— Чудово, просто чудово. — Голос чорного ельфа звучав саркастично, і легенький захват, що його відчував Ерік із приводу вибору персонажа Аноніма, перетворився в міцну неприязнь до нього. — А тепер, я думаю, треба й нам поговорити.
— Про що? — насторожено запитав Ерік, пам’ятаючи сказані недавно батьком слова.
— Про те, як змінити систему. — Чорний ельф глянув на шлях, де випадкові вечірні подорожні квапилися до Ньюгейвена. — Може, зайдемо трохи в ліс? Я не можу позбутися думки, що нас тут бачать.
— Я розмовлятиму з тобою. Але йди першим, — чекала Попеля, поклавши руку на руків’я рапіри.
— Не довіряєш мені, еге ж? Дуже мудро. Але і ти, і я — ми обоє маємо причини прагнути змін. Ми природні союзники. — Анонім відійшов на кілька кроків, аж поки дерева цілком сховали його від дороги. Попеля пішла слідом, пильно придивляючись до всього.
— Ну?
— Що ж, юний Еріку. Чи думав ти про те, як спричинити зміни, яких ти прагнеш?
— Усе, чого я прагну, — це тільки повернення батька знову в Остерфіорд.
— Так, але з такого зрозумілого і обґрунтованого бажання постає ціла політична філософія змін. За нинішньої структури суспільства в «Епіку» які є можливі шляхи домогтися повернення Гаральда Золотоволосого?
Ерік не відповів.
— Перший — це законний шлях, можна подати позов проти Центрального Комітету. Але проблема тут полягає в тому, що система викривлена. Століттями все багатство, створене в «Епіку», зосереджувалось у руках нечисленного гурту людей унаслідок купівлі ресурсів, які вони контролювали. Результат? Ігрові персонажі Центрального Комітету невразливі для величезної більшості гравців. Правильно?
— Окрім того, що ми тепер можемо мати шанс, скориставшись новим спорядженням, здобутим завдяки драконовим скарбам, — уточнив Ерік.
— Слушно, але тут є ризик. Величезний ризик. А що, як попри все ваше нове спорядження ви все-таки зазнаєте поразки? Тобто вони зітруть вас. Тоді ти не матимеш ніякої щасливої родини. Це радше стратегія — все або нічого, хоча я привітаю тебе, якщо ти спробуєш удатися до неї.
— Так, я маю намір боротися за загальну амністію для всіх вигнанців.
— Ти що, збожеволів? Усіх вигнанців? Таж дехто з тих людей небезпечний. — Він засміявся трохи лиховісно і глузливо. — Хай там як, на чому я зупинився? Ага, другий шлях: ти можеш викупити його. Я можу собі уявити, що, коли ти запропонуєш свою частку драконового скарбу ЦК, він дозволить Гаральдові повернутися.
— Але як тут бути з правом?
— Вони творять і змінюють право; зрештою, хто може заперечити їм?
Ерікові не спадало на гадку, що він може запропонувати гроші за повернення батька. Це була нова цікава можливість.
— Однак, — провадив далі Анонім, — чи можна їм довіряти? Твій батько повернеться, ти віддаси комітетникам свої гроші. Що може перешкодити їм порушити угоду? Ти відмовишся од своїх потенційних можливостей діяти. Вони, певне, зможуть змиритися з поверненням Гаральда Золотоволосого, якщо він не гратиме в «Епік», проте можуть і не змиритися. А якщо згодом вдадуться до певних заходів, спрямованих проти вас усіх, ти вже нічого не зможеш удіяти. Отож лишається третій шлях: шантаж. Такий драконів скарб, як ваш, може цілковито дестабілізувати світову економіку. Ви, наприклад, маєте, мабуть, досить засобів, щоб скупити всі коли-небудь виготовлені трактори. Ви можете або продати їх із прибутком, або тримати в себе й тиснути на комітетників, аж поки населення світу почне засипати ЦК нескінченними проханнями.
— О ні, ми такого не вчинимо.
— Це похвальне свідчення твоєї моральності. Та навіть якщо у вас немає наміру так чинити, можна погрожувати їм. Перевага цього варіанта полягає в тому, що ти зберігаєш свої потенційні можливості діяти. Ти отримуєш Гаральда і зберігаєш своє багатство. Всюди навколо щастя, а ти цілісінький день можеш купатись як сир у маслі.
— Що?
— Вибач, це просто вираз такий. Він означає, що ти житимеш у розкошах. Але який тут ґандж?
— Не знаю. — Ерікові здавалося, наче його несе кудись і він цілковито безпорадний.
— Ґандж ось який: ЦК не подобатиметься, що його шантажують, і він ніколи не припинятиме спроб покласти край твоїй владі над ним. Зрештою його члени знайдуть спосіб убити тебе.
— Батько казав, що вони можуть убивати персонажів, і то не тільки на арені, — відповів Ерік, щоб показати, що він знає про таку можливість.
— Звичайно, можуть. Але я маю на увазі не тільки персонажів.
Сенс цих слів не одразу дійшов до Еріка.
— Ні! — закричав він, приголомшений і знесилений. — Вони ніколи не вдадуться до насильства, не кажучи вже про вбивство.
— Що ж, дитино, я не збираюся тепер розповідати тобі геть про все. Бачу, що система твоїх уявлень і досі обмежена шкільною наукою, — глузливо посміхнувся ельф. — Та навіть якби світ жив відповідно до принципів і цілей «Епіку», в які ти віриш, є одне, ні, два, — поправився він, — важливі питання, які я наостанку поставлю перед тобою. Запитай себе як люди, що тепер у складі Центрального Комітету, дісталися туди? І як можна перемогти їх, якщо захочеш?