— Послухайте, Фрею, Еріку. Це важко для мене. Я можу втратити свою теперішню роботу. Роботу, яку дуже люблю. Вибачте, я не можу вчинити так, як ви просите.
— А що, як я дам вам п’ятдесят тисяч візантинів у разі, якщо ви втратите роботу? Тоді принаймні ви зможете жити щасливо й без неї, — усміхнувся Ерік до занепокоєного бібліотекаря.
Торстейн відхилився на стільці, жаль на його обличчі поступився роздумам:
— П’ятдесят тисяч, — пильно подивився він на обох, і Ерік уже знав, що вони домоглися його згоди. — Гаразд. Але він важкенький.
— Ми покладемо його на Рольфсонів віз.
— Ні, — похитав головою Торстейн. — Ні, поки Свейн Рудобородий у місті. Прийдіть за два дні, тільки пізніше, як сідатиме сонце.
Фрея та Ерік перезирнулися й погодились.
— Чудово. Дякую, Торстейне, — мовив Ерік, а його серце радісно забилося од успіху.
— Заходьте, заходьте, — мимоволі відповів огрядний бібліотекар, неначе вони просто взяли книжку.
Розділ 17
Небезпечна філософія
«Остерфіордські гравці» зібралися в наполовину викопаній траншеї, яка мала захищати молоді деревця від раптових каскадів води, що могли утворитися під час шторму. Важкі низькі хмари над ними загрожували дощем, що за інших обставин змусив би їх чимшвидше закінчити роботу.
— Не знаю, чого ми так стараємось, — нарікав BE, дивлячись на пухирі на долоні. — Ми навряд чи лишимось тут надовго.
— Але ж це треба робити, — відповів трохи приголомшений Б’єрн. — Адже хтось повинен це робити. Чом не ми?
— Бо ми багатії, — відповів BE й забрав свого плаща, що лежав на великому камені, прикладений меншим каменем, щоб його не здув вітер. Очі йому сльозилися, а обличчя побіліло від холоду. — І знаєш, що дивно? — поглянув BE на Б’єрна. — Б’юсь об заклад, ти ще не витратив свого першого мільйона.
— Мільйона. А ти вже витратив мільйон? — здивувався Б’єрн. — На що?
— Здебільшого на магічні предмети для свого персонажа. Новий оливковий прес був, напевне, досить дорогим. Але найбільше пішло на могутню зброю. — В голосі BE вчувалося щось викличне, немов він передбачав критику.
— BE, крові та помсти! Ти марнотратник! — припинив працювати й Б’єрн і, роззявивши рота, дивився на BE.
— Та чого ж? А що ще можна робити отут з цим багатством? Еріку, скільки ти витратив на Попелю? Вона тепер видається дуже крутою.
— Мабуть, тисяч триста. Але ж половина цієї суми пішла на Перстень Справжнього Бачення.
— Еріку, невже? — аж відсахнувся Б’єрн. — Я купив якомога кращий ельфів обладунок, і він однаково обійшовся мені всього в десять тисяч.
— Ет, та це лише речі, що їх крамарі виставляють у вітринах. Ти мав би попросити їх, щоб вони продали тобі справді гарний обладунок. Правда, Еріку? — BE застібав свій плащ, і Б’єрн спідлоба поглядав на нього.
— Ну, такому видатному драконовбивці, як ти, де там працювати. Я вже бачу, як ти через двадцять років станеш гладким і ледачим членом Центрального Комітету.
— А я бачу, як ти гаруєш усе життя й помреш із чотирма мільйонами візантинів у банку, збереженими й цілими! — ображено вигукнув BE.
Ерік утрутився, обережно добираючи слова й намагаючись покласти край неприязній розмові товаришів:
— Фрея і я плануємо забезпечити повернення Гаральда.
— Ой, справді? Цікаво, що ви робитимете? — одразу поставила лопату Інгеборг і обернулася до них.
— Ми вирішили домагатися закону про амністію для всіх вигнанців.
— Хай вам щастить, — буркнула Сігрид. — Немає жодного шансу, що Центральний Комітет дозволить ухвалити його.
— Ні, вони не дозволять. Ось чому ми повинні виставити проти них команду.