав, що найрозумніше — віддати його ньюгейвенському єпископові, — немов вибачалася Сігрид. — Тож ми так і вчинили. Це була помилка?
— Не знаю. — Тепер, куйовдячи ріденьке волосся, Свейн видавався старим і втомленим. — Ви хоч знаєте, що це?
— Навіть не здогадуюсь, — мовив BE, що вже був напідпитку й дужче цікавився танцями, які почалися на одному кінці майдану, ніж розмовами про гру.
— За легендою, Неовтлі дав той дзвін Мов, бог мандрівників та купців і святий патрон Ньюгейвена. Якщо бамкнути в нього, каже легенда, з’явиться Мов і запропонує допомогу на честь послуг, які зробила Неовтла, — Свейн сумовито зітхнув. — Ви могли б скористатися ним для виконання якогось іншого величного завдання. Або просто порозмовляти з богом і почути від нього відповідь на нерозв’язані питання. — На обличчі Свейна з’явився відсторонений віддалений зажурений вираз, що аж ніяк не пасував до навколишнього сміху, музики і гірлянд з яскравих квітів. — А єпископ казав що-небудь, коли ви повернули його?
— Еріку, ти віддавав його. Що сказав єпископ? — запитала Сігрид, стараючись відновити добрий гумор їхнього почесного гостя.
— Зараз пригадаю. Він щиро дякував. Сказав, що ми завжди можемо звернутися до нього по допомогу. Й дав мені невеличкий кулон із зображенням символу, який, за його словами, визнаватимуть шанувальники Мова в усьому світі і вважатимуть нас за союзників.
— Розумію, — кивнув головою Свейн. — Річ корисна, але не така неоціненна, як сам дзвін.
— Ходімо! — нетерпеливився BE. — Ми не маємо права відгороджуватись. Усі хочуть, щоб ми святкували разом із ними. — Він поглядав на двох дівчат, з якими навчався в школі і які наполегливо на мигах запрошували його до танцю.
— Ідіть, — сказав Свейн. — Це ваше свято — насолоджуйтесь.
Коли друзі підвелися й почали пробиратися між столів, де лежали рештки найекзотичніших страв, коли-небудь бачених у Гоупі, Ерік відчув, як хтось міцно схопив його за лікоть і не відпускав, дарма що він намагався вивільнитись.
— Еріку, прошу, відійдімо, — почувся голос Фреї, що повела його вуличкою геть од велелюдного майдану.
— Я мав іти танцювати, — з досадою мовив Ерік. В уяві він уже тримав Інгеборг за талію і вони кружляли та сміялися під музику. То був образ щастя.
— Потім потанцюєш, — урвала його мати. — Зараз добра нагода зайти до бібліотеки. Я бачила, як туди прямував Торстейн.
Вони швидко пройшли до зроблених з металу і скла бічних дверей бібліотеки; всередині було темно, невеличкі відблиски світла, що відбивалося, давали змогу побачити схожий на печеру внутрішній простір будівлі.
Фрея постукала в шибку.
— Бібліотеку закрито! — пролунав десь далеко Торстейнів голос.
Але Фрея продовжувала стукати далі, аж поки до них підійшла огрядна постать, що з’явилася немов з темної порожнистої пащі величезного монстра.
— Хто там? О, Фреє, Еріку! — і Торстейн відімкнув для них двері. — Друзі, що сталося? Може, ви хочете увійти до «Епіку», щось купити? — здивувався він.
— Ні, — заперечила Фрея. — Ми хочемо позичити портативний пристрій. Той, яким користався Ерік у лікарні.
— Угу. Але ж на вулицях не дуже спокійно. Люди пиячать. Як на мене, це нерозважливо.
— Торстейне, ти не розумієш. Ми хочемо взяти його не на те, щоб скористатися тепер, а щоб забрати з собою, — твердо заявила Фрея.
— Навіщо? Таж у вас є вдома апарат.
— Можливо, ми житимемо вдома не так уже й довго.
— Атож, я збагнув, — засвітилося розумінням обличчя бібліотекаря. — Якщо ви приєднаєтесь до Гаральда на засланні, вам однаково буде потрібний доступ до величезних багатств Еріка. — Бібліотекар спохмурнів. — Але я не можу дозволити вам узяти апарат. Він належить бібліотеці, жителям Гоупа.
— А скільки коштує новий апарат — тисяч десять золотом? — запитала Фрея.
— Новий? Не знаю, може, тисяч п’ять. У Майклгарді вони є. Але ж проведуть розслідування, куди дівся старий.
— А ти просто скажи їм, що пропав, — запропонувала практична Фрея. — Скажи, що складав інвентар абощо і ніде немає запису про останнє використання апарата.