MoreKnig.org

Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Грицак Павло



Шрифт:

Тадзьо Салек мав, прекрасну функцію в таборі: він, бувши хворим на серце, став хліборізом. Це значить, що він, з одним лиш помічником, мав нарізати і наважити хліба для всього табору. Праця була важка, але дохідна, бо пекарня була тут же і спритний міг робити різні махінації. Він їх і робив.

Мединський, жвавий купець текстильної ділянки, влаштувався малярем. Ввесь табір мусів бути щороку білений, а ввесь рік це білення тут і там треба було поправляти, аж до наступної «побєлкі». Так то роботи вистачало на круглий рік. І він був не без гроша, бо й ця праця була оплачувана, а купецька жилка теж допомагала якось добути гроші в таборі. Чотири наші товариші, що ще осталися були спокійні, не дуже рухливі сільські хлопці, що по таборовому морі плавати не вміли та й не хотіли. Не дуже були раді, що їдуть до Польщі, тим більше, що вже мали вістки з дому, що їх родину переселено до Галичини.

Але надія на волю була очевидна та остаточно вплинула на їхнє рішення. Всі, окрім мене, мали якусь десь точку опору: Мединський у Кракові, Логаза у Криниці, хлопці — в Галичині. Але я з родиною ще жадного контакту тоді не нав'язав, і їхав таки в незнане. Та це мене не дуже турбувало, бо всі ми були в майже такому самому становищі: головне — вирватися звідси, а там якось буде…

Ішли ми понурою підмосковською околицею. Було зимно, часом перепадав дощ. Минали ми якісь сумні села, якісь містечка, що нагадували собою знані з кіна оселі золотокопів з якоїсь Каліфорнії, але не були такі барвисті. Для населення ми не були жадною сенсацією. Вони дивилися на нас тупо і байдуже; не диво, бо дійсно місцевих тут не було й половини. А решта — це такі ж «вихованки» таборів, як і ми…

Марш тривав довго і конвой погано кляв. Він сам не знав, куди нас веде, знав лиш, що то має бути табір Но. 17. Вже стемніло, а ми все ще йшли. Нарешті на якійсь шахті ми докладно розпитували куди нам іти, і нарешті, цілком помучені, стали перед якимсь табором, чи радше огорожею із знаного кільчастого дроту, на рогах з будками, де дрімали «часові», і з лямпочками, що розсівали жовте світло, унеможливлювали втечу з табору.

Наш конвоїр загрюкав у браму. Була вже 10 година. З «окошка» глянуло неголене, заспане лице типу «рожа просіт кирпіча». «Кто, зачем, откуда» — рявкнув голос. «Давайтє, прінімайтє людєй» — відгаркнув наш конвоїр. «Восєм поляков с 8 лаґотдєлєнія прівьол». «Давай» — погодилося заспане лице, і ми ввійшли через вузькі ворота до табору.

Вартовий підстаршина, що все сидить у будці, званій «прохадная», гукнув на якогось конвоїра: «Васька, позові нарядчіка, начальніка корпуса, і єщо когонєбудь, пусть торопятся, зємляки ждуть». Ми переглянулися. Які й кому ми земляки? За кілька хвилин вернувся Васька з трьома людьми, якимись іншими ніж ці, яких ми бачили досі. В світлі слабої лямпи пізнати було немосковські фізіономії. Всі вони були в чоботах, один у цивільному плащі, щопам'ятав кращі часи, один мав окуляри і на диво, рогатівку.

«Честь родаци», — сказав чоловік у рогатівці. «Сконд єстесьцє»? «Ілє вас?» Я стояв за плечима Салека, що був вищий від мене на голову, а два рази грубший, так що обов'язок відповідати впав на нього. І добре, бо я, попри схвильовання, не був певний чи зумів би склеїти відповідь по-польськи. Почалися питання і відповіді. З нашої сторони говорив Тадзьо та два старші панове, Логаза і Мединський. Я і решта мовчали.

Вже з поляками ми вийшли з «проходної» та попрямували до бараку, де як казав цей в окулярах капітан, мали замешкати. Розмова не клеїлася. Бо Тадзьо був, одинокий з нас, дійсно розчарований, а ми попросту не знали на яку ногу ступити. Поляки здивовано переглядалися. Їм, мабуть, ніколи не приходилося зустрічати таких мовчазних земляків…

Кімнати в нашому бараку були невеликі. Ця, куди нас привели, мала лише голі причі, без лямпочки й сінників. Людей тут не було. Були за це блощиці, але ж це не новина. Коли замкнулися двері за нашими новими господарями, ми, стуливши голови до купи, почали радитися, що нам робити. Тадзьо, з яким ми говорили по-російськи, радив: «Нє буйцесєн, повєдзьцє, жесьцє поляци, я нікому ніц нє повєм. Може якось сєн достанєцє до Польскі, завше бендзє лєпєй». Ми обговорювали справу з різних сторін, але бачили, що іншої розв'язки нема. Як, одначе, нам, свідомим українцям, нагло перевертатися в поляків?

Але неприємність нас минула. Минула так, що поляки уважали нас всіх а пріорі за своїх. Були це люди назагал поважні, статечні, негрізні ще й тому, що походили, за маленькими виїмками, з Білосточчини, околиць Варшави і Помор'я. Більшість з них сиділа, судячи нормальними катеґоріями, невинно в таборі: це були аковці, вояки був. армії Берлінґа, що були мобілізовані в Польщі, а не в Росії, просто невинні люди; але було трохи фольксдойчів, різного хиткого елементу й дрібних урядників з часу німецької окупації. Тут панував інший дух, ніж у совєтських таборах. Польський «спецконтинґент» мав ще замало часу, щоб забути про це, що вдома таки було краще. Ці люди мали ще відвагу мати свої власні погляди, ба — мали відвагу ті погляди, і то голосно, висловлювати. Інтеліґенція становила великий процент таборового населення. Особливо багато було офіцерів, від поручника до майора.

Ставлення начальства до поляків було дивне. Усіх поляків уважали за членів союзної армії. Виходило б, що з цього повинні наступити якісь користі для них. Але це було тільки гірше: поляки, як союзники, діставали лиш військовий «жолд», а за працю їм не платили! Цей «жолд», це було 5,60 карб. Місячно! А німці, смертельні вороги Совєтського Союзу, заробляли після ж тарифи, як і совєтські робітники. Дальше, в зимовому періоді, звичайний «спецконтинґент», що не працював на шахті, діставав денно додатково 100 гр. хліба, отже, виходило разом 700 грамів. Союзники-поляки зате діставали лиш 500 гр. хліба денно. Зупа тут була страшна; звичайно варили тут немиту, гнилу капусту на воді, приправлену риб'ячими кістками. Каші не давали. Табір був такий бідний, що другого такого ніде я не бачив. Не було там жадної майстерні, жадної можливости докупити якийсь харч. Кожний був голодний і жив тим, що дістав. Про якусь видачу одежі навіть шкода було і мріяти. Все животіло на таборовій зупі, гніздячись на знаних двоповерхових нарах, по маленьких, задушливих кімнатах. Лазня тут була, але, з браку вугілля, її не опалювали. Тому тяжко було себе змусити купатися у холодній воді, а другого виходу теж не було, так що нічото іншого робити не оставалося. Не було тут і можливости відвошивити одежу. А тому, що лиш одиниці ходили купатися, кидалися воші і сверблячка.

Були в цьому таборі і добрі сторони. По-перше, звідси не гонили на працю у шахтах, а на будівляні роботи. Не знаю чому, але всі казали, що від серпня 1945 р. поляки в Совєтському Союзі в шахтах не працювали.

І другу добру прикмету мав наш табір: він уважався переселенчим, а не сталим місцем праці, і звідси, як казали старожителі, вже відійшов один транспорт до Польщі. Ніхто з поляків не жив отже довше в цьому таборі, як від пізнього літа 1945 р.

Коли ми прибули до табору, то загальний настрій був такий, що від'їзд до Польщі — це питання найближчих тижнів. Цей настрій скріпило кілька дрібних партій поляків, що приходили час від часу з інших таборів. Табір був невеликий, було у ньому до 700 душ; з того біля 500 поляків, а решта німці.

З нашої вісімки створено окрему бриґаду. Ходили ми на різні роботи на хазяйства, що нібито належало до табору, та по суті доставляло продукти для їдальні поблизької шахти. Ходили ми теж на Стройдвор — великий тартак, великий не видайністю праці, а простором. Іншим разом посилали нас копати фундаменти під бараки, розуміється для нового табору, близько шахти «13 біс».

До загальнотаборового життя ми скоро призвичаїлись. Полякам і на думку ніколи не впало, щоб когось з нас докладніше розпитати, хто ми і звідки. Ми обминали теж деякі непевні теми; до нас привикли і ми стали такими ж таборовиками, як і всі інші. Що ми мали робити? Ану ж ми дійсно стояли на порозі від'їзду в Польщу? Щоб це помогло справі, за яку ми опинилися в Московії, якби нас 8-ох після одного кацету післали до другого?

Помалу ми вжилися у нове життя. По деякому часі ми віднайшли в таборі неодного земляка в новій шкірі. Вже наступного дня пізнали нас тут два добрі друзі, теж з дивізії, що з місяць тому пропали з нашого давнього табору, невідомо куди. Один з них називався Бяли, а другий Келбаса… Дальше «признався» до нас волиняк — хорунжий з дивізії, якого забрали з 8-го табору під суд, ще заки я туди прийшов. Він у Сталіногорську був засуджений, як казав, на 10 літ, але, по дослідженні його державної приналежности (подав, що він з Варшави), рішено, що він теж поляк. Виявилося теж, що фельдшер з тутешньої санчастини, Боднарук, українець з Волині, так же само, як і його син, 25-літній громило. Сплітки кружляли далі довкола якогось Казновського, який був у німецькій поліції, що він син гр. кат. священика з-під Львова і взагалі — українець. Це, як пізніше виявилося, була правда. Ідучи одного разу до кравців, щоб дістати кусок нитки і залатати штани, я сам пізнав кравця з дивізії, з яким я розстався ще в 13-му пересильному таборі. Дальше таборовим бухгальтером був, здається, єдиний українець, що до свого українства в таборі явно признався, 50 літній, інтеліґентний волиняк, прізвища якого не пригадую. Він міг собі на це позволити, бо рахувався фіґурою у таборовому штабі. Висилка до Польщі як казали, його не торкається, та і за ним нічого страшного не було. Він усе старався до нас говорити по-українськи, бо скоро зорієнтувався, що ми за одні. Та, на основі мойого знання таборової психіки, можу твердити, що, якби він знав, звідки ми і як сюди прибули, він не старався б так виразно нагадувати нам, що, це, мовляв, негарно. Парадоксальна ситуація, в якій ми так несподівано найшлися, дозволяла всім нам, польським громадянам, мимоволі уважати свою совість чистою.

На адміністраційному бараці нашого табору виднів величезний напис: «Да здравствуєт храброє польскоє войско, сражающєєся вмєстє с Красной Армієй с нємєцкімі захватчиками». Попри цей напис вела стежка до їдальні. Коли ми, дзвонячи «котєлками», бігли по ранішній чи вечірний «суп», все сипалися рясні прокльони на адресу того «братерства зброї». Всі поляки оповідали про це майже подібну історію. Було або так, що по «визволенні» якогось міста, арештували «аковців» за готовими списками, або систематично виарештовували інтеліґенцію та актив на доноси комуністів, або «фольксдойчерів», що хотіли «відкупитися» льояльністю до нової влади. Щодо мети цього всього, то всі голоси були однозгідні. Ішлося про те, щоб обезголовити крайовий актив, позбавити його найенерґійнішого, елементу, а решту стероризувати візією, мовляв, сидіть тихо, бо й вам таке буде. Висилка до Сибіру мала ще в Польщі свою вимову, зогляду на відносно свіжу традицію. Заборона всякої кореспонденції окружала вивезених серпанком непевности й таємничости. Цей засіб надавався до того, щоб тримати поляків у шаху. Але він лише потверджував, на яких тривких підвалинах побудована нова польська демократія. Та нам не було до теоретичних розважань, бо в очі заглядав ще один дошкульний ворог — голод. Добрі часи, коли один з нас був хліборізом, другий у кухні… скінчилися. Зупа тут була страшна. У нас говорилося про кепську зупу: «чиста вода». Та це не була навіть чиста вода, це була брудна вода, бо там кидали картоплю в лушпині, гнилу капусту і всяку гидоту, щоб лиш зупа була густіша, та це й так до її згущення не дуже причинялося. Коли ми зачали ходити на будову до шахти «13 біс» стало остільки легше, що там можна було купити хліба, часом навіть картоплі. Але звідки взяти гроші, коли ми діставали по 5 карб. Місячної. Ми, багатші, продавали свою кращу одежу. Лахи, що на них ніколи не подивився б жебрак у Европі перед війною, знаходили легко покупців між — пожалься Боже — свобідними робітниками та навіть членами нашого конвою. Загал не мав іншого виходу, як терпіти голод. Наші співмешканці, що всі поприходили з інших таборів, одночасно стверджували, що другого такого жебрацького табору, як цей нема. По місяцеві і ми випродалися дослівно до шкіри й власие мали намір замовити собі полицю, щоб було куди класти зуби…

Тимчасом відбулося доволі урочисто Свято 11 листопада. Всі брали в ньому участь. Приглядалися і ми. Було теж начальство (союзники ж!). Якось дивно було дивитися на це свято, яке, так само чуже, як і тепер, бачили ми ще в цілком інших умовинах, в 1938 р. Промову виголосив професор з Варшави, співав хор вильнян під батутою учителя Станкевича, кілька деклямацій і все. Цікавий, однак, цей факт, що при праці і в собачих умовинах поляки таки своє свято відствяткували.

Всі ми були людьми в таборі і не диво, що за дротами не могли обійтися без політики. Дискусії велися палкі, думки часто висловлювалися і нові, і цікаві. Більшість думаючих поляків у нашому таборі була з північної Польщі. Але деякі інтеліґенти походили таки з Галичини, і тут і там висловлені погляди заторкували українську проблематику. Я у дискусії участи не брав, говорили все старші; тож не з меншим зацікавленням я слухав сказаного. Приблизно половина тих, що висловлювалися, стояли на передвоєнних позиціях. Але деякі львовяни таки твердили, що в цій війні українці доказали, що вони таки щось собою уявляють. Усі згоджувалися, що теперішній стан — це стан переходовий, що, скорше чи пізніше, Польща ще з українцями зустрінеться. Як ця зустріч буде виглядати, ніхто не прецизував надто докладно. Були голоси і за співпрацю, і за пімсту. Нове було це, що взагалі почали нас уважати, як щось, що діє.

Ніде однак не знаходилось однозгідних думок, щодо Росії. Стара ненависть до Росії віджила вже від 1939, але тут вона досягла апогею. Мимоволі впадав чоловік на думку, що большевики не можуть зробити більшої дурниці, як пустити оцих людей додому, бо цього, що вони розкажуть, жадна пропаґанда не переборе.

Тимчасом вістки про якусь нову амнестію скріплялись і набирали конкретних форм. Тут і там долітало якесь слово від начальства, звичайно в перекрученій невідшифрованій формі. Дуже активно працював «особіст», якого, річ ясна, не могло бракувати і тут. До нього вся наша громадка ходила ще раз на «авдієнцію». Питали там, не знаю який раз, чи ми українці, чи поляки. Пам'ятаю, як дивно подивився на мене «особіст», як я заявив, що українець. Цей погляд можна б було толкувати, як якесь: «Дурню, дурню, чи ти знаєш, що добре?» Питався мене «особіст», чи я хоч вмію по-польськи говорити. Я сказав, що так.

Зима була в розгарі. Морози сягали 40 ступенів. Нас немилосердно ганяли на працю, лиш десь в половині грудня вийшов наказ, щоб при більш як 35 ступенів не виходити на працю. Робота була нісенітницею, бо чи ж можна говорити про закладання фундаментів, коли земля замерзла до одного метра? Довбали ми землю ломами, хитаючись від скаженого східнього вітру. Чи судилося нам ще цю зиму тут зимувати?

Десь коло 20 грудня виїхав «особіст». У службову подорож, як казали, до Москви. Нова хвиля спліток полонила табір. Що привезе?

І «особіст» привіз ось що: 25 грудня 1945 р. наказано було всім таборовикам зібратися в їдальні. Був мороз. Коло 8 год. вечером, коли ми йшли до їдальні, було чути лиш, як важко дихали потомлені груди та рипів сніг під ногами. Кожний думав свою понуру думу: «З чим верну»? Врешті на підвищенні зібралося начальство. Капітан — начальник табору — зачав здалека. Пропонував дякувати совєтській власті, ширити польсько-совєтську приязнь. Тиша була така, як на добрій проповіді. Після такого вступу, коли кожний фібр душі слухачів, здавалося, кричав: «кінчай скорше!» — він різко повернув: «Вот товаріщ ляйтенант сейчас прочітаєт фамілії амнєстірованих». В могильній тиші почали падати перші прізвища. Щасливці якось розгублено й автоматично відгукували обов'язкові «отєчество і ґод рождєнія». Юрба зарухалася, зашуміла. Перше напруження минуло. Вичитані променіли; оставші, здавалося, от-от вилізуть зі шкури. А з уст лейтенанта падали нові і нові прізвища. Вже хтось зомлів, когось понесли. Хтось плакав, хтось нервово сміявся. Десь у кутку бив ногами епілептик.

Моє прізвище, перше з українців, було вичитане щось 150-им. За мною вичитано ще 4-ох, між іншим Мединського, Логази і Тадзя, єдиного поляка з нашої групи. Чому? Або я знаю?

Другого дня 386 амнестованих маршувало, самі собі не вірячи, до Сталіногорська. «А там — поґрузка і домой» — попращав нас капітан. «Х…ці на моґілон.» — ревкнув хтось з юрби. Прощання вийшло не дуже тепле.

На нашій, не своїй землі

27 грудня 1945 року розпочалася наша подорож. Докладно 17 місяців перебував я в совєтських руках. Пережив, хоч нераз зневірювався. Видістався способом, який ніколи не вважав би перед тим за можливий. Сцілла за мною. Як же буде з польською Харибдою?

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
Принц драконов и я, попаданка
Принц драконов и я, попаданка
[Любовное фэнтези / Современная проза / Фэнтези / Попаданцы]
Я – попаданка, да, в тело красавицы! Наконец-то мне повезло! Буду жить в магическом мире, найду себе богатого и молодого жениха, желательно принца! Что значит, он против?! А кто его спрашивает?!
0
Зелья, магия и дракон в придачу
Зелья, магия и дракон в придачу
[Любовные романы / Любовное фэнтези / Современная проза / Фэнтези]
Я - ведьма, сильная и дурная. Он - дракон, наглый и властный. Я не хочу подчиняться его приказам. Он намерен показать, кто в деревне хозяин. Что ж, посмотрим, что выйдет из нашего противостояния.
0
Мужу не нужна. Хирургу - необходима!
Мужу не нужна. Хирургу - необходима!
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
— Кому ты нужна, Лера, с таким спасательным кругом? — усмехнулся муж. — Посмотри на себя! Ни один нормальный мужчина на тебя не позарится. После предательства мужа я решила забыть о любви.
0
Уборка с пристрастием! Случайная ночь с кавказцем
Уборка с пристрастием! Случайная ночь с кавказцем
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Жанна Королёва — тридцатидвухлетняя хозяйка антикварного особняка и сети салонов красоты, привыкшая, что все вокруг ходят у неё по струнке. Руслан Байрамов — нищий двухметровый кавказец из дешёвой
0
Маленький секрет от бывшего, или Сосед с привилегиями
Маленький секрет от бывшего, или Сосед с привилегиями
[Любовные романы / Современные любовные романы / Эротика, Секс / Проза]
Он — мой бывший босс. Властный, непреклонный мужчина, привыкший всегда добиваться своего. Семь месяцев назад я ушла от него, узнав, что беременна. Ведь он ясно дал понять: семья и дети не входят в
0
Спасение сердца Пышки: уши, лапы и хвост!
Спасение сердца Пышки: уши, лапы и хвост!
[Современные любовные романы / Проза / Домашние животные]
Людмила Николаевна всю жизнь прожила в деревне Залесье, работает в сельсовете, обожает свои рыжие кудри и совершенно счастлива в своём уютном, пышном теле. Её жизнь течёт спокойно и размеренно – до
0
Голодный до тебя. Мажор без тормозов
Голодный до тебя. Мажор без тормозов
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
— С этого дня ты моя, пышка. И лучше тебе усвоить это сразу. Я совершила самую большую ошибку в своей жизни — заперла наглого красавчика в винном погребе. А потом встретила его в своём
0
"Искатель". Компиляция. Книги 1-29
[Попаданцы / РеалРПГ (RealRPG) / Боевое фэнтези]
Герой цикла "Искатель" погибает в мощном взрыве и оказывается в новом мире с системными квестами и способностями, где ему предстоит выживать, выполнять задания и взаимодействовать с различными
0
Пышка для сурового босса. Двойной сюрприз
Пышка для сурового босса. Двойной сюрприз
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Мой жених изменил мне накануне свадьбы и заявил, что я слишком располнела. Разбитое сердце, отменённая свадьба и случайная встреча с загадочным незнакомцем перевернули мою жизнь. Я была уверена,
0
Пышка на горошине и великан
Пышка на горошине и великан
[Любовное фэнтези / Эротика, Секс]
В Златоцветном королевстве испокон веку считалось: настоящая принцесса должна быть тощей, как жердь, и падать в обморок от сквозняка. Принцесса Аурелия в этот канон не влезала ни одним боком. Слишком
0
Кровь, охота, рок-н-ролл
Кровь, охота, рок-н-ролл
[Книги про вампиров / Городское фэнтези]
Америка, наши дни. Вампиры стали частью общества, их кровь лечит рак, а права защищают политики. Однако находятся фанатики, готовые на всё ради «чистоты» человечества. В провинциальном городке
0
Квинсленд
Квинсленд
[Детская литература: прочее / Современные любовные романы]
Австралийское солнце, шум прибоя, школьная рок-группа и последний учебный год. Всё кажется идеальным, пока в Квинсленд не возвращается Хлоя Джонсон. Кайл уверен, что заслуживает знать, почему
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
10
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
7
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Тени сумрака
Тени сумрака
[Альтернативная история / Попаданцы / Боевая фантастика / Самиздат]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4
Ревизор: возвращение в СССР 65
Ревизор: возвращение в СССР 65
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Продолжение приключений московского аудитора, попавшего из нашего времени в 1971 год. Павел Ивлев буквально завален работой по уши, но его все устраивает. Ведь он видит, как понемножку, но его усилия
4
Без страха и упрёка 7
Без страха и упрёка 7
[Альтернативная история / Попаданцы]
Алексей Штурмин достиг многого, но настоящее восхождение на вершины власти только начинается.
4
Граф поневоле. Книга вторая
Граф поневоле. Книга вторая
[Юмористическая фантастика / Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Умереть от пули киллера — обидно. Очнуться в 1827 году — странно. Обнаружить, что я теперь двадцатилетний граф, а моё имение разорено, — перебор. Хотя… Жив, молод, с титулом — уже хорошо. С
4
Второй шанс для Лекаря. Том 9
Второй шанс для Лекаря. Том 9
[Альтернативная история / Попаданцы]
Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и приговором — прямо у хирургического
4

Самые комментируемые

Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
22
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
2
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
14
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
14
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
11
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Леди из ниоткуда
Леди из ниоткуда
[Любовное фэнтези / Современная проза / Роман / Фэнтези]
В Верхнем Ярусе магия — это безупречные формулы, стерильная чистота и голубая кровь. В Нижнем — это запах гари, ржавый лом и умение выжить любой ценой. Ариана знает правила улиц: не доверяй, не
0
Егор в тридевятом царстве
Егор в тридевятом царстве
[Сказка]
Отправившись по тропинке, мальчик, пройдя через ворота, которых раньше здесь не было, попадает в тридевятое царство.
0
Наследник судьбы
Наследник судьбы
[Космическая фантастика]
Проплывают столетия – краткий миг в жизни Галактики, но все так же терзают человеческие сердца любовь и ненависть, подлость и благородство. Звездный корсар – Торвард Королев по велению Судьбы ведет
1
Регрессор: Я заберу ваши силы. Книга 1
Регрессор: Я заберу ваши силы. Книга 1
[Самиздат / Попаданцы / Постапокалипсис]
Я заберу ваши силы. И спасу мир. Один раз мы уже пробовали - победили, одновременно проиграв. Луна разлетелась осколками, Землю растёрло в порошок и даже Марс получил свою порцию ярости. Последний
1
Фриволите 3
Фриволите 3
[Фанфик / Самиздат / Попаданцы]
Волдеморт возродился. Кто будет решать эту проблему? Историй про спасение мира ударом левой пятки здесь не будет. Кровавых оргий в марсианском аду тоже не ждите. Рейтинг добавлен только из-за того,
2
Развод. Цветущий сад
Развод. Цветущий сад
[Повесть / Современные любовные романы]
Узнав об измене мужа, Марина не рушится, а собирает себя заново — проект парка, крошечный клочок земли у новой квартиры и право на собственную жизнь. Пока бывший муж тонет в иллюзиях новой свободы,
0
Три желания для золотой рыбки
Три желания для золотой рыбки
[Современные любовные романы / Классическое фэнтези]
Сирота из детского дома, воспитанница благородной леди, принцесса соседней страны и наследница древнейшего рода — что у них общего? Это все я... Моя жизнь, подчиняясь древнему пророчеству,
0
Я Скелет навсегда? Ну не беда!
Я Скелет навсегда? Ну не беда!
[Самиздат]
ФИНАЛ   Знаете, каково это быть безвольным НПС-юнитом? Я вот узнал, когда внезапно очнулся в теле обычного скелета-рабочего! Стук кирок по камню, приказы Сети в голове и непонятный Хозяин,
0
Дом это там, где мы
Дом это там, где мы
[Приключения: прочее / Повесть / Классическое фэнтези / Героическая фантастика]
Приключения Ала, начинающего мага, продолжаются. Говорят, что самая лучшая дорога это та, которая ведет домой. Всем сердцем и силами Альберт стремился попасть обратно в наш мир и Судьба услышала
0
Доктор Сон
Доктор Сон
[Старинная литература: прочее]
Пока мы были вдвоем
Пока мы были вдвоем
[Современные любовные романы]
Некоторые понимают, что любят мужа только после того, как уйдут от него. Я была одной из таких...
0
Изгой рода Орловых: Ликвидатор 2
Изгой рода Орловых: Ликвидатор 2
[Самиздат / Киберпанк]
Думаете, я особенный, потому что умею видеть будущее? Ну да, это так. Видеть нити судьбы — мой дар. И он же — проклятье. Кто вообще может всерьез относиться к дару прорицателя в эпоху, когда
3