Водяничок: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Невдовзі рибалка витяг на берег іржаву кочергу. Ох, як же він розлютився! Коропові Ципрінусу все це дуже сподобалось. Він зловтішно ворушив плавцями й думав:

«Тобі, голубе, назавжди перехочеться рибалити! Ну ж бо, що ти ще витягнеш?..»

Сім разів після того закидав рибалка свою вудку і щораз дужче сердився. За кочергою він піймав пляшку з-під лимонаду, потім — стоптані капці, а далі витяг із ставка одне за одним: діряве сито, мишачу пастку, напилок з дерев’яною ручкою і погнутий брудний абажур. Насамкінець на гачку повис глиняний глечик без дна, а в глечику сидів Водяничок! Червоний ковпак він насунув низько на лоба і, щосили дригаючи-руками й ногами, кричав:

— Хабу! Хаббу! Хаббу-у-у!

Слухати це було страшно.

Рибалка з жаху випустив з рук вудку і дременув геть. Дорогою він загубив бляшанку з черв’яками. Але навіть не помітив цього. Він мчав, ніби на спині в нього сидів сам дідько, та так і зник, жодного разу не оглянувшись.

— Чудово! — радісно гукнув Водяничок, вилазячи з глечика. — Думаю, що цього поганця ми тут більше не побачимо! А ти як гадаєш, Ципрінусе?

— Я гадаю, — поважно сказав Ципрінус, — гадаю, що ти добре провчив його! Навіть дорослий водяник не зробив би цього краще!

— А знаєш, — сміючись, сказав Водяничок і постукав пальцем по глиняному глечику, — без оцього «непотрібного мотлоху» нічого б не вийшло!

— Так, так, — сказав Ципрінус, — я визнаю, твоя правда. Старанно збирай усе це й далі! Я більше ніколи не дозволю собі сміятися з твоєї гри.

— Ну, коли так, то все гаразд, — задоволено сказав Водяничок. — І я спокійно можу пливти до берега.

— До берега? — здивовано перепитав Ципрінус. — Чого тобі там треба.

— По-перше, треба поламати оту капосну вудку, — пояснив Водяничок, — порятувати наших бідолашних друзів, які все ще кидаються у відрі, і по-третє…

— І по-третє?

— По-третє, я хочу принести сюди бляшанку з черв’яками, яку згубив той поганець. Тих черв’яків, що в бляшанці, я хочу подарувати на сніданок своєму доброму знайомому Ципрінусові.

— Невже? — вигукнув зворушений Ципрінус.

— Атож! — сказав Водяничок. — Мабуть, такий сніданок йому сподобається!

— Ну, хлопець не з лика шитий! — задоволено мовив Водяник, коли короп Ципрінус розповів йому пригоду з рибалкою… — І ти нічого не вигадав, Ципрінусе?

— Чиста правда! Як те, що я оце тут плаваю! — заклявся Ципрінус. — Я тільки розповів те, що бачив на власні очі. Щоб я висох на місці, якщо збрехав хоч краплину!

— Ну, що ж, виходить, усе правда, — погодився Водяник, — Мені здається, що за це малого треба чимось потішити. Як ти гадаєш?

Він пальцем поманив Ципрінуса ближче і тихо шепнув йому над рота (бо в коропів, як відомо, вух немає), чим він хоче потішити Водяничка.

— Гм, — сказав Ципрінус і всміхнувся. — Авжеж, це справді добра думка! Цим ти справиш хлоп’яті велику приємність. Коли ти йому про це скажеш?

— Сьогодні, — промовив Водяник і собі всміхнувся, — після вечері, перед сном, я хочу зробити йому несподіванку.

Добре, що Водяничок ще нічого не знав! А то він би так хвилювався за вечерею, що й не поїв би спокійно. Але він і гадки не мав про те, що надумав батько. Малий старанно висьорбав ложкою свій суп і з’їв повну тарілку каші, — як і завжди. З’ївши все, він підвівся з-за столу, щоб сказати батькам «на добраніч».

— Послухай, синку, — мовив тоді Водяник. — Я бачу, ти хочеш спати. Але, власне кажучи… власне кажучи, мене це не влаштовує. Я прошу, проведи мене…

— Провести? — здивовано перепитав син.

— Еге ж, — сказав батько, — проведи. Сьогодні такий чудовий вечір. Я хочу на годину-дві вийти на берег з арфою.

— Справді? — Водяничкові здалося, що він недочув. — Справді мені можна з вами? Але це ж…

— Це тобі за сьогоднішню післяобідню пригоду, — мовив батько, поклавши хлопчикові руку на плече. — Ципрінус мені про все розповів. І я мушу сказати, що ти цілком заслуговуєш на нічну прогулянку?