Ловці перлів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Трохи згодом «Джаміле» вирушила на південь на розшуки втікачів. Але побачивши на обрії вітрило, Ель-Сейф, який вів човен попід берегом, вчасно сховався разом з Гамідом поміж скель. «Джаміле» не знайшла їх.

Зате втікачі на третій день знайшли ловців перлів.

Тепер Гамід уже зрозумів, що мав на мислі Ель-Сейф, і обіцяв підтримувати його. Він цілком скорився Ель-Сейфовій волі.

Ловці таборилися майже на тому самому місці, де двадцять років тому зійшов кров'ю Аусса. Кораблем під назвою «Хеджас» командував молодий і гонористий нахуда на ім'я Омар, який заступив покійного хаджі Шере. Серінджеві обов'язки виконував огрядний Бен Абді зі своїм незмінним скреблом із риб'ячої кістки. Багато хто з команди «Хеджаса» знав Ель-Сейфа, а зокрема данакілець Шоа.

Ловці ще спали на піску, а нахуда і серіндж — на палубі корабля, коли Ель-Сейф та Гамід зійшли на берег, вдихаючи знайомі пахощі гнилизни й сечі. Два хлопчики вже поралися біля вогнища, яке лунко тріскотіло, але було не таке ясне, як перші промені ранішнього сонця; хлоп'ята витріщили очі на невідомих, але мовчали, бо озиватися до старших — нечемно. До того ж у руках в Ель-Сейфа та Гаміда були ножі.

Придивившись до сплячих норців, Ель-Сейф упізнав Шоа й розбудив його.

— Я повернувся, Шоа, — сказав він дана-кільцеві, в якого від подиву відібрало мову. — І приніс вам радісну звістку. На твою підтримку я ще можу розраховувати?

Шоа завагався. Він ніяк не міг узяти до тями, що, власне, діється. Данакілець з радістю дивився на самого Ель-Сейфа й зі страхом на Ель-Сейфів ніж.

Потім кивнув головою:

— Я вірю тобі, — були перші слова, на які спромігся Шоа.

— Серіндж має рушницю? — спитав Ель-Сейф.

Шоа знову кивнув головою:

— Під дашком, на кораблі.

— Гаразд! — засміявся Ель-Сейф. Разом з Гамідом він підійшов до корабля, прив'язаного линвою до каменя, й голосно гукнув:

— Вставай, нахудо! Вставай, серіндже! Ми принесли вам радісну звістку!

Ель-Сейф зіщулився так, щоб з палуби видно було лише Гаміда, який сховав свого ножа за поясом.

Норці на березі попрокидалися й посхоплювалися швидше, ніж нахуда з серінджем з'явилися на палубі.

— Хто це кричить? — спитав нахуда Омар.

— Я, — відповів Гамід. — Я прибув з Массауа волею аллаха.

Омар та Бен Абді зійшли на берег, а Ель-Сейф став між ними й кораблем.

— йдіть до норців! — звелів він. — Те, що я скажу, обходить усіх.

Бен Абді впізнав Ель-Сейфа і зробив різкий порух… Але Ель-Сейф застеріг його:

— Я також умію кидати ніж, о Бен Абді. Ти, який читаєш фатиху, хоч і крадеш.

Нахуда Омар приголомшено озирався. Він спочатку гадав, що на них напали розбійники, але побачив лише двох чоловіків. Та все ж нахуда пішов до норців. Бен Абді також поплентав туди. Він був здивований не менш, ніж нахуда, та ще й боявся, бо побачив шрам на Ель-Сейфовому чолі.

Тільки тепер Ель-Сейф відступив від корабля, але так, щоб кожної миті мати змогу заступити до нього шлях.

— Я приніс вам щастя, ловці перлів! — вигукнув він, і в голосі його лунали натхнення й віра. — Я приніс вам волю! Ви — господарі цього корабля!

— Алі Саїд його господар! — вихопився нахуда, забувши від хвилювання, що Алі Саїд помер.

— Немає вже Алі Саїда! — нагадав йому Ель-Сейф. — Немає вже Абдаллаха. Помер і Азіз. Корабель тепер ваш, о люди!

Бен Абді хрипко засміявся:

— Якщо ви візьмете корабель, то це буде потрійна крадіжка!