Водяничок: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Йому це ніколи не спадало на думку! І він напружено шукав відповідь.

Але поки він думав, Ципрінус сказав:

— Отож-бо й є! Ти й сам не знаєш, навіщо збирав увесь цей мотлох. Увесь цей непотріб, який просто треба викинути.

— Викинути?! — обурився Водяничок. — І не балакай! Якось я вже дам йому раду!

— Ну, гаразд, — сказав Ципрінус. — Я не буду втручатися. Це твоя справа. Якщо тобі приємно збирати всілякий нікчемний мотлох, то будь ласка! Я, звичайно, цього не робив би. Та, зрештою, я не хлопчисько, не перший день плаваю у цій воді.

Ципрінус кілька разів булькнув, підкреслюючи, що він сказав усе, повернувся й поплив собі.

Водяничок сердито дивився йому вслід.

— Балакай собі, скільки влізе! — закричав він навздогін. — Та й не думай, щоб я покинув збирати отаке добро!

Водяничок сподівався переконати Ципрінуса, що його скарби дечого варті. І незабаром така нагода випала.

Не минуло й трьох днів, як він знову зустрівся з Ципрінусом. Обличчя в старого було сумне, він мовчки бубонів щось собі під ніс. Водяничок не втямив жодного слова, але зрозумів одне: слова ці не були веселі.

— Ципрінусе! — гукнув малий, — Скажи, нарешті: що сталося?

— Ет, облиш, — почув він у відповідь. — Я страшенно сердитий.

— Що ти сердитий, це й сліпому видно! — погодився Водяничок. — А на кого?

— На отого бовдура з вудочкою! — обурено булькнув Ципрінус. — Ганьба, що ми не можемо його схрумати! Сидить собі там на березі і чекає, щоб хтось із нас клюнув! Хіба нема чого сердитись? О! З якою насолодою я проковтнув би його, якби тільки міг!

— Проковтнути його ти не проковтнеш, — сказав Водяничок. — І я теж ні. Але, може, я зроблю щось інше…

— Он як? — Ципрінус недовірливо глянув на Водяничка. — І що ж ти зробиш?

— Постривай лишень, — загадково відповів Водяничок.

Він-бо хотів зробити Ципрінусові несподіванку.

Він попросив, щоб короп показав йому, де саме висить у воді волосінь з гачком і принадою. Тоді умовив старого підпливти ближче до берега і постежити за рибалкою.

— Більше я тобі поки що нічого сказати не можу, — підморгнув Водяничок. — Це секрет!

Ципрінус підплив до берега і став там чекати, слідкуючи за рибалкою, що тримав над водою свою вудочку. Біля рибалки на траві стояло відро. Час від часу з відра вихлюпувалась вода.

«Декого з наших він, напевно, вже піймав, — з жахом подумав Ципрінус. — Страшно, мабуть, отак кидатися у відрі. Та, може ж, ніхто в нього більше не клюне…»

Але тільки-но він так подумав, чоловік на березі раптово подався вперед… Потім щосили смикнув вудку до себе…

«Ой лишенько! — здригнувся Ципрінус. — Знову він піймав когось, поганець!»

З води вискочило щось велике і ляпнулось на траву. Рибалка на радощах кинувся до нього.

Але — дзуськи! — тепер це була зовсім не рибина! То був, — короп Ципрінус здивовано роззявив рота, — то був старий, подертий черевик! Старий черевик на ліву ногу!

Так, справді: на гачку теліпався старий, дірявий, розчовганий черевик!

Ципрінусові тієї ж миті сяйнув здогад: старий одразу все збагнув. А рибалка на березі не зрозумів нічого. Та й як йому було зрозуміти?

Спершу в нього стало спантеличене обличчя, потім він почав лаятися. Відчепив черевик від гачка і шпурнув його далеко в ставок. Потім витягнув з-за халяви бляшанку, відкрив її, дістав найбільшого черв’яка і, нажививши його на гачок, знову закинув вудку.

— Ану ж ну! — булькнув Ципрінус. — Мені страх кортить побачити, що ти витягнеш цього разу!