Гінці Нептуна: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ось воно що, — відгукнувся Черненко. — Ти хочеш познайомитися. Давай, — звернувся він до тварини, наче та могла його зрозуміти.

Дельфін кілька разів стиха свиснув і наблизився до Черненка. Той зайшов глибше у воду і простягнув руку. Торкнувшись голови тварини, погладив її ніжнолискучу шкіру… Дельфін потерся об людину й знову проскрипів:

Гр!.. Гр!.. Гр!..

Черненко запитливо дивився в очі дельфінові, і на якусь мить йому здалося, що той розуміє його становите, хоче допомогти, але не знає, як це зробити.

— Скажи, це ти врятував мене? — запитав Черненко, відчуваючи приплив ніжності і вдячності до тварини. — Ти? — повторив він, дивлячись у її очі. І тоді дельфін несподівано коротко свиснув, повернувся й швидко зник у воді.

— Куди ж ти? Куди?.. — розпачливо гукнув Черненко й кинувся вслід за дельфіном. Марне: поверхня океану вже була чиста і спокійна. Черненко довго стояв, вдивляючись у далечінь, відтак повільно попрямував до берега, шкодуючи про таку короткочасну зустріч. Зненацька він почув за собою тихий сплеск і, озирнувшись, побачив дельфіна, який плив, тримаючи в зубах старий матроський черевик.

— Це мені? — здивовано спитав Черненко, розглядаючи вкрите черепашками взуття. — Мені? — повторив.

Дельфін свиснув і тепер Черненкові здалося, що перед ним не морська тварина, а Іхтіандр — герой прочитаної колись фантастичної книги про людину-рибу. Його вразило, що дельфін з усіх численних предметів, які лежать на океанському дні, вибрав і приніс йому саме те, що колись належало людині — взуття. І не так важливо, що то був лише один черевик, другого, може, дельфін і не знайшов. Вражали самі дії тварини — нібито цілеспрямовані, усвідомлені. Це здавалося дивовижним, неймовірним і незбагненним. Черненко ще раз запитав:

— Це мені?

Дельфін знову свиснув.

— Навіщо ж мені один черевик? — засміявся Черненко. — Хай лежить там, де й був. — І, розмахнувшись, кинув його у воду.

Дельфін одразу ж пірнув, розшукав черевик і незабаром знову жбурнув його, тепер уже просто в руки Черненкові.

— Ух ти! — здивувався Черненко, підхоплюючи взуття. І, не роздумуючи повернув його дельфінові. Це, мабуть, дуже сподобалося тому, бо черевик за якусь мить ще раз полетів до Черненка.

— Ах, ось воно що, — здогадався Черненко. — Ти хочеш гратися.

Йому згадалася собачка Жулька, яку тримав сусіда по харківській квартирі. Вона так само, як цей дельфін, носила в зубах старі капці, і Сергійкові треба було вдавати, що він віднімає забавку. І тоді Жулька гарчала, але не по-справжньому, а так, для гри. І варто було, віднявши капці, закинути якнайдалі, Жулька відразу ж знаходила їх й поверталась, вимагаючи продовжувати розвагу.

— Ну що ж, давай пограємось, — погодився Черненко.

Незабаром він і тварина завзято перекидалися черевиком, і це нагадувало якесь незвичайне ватерполо. Черненко дивувався спритності дельфіна, який підхоплював “м’яч” навіть у повітрі й, наслідуючи дії людини, повертав назад. Гра захопила їх обох. І невдовзі Черненко відчув якесь душевне полегшення. Поволі тануло почуття самотності, а натомість з’явилася віра, що його доля зміниться на краще.

Вони довго “змагалися”, аж поки дельфін, різко скрипнувши, впіймав черевик на льоту і викинув його на берег. Потім підплив до Черненка і, як тому здалося, із вдячністю потерся об нього. Черненко обняв дельфіна й притис до себе.

— Як же тебе звуть? — запитав, голублячи тварину.

Гр!.. Гр!.. Гр!.. — затріскотав дельфін, як мотоцикл, копи запускають мотор.

— Єгор, значить, — усміхнувся Черненко. — А мене — Сергій. Розумієш?

Дельфін стиха свиснув.

— Значить, розумієш.

Так почалася їхня незвичайна дружба — людини й дельфіна в океані, на далекому, нікому, мабуть, ще невідомому острові. Дні тягнулися довгою-предовгою вервечкою, але то вже не була самотина. Єгор з ранку й до вечора плавав біля берега, уважно стежачи за людиною.

Якось дельфін з’явився уранці, тримаючи в руках шмат морського канату.

— Ну, а це навіщо? — з докором запитав Черненко. — Що мені робити з ним? Повіситися з туги — хіба що… — І раптом заговорив квапливо, схвильовано: — Тяжко мені, Єгорушко. Без людей… От заплющу очі й бачу хлопців із школи, друзів чи й просто чужі, незнайомі обличчя. Вночі і вдень… Не може людина самотою! Нема, певно, для неї гіршої кари…

Дельфін дивився на нього зосереджено. Так іноді дивляться гіпнотизери або люди, що збираються читати чужі думки. Потім повернувся і зник під водою.

Дельфіна не було три доби. Черненко стривожився. Що сталося з Єгором? Він просиджував на березі годинами, подовгу тинявся мілководдям, кликав друга. Єгор не з’являвся. І тоді до Черненка знову повернулося оте нестерпне почуття самотності й безпорадності.

Але на четвертий день, десь опівдні, коли Черненко готував обід, почувся пронизливий свист. Він озирнувся і закляк від подиву Біля берега похитувався на хвилях човник, а за ним “свічкою” стояв Єгор.