MoreKnig.org

Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Грицак Павло



Шрифт:

Група росіян — це були головно власовці та «визволєнци» з німецького полону. Перші були цілком задоволені, бо очікували гіршого, другі — властиво нічого не стратили, бо лиш замінили один табор на інший. «Руский челавєк нєтрєбоватєльний», владі вибачає радо, бо привик. До всякого рода інородців ставилися погордо. Найгірше ставилися до білорусів і азіятів.

У цій групі була ще цікава група — згадувані 40 офіцерів. Були вони всі кадрові старшини, які без вийнятку, попали в полон ще 1941 р. і журилися тепер, що їм за це буде. Перед між ними вів якийсь майор, що командував щось два роки групою партизанів під Ленінградом. Ходив він усе гордо з медалею «за боєвиє заслуґі». Цей бідачисько мав якийсь час барліг коло мене і гірко-сумно раз зітхнув: «Ех, за что два ґода жизню рисковал, штоб наканєц з есесовцом в адной бєрлоге лєжать». Тоді вперше в Совєтському Союзі огорнуло мене почуття сатисфакції.

Другим по ранзі був капітан Кириченко, наш малорос, що, бувши ранений у ногу, дослівно нехотячи попав у німецький полон, звідки зараз був звільнений. І він, старший чоловік, що мав сина капітаном летунства, гірко тепер собі дорікав, що не пішов у партизани, щоб «окупіть віну» перед «народною владою», не бачучи, що і це його завело б сюди та й свою ногу мусів би хіба носити під пахою.

З цікавіших типів були ще: Кіріл Кутаков, начальник нашої «смєни»-шихти, що у вересні 1941 р. переїхав з ешельоном із Владивостока під Київ — і після одного дня фронту попав у полон, а тепер зі шкіри вилазив зі страху, щоб йому не пришили саботажу. Був ще Бурханов, київлян, що говорив мішаною російською і українською мовою, а писав, як піванальфабет, але мав людське серце. Був Кристофор Янакі, з Криму, з вигляду італієць, а вдачею — кретин, поведінкою — хам, а разом совєтський лейтенант. Був ще «туапсінський жулік» — Кудрявцев, що, крім сифіліса і власної хоробрости, не знав іншої теми до розмови. Був теж білорус — лейтенант-фельдшер, Альошка Клевановіч, золота душа, пізніше мій добрий приятель. Всі вони, як уже я згадав, зайняли ліпші місця у таборі та чекали поки їх «усправедливлять», а покищо, доказували, за винятком Бурханова та Клевановіча (хахла і білоруса) свою відданість совєтській власті чином і пащекою. Їм самим поводилося відносно непогано, бо фізично працювати, «по лічному приказу товариша Сталіна», вони не мусіли. Були вони в кухні, шефами бараків, в канцеляріях (а було їх багато), словом всюди, де було якесь «корито». Правда, декілька з них ходило добровільно в шахту «давать уґальок странє», та на таких підлизнів самі москалі дивилися з погордою.

Я тимчасом, з моїм відтоді нерозлучним другом по недолі, Дуркотом, тинявся, як тінь по таборі. Якийсь час ми мили підлоги по канцеляріях, відтак подавали дерево до циркулярки, далі ходили грузити вугілля на залізничні ваґони, врешті Дуркот став працювати в сушарні, де сушилася одежа, а радше нужденні лахи шахтярів, а я перейшов до свіжозбудованої лазні, як «банщик». Це був 1944 р.

Ця лазня, по-совєтськи «баня», це нова епоха в мойому таборовому житті. Кілька слів про ґенезу цієї приємної та корисної інституції взагалі: наш табор, як відомо, був табором новим. Був там адміністративний барак, кухонний та два мешканеві. Будувався ще один мешканевий барак, як я вже описував, то — лазня. Головно на будову лазні з обов'язковою вошобойкою-«дезкамерою» ставили великий натиск. Від цього «натиску» вийшла вся будова дещо придавлена. Розуміється — двері були недопасовані, печі не тягнули дим, вікон не було, це ж речі, — без яких совєтська хата не є хатою. Але мала ця баня один ганч — а саме будівничі забули застановитися, — куди має відпливати, вода (бо про приплив подбали: водотяг був). Підлога мала діру і на тому кінець. Треба було конечно пустити «баню» в рух. Дотепер у таборі був лиш один кран з водою, для кухні та 800 клієнтів — замало. За останні три місяці 2 рази гонили нас до лазні на шахті, та там не було ані теплої води ані «дезкамери», по-совєтськи «прожарки». Які брудні були люди, свідчить факт, що один шахтяр так дуже обріс брудом, що цей бруд уже увійшов у нашкірок і його не можна було змити ні милом, ні кип'ятком. Я сам бачив, як хитав головою над ним таборовий лікар д-р Репштайн, дуже солідна людина.

Отже, пущено в рух «прожарку». Коли було вдосталь горячої води, начальство погнало людей на «санобработку». Пам'ятаю, що все йшло так довго бездоганно, аж нещасна діра в підлозі наповнилася брудною водою. Совєтська баня не така, як у людей. Там нема ні ванни, ні душів, кожний «фасує» цебер води і може ту воду хоч би і випити, це його діло. Тому, заки начальство вспіло спинити вихляпування води «народом» на долівку, вода стояла вже вище кісток. «Завбані» вже чухав голову, щоб якого «вредітєльства» не пришили, але вихід найшовся сам собою, і то дійсно соломонівський: баня стояла на похилій площі й за хвилину вода почала через фундамент стікати. Діватися, одначе, дальше, було їй нікуди, бо тут же починався горбок. Тоді вирішено там викопати яму. Зігнали всі вільні від шахти бриґади, та виявилося, що є лиш дві лопати до диспозиції. За кілька днів яма таки була, а за якийсь час була й повна. Та «зав» не опустив рук, а впав на ще кращу думку: десь зорганізував відро, прив'язав його до велитенського якогось дишля і поставив двох людей (у грудні при 30 і більше степенях зимна!) вичерпувати воду. Що вода тут же стікала назад до ями, його не обходило. Так ми бовталися цілими днями в брудній воді без сенсу й цілі, кленучи «зава», «баню» і совєтську гіґієну. Гідна ця праця найшла свій гідний кінець у тому, що держак зламався, а другого не було де дістати (околиця ж безлісна). А що й відро втопилося при цій операції, «зав» матюкнув триетажним, а ми мали спокій. Ось так ми дожили до грудня. Тому згадаю кілька слів про совєтську зиму.

Перші приморозки зачалися «нормально», тобто у вересні, а від листопада були вже добрі морози. Морозні дні чергувалися з вітряними; при перших було до 40 степ. Ц., при других около 25, та останні були багато дошкульніші. Одежа, як для совєтського полоненого, була нідочого, бо німецькі мундири, в які була одягнена більшість полонених, подерлися давно, а решта — це було сорокате лахміття неокресленого походження. Таборовий шахтяр ніколи не зміняв одежі. Він в одних лахміттях спав, їв і працював. З приходом зими начальство придбало деяку кількість військових шинель, а підчас лазні давали шахтарям також одну пару білля (але якого ж!). Все це були висортувані військові речі, а ті, що бачили совєтське обмундировання, можуть собі уявити, як оті висортувані речі виглядали.

Бараки опалювалися теоретично вугіллям, яке самі шахтярі приносили з шахти. Та всім, окрім совєтських теоретиків мешканевих справ, відомо, що вугілля (брунатне!) від папіроски не запалиться, а дерева не було. Народ собі радив так, що розбивав уночі той барак, який удень будівничі пильно будували. Я сам одної ночі з спільником, здер з даху крокву і відтак ми її цілком спалили. Всю зимову пору року у цілій таборовій трагедії комплікував ще один факт, що в жадній іншій країні не стояв би в зв'язку з зимою, а саме: здох таборовий кінь. Цей кінь був, як говорили, ровесником великої Октябрської революції, а я сам думаю, що, може, революції 1905 р. Складався він з ніг, ребер і голови, скупо обтягнених шкірою, а хвіст, під час Отчизняної війни десь ампутували. Отже цей коняка постачав нам всім хліб з пекарні, віддаленої на 8 км. Якже він одного дня відмовився служити далі соціялістичній батьківщині, то не було ради, як посилати за хлібом 2–3 бриґади (ок. 50–60 людей) з мішками. Тут підмосковський вітрець збирав своє жниво, а відморожені лиця і носи псували місячні звіти нашому докторові, бо давали доказ про недостатній інструктаж трудящим про ціну власного здоров'я.

Тут ми на порозі нової проблеми, а саме: медичної обслуги табору. Та я ще хотів згадати коротко про візника-хлібовоза, бо він цікавий тип. Називався цей молодець Ґулянцов, а найбільш характерним явищем було те, що він народився і ввесь вік прожив у лагері. Він народився 1924 р., в якому лагері, не знаю. Можливо, що це був якийсь приют для бездомних метерів. Дитинство провів він у приюті для бездомних. Пізніше все пішло утертою дорогою: щось десь вкрав і пішов до лагера десь на Уралі. Як випустили його десь в 1939 р., він попав в урки, а звідтам до нового табору. Взимку 1941 р., коли була біда на фронті, йото взяли безпосередньо з табору до війська. Воював до 1942 р., а там попав до полону і шоферував німцям. Тепер, влітку 1944 р. опинився він знову в таборі. В таборі чувся непогано, бо це був його дім. Відразу влаштувався хлібовозом, а щоби не попасти в шахту, асекурувався дуже цікаво: він подер і викинув свої штани. Ходив у підштанках і німецькому ґумовому плащі. Був це хлопець розумний, письменний, і не надто деморалізований. Мав жаль до часу і системи, що зробила з нього таким, на що навіть немає окреслення.

Тепер на черзі таборова медицина. Її гідні представники у нас — це згадувані д-р Репштайн та фельдшер Клевановіч. Обидва висококваліфіковані працівники та дуже порядні люди. Могли б зробити багато, якби мали чим. Бо таборова медицина — це йодина на воді, аспірина та інфузумадонідіс верналіс — або майже нічото. Існувала виразна інструкція, що наказувала лікувати лиш активні хвороби, на хронічні не звертали уваги. Лікувати, крім ліків, ще й звільненням від роботи (та це рідко, хіба при більш як 37 степ. Ц.), а до цього вмішався «проізводствєнний отдєл». В більш серйозних випадках відсилали до Сталіногорська, до центральної лічниці, з непоганою обстановкою. Совєтська перфідія йшла так далеко, що перед першим спуском в шахту, всіх перепущено через лікарську комісію. Ця комісія ділила всіх на чотири катеґорії. Перші дві йшли працювати в шахту, третя — на будівництво або таборову обслугу, а четверта — це були інваліди. Однак це була лише гра комісії.

Ще на закінчення опису 27-го «лаґерного отдєлєнія», маленький опис життя пересічного лагерника. Вставав такий бідачисько, залежно від «смєни», о 10-ій вечером та ішов до шахти, вертався о 9-ій рано і снідав, в 10-їй ішов спати. Спав до 7-ої, тоді вставав, «ужінав» і йшов знов спати до 10-ої. Як міг, писав перед виходом до шахти листи додому, де зазначував все, що «жизнь мая хароша», «как обично в лаґєрє», міг бити воші, курити і базікати з товаришами. Правда, треба сказати, що всіх працюючих там оплачували! Заробітки були там різні, залежно від праці та ступеня виповнених норм, від 150 до 500 рублів. Однак, незалежно від висоти заробітку, половину ще перед виплатою стягали за «удержання», крім цього ми платили податки та інші драчки. Податки ж, ясно, найбільш ідіотичні, напр.: за бездітність, хоч щонайменше половина лагерників була батьками родин.

В половині лютого 1945 р. ввесь наш табір кількома ратами перенесли до сусіднього «лаґотдєлєнія» Но. 8. Більшого значення це перенесення не мало, хіба те, щоби зробити місце полякам з Віленщини, нібито бувшим «аковцям», і для того, щоби люди не засиджувалися задовго на одному місці.

З острахом ішов я одного морозного дня до нового табору, назустріч непевній долі. Та це, як виявилося, були вже кроки до кращого, найгірше було за мною.

На службі Ескулапа

До 8-го «лаґоотдєлєнія» було 5 кілометрів. Обслуговував цей табор 7-му шахту, а крім цього, посилав кілька бриґад «строітєлів» на будівельний участок ОСМУ 6, який відзначався тим, що ніхто буквально не міг відшифрувати цього його скороченого найменування. (Що будувати? А що ж, як не два інші табори!). Тому я припускав, що до шахти не піду, бо Репштайн мені єдиному окулярникові в таборі виробив з клопотом третю катеґорію. Хоч і робота на будові при 30 ступ. Ц. не дуже то усміхалася, але все таки — це не була шахта.

Спершу новий лагер мене мило розчарував. Це був старий табір, з усіма «благодатями»: баня, шевська і кравецька майстерні, пекарня, навіть був «ярмарок» — будка, де колхозниці з околиці приходили щось продавати «багатим» каторжникам. Був там адміністраційний барак з шпиталиком та три величезні мешкальні бльоки. Вмістимість табору обчислювали на 2.000 осіб. Довкола табору — оселя вільних шахтарів. Всі мешканці табору одержали відразу сінники з мервою. Хто не мав шапки з наушниками дістав зразу, а також плащі і черевики, все було у відповідному стані. Друге, що мило, надзвичайно мило, розчарувало нас, це був факт, що там було до 150 «западніков»-галичан з дивізії, яких було пізнати по цяткованих куртках уже здалека. Ті мундири скоро і дивно відбивалися від безбарвного совєтського тла. Приємно і радісно було мені, коли я віднайшов тут земляків та старих знайомих… В попередньому лагері, окрім Дуркоти, я майже до нікого не відзивався, та в половині січня 1945 р. Дуркота захворів на запалення легенів і пішов до шпиталя в Сталіногорську, щоб звідтам уже не вернутися… Тут я довідався багато новин з краю, між ін.: про дії УПА та смерть митрополита Шептицького. Згідно з звичайною у таких випадках практикою, всіх «наших» з 27-го лагеря запхали до шахти, лише нас кільканадцять з третьої катеґорії крутилося кілька днів по таборі, бо не було куди нас подіти. Врешті відбулася ще одна «перекомісовка» і кількох з нас таки запхали в шахту, а мою третю групу таки затвердили і післали на «строітєльство». Та вже з першого дня роботи я захворів, дістав сильну горячку і несподівано для себе самого попав до таборового шпиталику, чи, по-таборовому, в «стаціонар». Цей стаціонар — це був твір таборового лікаря, майора ЧА Афанасьєва, з яким я під час хвороби познайомився.

Афанасьєв, тоді 39-літній мужчина, кремезний, ясноволосий, росіянин з Сталінграду, до війни ординарій військового шпиталя у Ленінграді, був найбільш інтеліґентним і найбільш культурним совєтським чоловіком, якого я будьколи знав. Він був уже вільним чоловіком. Пишу «уже», бо в таборі сидів він також; 1941 р. попав в Україні до німецького полону, звідси втік і організував партизанський рух. Після визволення в 1943 р. він звичайною дорогою пішов до табору, однак з письмовими доказами своєї партизанської діяльности. Тут його, як лікаря, приспішено «провірили» і він став організувати санітарну обслугу табору. Свою небувалу енерґію, разом з докладним знанням совєтської системи, він використовував дуже доцільно. Він умів принагідно видерти це й те з центральної санітарної управи у Сталіногорську, а від таборового начальства теж діставав, хоч смішно малу суму на медикаменти, та найважніше — зумів чимало осягнути приватними дорогами. Наслідком такої всесторонньої діяльности постав стаціонар на 40 місць і відносно багата амбуляторія, навіть з імітацією операційної залі.

Звернув на мене увагу Афанасьєв, чи як його звали, Борис Михайлович, під час обходу хворих (він сам мешкав у поселку з жінкою-українкою, вдруге одруженою, яка учителювала), що відбувався все між 10-ою і 11-ою годинами. Зацікавили його, очевидно, мої окуляри, а щойно відтак їх власник. День за днем минав, моє запалення вуха проходило, я вже зітхав тяжко, що «вакації» минають. Десь аж по тижневі, Афанасьєв запропонував мені, щоб я остав «работать в санчасті», в характері «істопніка» — палити в печі. В таборових умовинах це була величезна життєва шанса: і я, річ ясна, не міг на неї не погодитися. І так, десь наприкінці лютого, я «приступіл к работє».

Чому ж я вважав таке, після наших понять, не дуже важне місце, за життєву шансу? Причин було багато. Насамперед — їжа. Я на «наркомовському пайку», 600 гр. хліба та два черпаки «васерзупи», висох на скіпку. Пам'ятаю, як мене раз післали з одним ще смолити дах на бараці, то я, боявся, щоб вітер мене не звіяв, тримався відра зі смолою. А тут я бачив, що персонал стаціонаря заїдає обіди «по 10-ой нормє», а свої, належні їм з кухні, порції, продає по 5 рублів щоденно. «10-та норма» — це урядовий раціон для хворих, який, у протилежність до попереднього, 27-го лагеротдєлєнія, тут ретельно видавали.

Ретельно, ясно, в совєтському сенсі. Як не було в магазині, то не видавали. На денну порцію по 10-ій нормі давали: 300 грамів білого (!) хліба, 300 гр. чорного, 60 гр. (!) цукру, 40 гр. м'яса (тут уже без! бо його майже ніколи не було, а як і було, то з американських консервів), 40 гр. масла (!) і малу кількість макаронів, олію та ярини. Мало того, але таки щось було, а мушу додати, що хліб, масло і цукор видавали доволі реґулярно. Начальство все підкреслювало доброту «совєтської власті» та «сталінскую заботу о челавєкє». Це все, річ ясна, з добротою, ані дбайливістю не мало нічого спільного. Йшло лише про те, щоб використати, якмога повніше, силу лагерної людини, щоб, підпомагати її в дрібничках, а виссати з неї соки в цілому. Був то лише своєрідний блахман, для офіціяльних звітів та пропаґанди; що цей блахман виходив на здоров'я людям, що стояли близько шпитального корита (а в Сов. Союзі без корита — смерть), це друга справа. Ще одна причина, це та, що завдяки впливам Б. М., я став тоді незалежним від «проіз. отдєла». Б. М. мав тиху угоду з тими панами, щоб «його» людей не зачіпали. Правда, в мойому випадку виявилась дійсна позитивна риса лагерного життя: думаю, що ледве, чи в якомусь іншому кацеті, в іншій країні, було б можливо, щоб людина, яка все таки була захоплена в полон на полі бою, зі зброєю в руках, попала на становище, на яке не можуть попасти місцеві громадяни. І то я ні не просив, ні не старався про це місце, воно мені прямо впало з неба. Та ця умовно позитивна риса постала поза плечима влади і в цьому факті й коріниться вся її людяність. Виплила вона з психіки совєтської людини, з єдиної, мабуть, у цілому світі психіки, в якій концентрак має своє стале і вироблене місце. В совєтській системі життя на «волі», це лише ограничений побут перед або після ув'язнення. В жадній країні проблема криміналу не є такою органічною частиною світогляду людини, як у совєтській Росії. Можу навести ряд місць з дійсно народніх пісень, де кримінал виступає в тій, чи іншій формі: «В понєдєльнік мать-старушка пєрєдачу прінєсла», «Бєжал бродяґа з Сахаліна», «Ти затухаріла всю нашу маліну, а тепер наґраду палучай», і ще багато інших.

Ці всі пісні так сказати б поправді, у великій мірі походять ще з давніх часів, але за совєтської системи вони найшли свое гідне завершення. З усіх передвоєнних дотепів про совєтське життя, на мою думку, лише один відповідає дійсному станові речей. Це знана історія з автобусом, де, мовляв, половина сидить, а друга трясеться.

З тієї психіки випливає те, що нормальний чоловік, як попаде до табору, старається ближньому так чи інакше помогти. Цей гін випливає з почуття солідарности перед владою і є загальний. Він приносить честь совєтській людині. Це є інтеґральна частина внутрішньої опозиції решток людяности проти жорстокого режиму. І це помогло у моєму випадку, як помагає багатьом роками, тут, чи деінде.

Моя робота була не важка; я мав до опалення 6 печей, а тому, що часом не було вугілля (у вугільному райні 1,5 км. від шахти!), то практично моя робота зводилася до нічого. Я хвалив небо, відпочивав і думав над тим, що діялося довкола мене.

В складі нашого персоналу перше місце належить медсестрі, Ларисі Івановні Гусевій. Це була тиха, добра людина, одинока жінка в таборі. Мешкала в кімнаті при стаціонарі. Була вона вільна і походила з села недалеко Сталіногорська. Часом, хоч рідко, ходила вона до себе додому. Їй завдячую багато відомостей про життя совєтського простолюддя.

Другий важний представник медичної ієрархії — це був ветеринарний фельдшер, Стьопа Міхайлович Бриченков, з Красноярського краю. У війну 1942 р. попав до полону десь на Смоленщині й служив у білоруській поліції, до чого не признався на слідстві і, це сон йому з очей зганяло. Відзначався ще й тим, що був жонатий в Сибірі і на Білорусі; але подружжя не зривав з жадною жінкою.

Наступним був главфельдшер нашої амбуляторії, Ніколай Ніколаєвіч Марзов, 50 літній, білорус з Орші, під кожним оглядом жертва режиму. В таборі сидів за те, що попросту був під німцями. Медик не дуже мудрий, зате добра душа. Накази влади обожнював. Мав жінку й діти в своїй Орші. Дуже тяжко переживав розлуку.

На черзі другий фельдшер амбуляторії — білорус Артьомчик Нуль. Символ свого народу. Однак тиха опозиція. Був у білоруській поліції. Його все село було в поліції і, згідно з духом часу, сиділо греміяльно в численних російських кацетах.

Врешті згадуваний лейтенант Клевановіч. Вчився він в Києві, говорив потрохи по-українськи. Хвалив собі українок. У 1941 році зорганізувалася у Вілєйці на Віленщині медична школа типу львівських «фахкурсів». Він пішов туди, де зорієнтувався згрубша в «западніцких» відносинах. Зненавидів поляків, незлюбив західніх білорусів. Галичан уважав за поляків, лиш я виробив собі у нього опінію українця. Коштувало це мене труду, але варта було мати його довір'я, бо він був дійсно інтеліґентний і добрий аналітик. Ніщо так не приводило його в добрий настрій, як згадка про самостійну Білорусь. Про білоруський герб говорив «кобилка з поднятим хвостом».

Отакі то були мої старші «співробітники» по медицині. Навмисне характеризую кожного з них окремо, бо завдячую їм багато; були це люди, з якими можна було говорити. Багато навчився я від них, почавши від розтинання чиряків і закінчивши на їхніх поглядах на наслідки війни.

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
Поэтический театр Высоцкого
Поэтический театр Высоцкого
[Поэзия: прочее / Иностранные языки / Песенная поэзия]
В книге Виталия Александровича Гаврикова – доктора филологических наук (Университет МГУ-ППИ в Шэньчжэне) и Любови Геннадьевны Кихней – доктора филологических наук (Московский университет им. А. С.
0
Чехов. Просто о великом
Чехов. Просто о великом
[Биографии и Мемуары / Документалистика]
«Ничего резкого, – ни движения, ни слова, ни слишком громкого голоса, ни умствующего рассуждения!.. Чехов становился грустным и уклончивым, и даже кротко-неприязненным, когда при нем начинали
0
Награда для кота
Награда для кота
[Любовное фэнтези / Проза / Фэнтези]
Дэйна потеряла родных, свободу и будущее, а страна её захвачена врагом. Райнхардту сломали карьеру военного, которой он грезил всю жизнь. По злой прихоти императора они должны стать мужем и женой.
0
Агония царской России. Революция 1905 года глазами французского писателя
Агония царской России. Революция 1905 года глазами французского писателя
[Публицистика / Историческая проза]
Гастон Леру (1868–1927) — один из мэтров детективного жанра. Его романы «Тайна желтой комнаты», «Призрак оперы», «Кровавая кукла» известны на весь мир. Не раз он бывал в России — как популярный
0
Слово одесского пацана. Классики криминала
Слово одесского пацана. Классики криминала
[Биографии и Мемуары / Историческая проза / Публицистика / Подростковая литература]
Одесса — «жемчужина у моря», Южная Пальмира. Но за вычурной архитектурой скрывается тайная сторона этого города — бандитская Одесса, окутанная легендами о громких преступлениях и невероятных
0
Юаньфэнь. Тушить пламя души крыльями бабочки
Юаньфэнь. Тушить пламя души крыльями бабочки
[Героическая фантастика / Боевое фэнтези]
Каждая свеча на мосту Юаньфэнь хранит пламя души Владыки Тьмы Кастиэля, повергшего мир в хаос. Раз за разом он пытается переиграть судьбу, возвращаясь в прошлое, чтобы снова не встать на путь
0
Столкнувшиеся миры Мины Ли
Столкнувшиеся миры Мины Ли
[Иронический детектив / Детективы]
Мина стала главной героиней собственной истории. В буквальном смысле. Проснувшись в субботу утром и собираясь на подготовку к выпускным экзаменам, Мина Ли и представить не могла, что ей предстоит:
0
Снежинка в академии драконов
Снежинка в академии драконов
[Любовное фэнтези / Юмористическое фэнтези / Книги про волшебников]
Что делать, если отец хочет выдать тебя замуж за ненавистного бывшего? Конечно бежать в академию! Ну и пусть там почти одни драконы, которые магов льда недолюбливают. Главное – здесь меня папенька
0
Позови меня, Ветлуга
Позови меня, Ветлуга
[Современная проза / Подростковая литература]
Три друга по окончании института выбирают каждый свою судьбу. Один в поисках лучшей жизни оказывается в Америке. Другой после криминальных разборок 90-х застревает в Африке. Третий, потеряв
0
33 несчастья для блондинки
33 несчастья для блондинки
[Эротика, Секс / Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Капитан Лана Айсберг отбила у пиратки корабль-гарем: 33 пленных эльфа — принцы, жрецы, знаменитости. Хотела спасти — а нашла на их телах карту сокровищ исчезнувшей древней расы. Теперь за карту идёт
0
Из дикого леса дикая тварь 3
Из дикого леса дикая тварь 3
[Попаданцы / Боевое фэнтези / Городское фэнтези / Книги про волшебников / Киберпанк / Самиздат]
Все опасности и треволнения позади, дикий лес и суровые горы остались за спиной, впереди гостеприимная Ситка и уютные Теплые Ключи... Можно расслабиться и радоваться жизни. Да? Нет! Стах Темнорецкий,
0
Бледней со мной
Бледней со мной
[Детективы / Триллер / Боевик / Современная проза]
Он привык заключать сделки. Она - замечать то, что лучше не замечать. Он контролирует цифры, людей и последствия. Она - случайности. И себя в них Они столкнулись там, где лишние
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
10
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
7
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Тени сумрака
Тени сумрака
[Альтернативная история / Попаданцы / Боевая фантастика / Самиздат]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4
Ревизор: возвращение в СССР 65
Ревизор: возвращение в СССР 65
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Продолжение приключений московского аудитора, попавшего из нашего времени в 1971 год. Павел Ивлев буквально завален работой по уши, но его все устраивает. Ведь он видит, как понемножку, но его усилия
4
Без страха и упрёка 7
Без страха и упрёка 7
[Альтернативная история / Попаданцы]
Алексей Штурмин достиг многого, но настоящее восхождение на вершины власти только начинается.
4
Граф поневоле. Книга вторая
Граф поневоле. Книга вторая
[Юмористическая фантастика / Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Умереть от пули киллера — обидно. Очнуться в 1827 году — странно. Обнаружить, что я теперь двадцатилетний граф, а моё имение разорено, — перебор. Хотя… Жив, молод, с титулом — уже хорошо. С
4
Второй шанс для Лекаря. Том 9
Второй шанс для Лекаря. Том 9
[Альтернативная история / Попаданцы]
Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и приговором — прямо у хирургического
4

Самые комментируемые

Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
22
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
2
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
14
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
14
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
11
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Золушка в стиле вамп
Золушка в стиле вамп
[Любовная фантастика / Короткие любовные романы]
Живое сердце среди вечной нежити? Надолго ли? В Городе Мёртвых, где вместо фонарей — болотные огни, а дорогу указывают висельники, Золушка — единственная, кто дышит. Восемнадцать лет её охраняет
1
Близкие контакты пушистого вида
Близкие контакты пушистого вида
[Домашние животные / Современная проза]
Озорным Ральфу и Шипли, прелестной Роско и их бессменному вождю Медведю предстоят большие перемены – переезд из города в сельский дом в графстве Девон. Как они отнесутся к новым соседям: полевкам,
0
Бумага и печать
Бумага и печать
[Попаданцы]
Осень 1917 года. В городе одиннадцать учреждений, выдающих бумаги, и пятнадцать круглых печатей, из которых восемь может взять кто угодно. Проверить мандат нельзя никак — и Морозов доказывает это на
0
Отель
Отель "Империал"
[Современные любовные романы]
Меня зовут Катрина. Чтобы победить свою боль, мне пришлось бежать в другую страну. Потому что меня предали самые близкие, как мне казалось, люди. Не знаю, как бы справилась, если б не он… Мэт Уилкинс
0
Бывает и хуже? Том 12
Бывает и хуже? Том 12
[Попаданцы / Городское фэнтези / Книги про волшебников / Самиздат]
ЭТО ФИНАЛЬНЫЙ ТОМ. Саня Агапов должен закончить с долгом жизни, чтобы остаться в этом мире, где у него уже появились друзья, коллеги и девушка. Но не только ради долга Саня хочет помочь.
2
Сайт знакомств
Сайт знакомств
[Эротика, Секс / Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
У Янины Лутошиной вся жизнь пошла под откос. С работы уволили, муж ушел к другой, и в перспективе лишение водительских прав. Как поднять себе настроение? Очень просто. Зарегистрироваться на сайте
0
Брачное агентство «последний шанс»
Брачное агентство «последний шанс»
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Она искала ему идеальную невесту. Он решил, что идеальная невеста — это она. И лучше бы ей не спорить с верховным инквизитором. Ванесса — сваха магического агентства «Последний шанс». Сюда
0
Библиотекарь для Кощея
Библиотекарь для Кощея
[Любовная фантастика / Попаданцы]
Всю жизнь мне встречались два типа мужчин: брутальные альфа-самцы, от которых лучше сразу убежать, пусть даже роняя тапки, и мягкотелые плюшевые мишки, которых так и тянет задвинуть подальше в
0
Немое кино: Магия кинематографа в буквах и картинках
Немое кино: Магия кинематографа в буквах и картинках
[Детская литература: прочее / Кино]
В этой книге собраны 10 фильмов, которые изменили не только кинематограф, но и мир. Их создатели – бескомпромиссные мечтатели и смельчаки, творившие без оглядки на инструкции и правила. Они черпали
0
Мама сына. Как стать для него опорой и той, кому он по-настоящему доверяет
Мама сына. Как стать для него опорой и той, кому он по-настоящему доверяет
[Эротика, Секс / Психология]
Каждая мама хочет, чтобы ее сын вырос счастливым, уверенным и ответственным. Но из лучших побуждений мы часто стараемся направлять и контролировать вместо того, чтобы слышать и понимать. Эта
0
Драконы втихаря не женятся
Драконы втихаря не женятся
[Любовная фантастика / Самиздат]
Господин случай любит шутить: артефакт, безумно важный для одного наглого дракона, чудом оказался у меня. Я думала, что этот непрошибаемый гад открутит мне голову, но он вдруг вызвался решить
0
Наследница иллюзии
Наследница иллюзии
[Любовная фантастика]
Она — не ручная игрушка в их руках. Айверсон Померой — мастер обмана, наделенная силой иллюзий. Но даже её магия бессильна против зачарованного ошейника, который приковал её к трону безжалостного
0