Водяничок: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Та це ж картопля! — вигукнула решта. — Хіба ти не знаєш, що таке картопля?

— Ні, звідки мені знати? — сказав Водяничок. — А що ж це?

— Слухай-но! Та ти глузуєш з нас, чи що? І хто ти такий?

— Я? Я — Водяничок! Хіба ви не бачите?

— Он хто ти! Водяник, значить! — вигукнули хлопчаки, — Так би відразу й сказав! Звісно, ти не знаєш, що таке картопля! То йди ближче, ми дамо тобі покуштувати.

Один хлопець умить розгріб палицею попіл і дістав дві чорні картоплини, другий обшкріб з них чорну шкірку, а третій подав Водяничкові сіль у папірці.

— Цим треба посипати зверху, — люб’язно сказав він.

Водяничок спершу довго не наважувався покуштувати. Він обнюхав картоплину з усіх боків. Вона так смачно пахла! І він подумав: «Якщо люди їдять це і їм не вадить, то й зі мною нічого не станеться. Покуштую…»

Він обережно відкусив шматочок.

— Ну як, смачна? — спитали хлопці.

— Дуже! — захоплено вигукнув Водяничок, уминаючи картоплину за обидві щоки. — Чи хто б подумав, що печені камінці такі смачні!

Водяничок сподобався трьом сільським хлопцям, а хлопці сподобались Водяничкові. Надвечір вони розпрощалися, як добрі друзі.

Віднині хлопці приходили до ставка майже щодня. А Водяничок, зачувши їхній посвист, одразу виринав з води й вітався з ними. Іноді він чекав хлопців у гіллі старої верби і здалеку махав їм рукою, побачивши всіх трьох на луці.

Хлопці щоразу приносили Водяничкові гостинця: то яблук чи груш, то шматочок сиру чи хліба з медом, то кренделик чи грудочку цукру. А якось перепало йому навіть шматок солодкого пирога.

Усе це Водяничкові чудово смакувало. Він бачив, що їжа в людей добра, майже така добра, як у водяників. І подумав, що хлопці, мабуть, дуже зрадіють, як він їм чимось віддячить, наприклад, пригостить ласощами з маминої кухні.

Але хлопці, на жаль, не мали ніякої охоти їсти смажених водяних жуків з солоними личинками коників. Не схотіли вони навіть тушкованої жаб’ячої ікри, що її назбирала Водяничкова мама торік навесні й законсервувала. Не пощастило Водяничкові також із салатами й стравами з водоростей. Взагалі, хоч би що він друзям пропонував, вони ні до чого навіть не доторкнулися.

І Водяничок, нарешті, вгамувався: він перестав носити хлопцям їстівне. Зате подарував їм найкращі черепашки й равликові хатки, які тільки міг знайти. Інколи він приносив їм блискучі камінці, які дуже рідко де знайдеш. Таким подарункам хлопці дуже раділи. Радів і Водяничок, що й він знайшов-таки, чим обдарувати друзів.

Коли всі четверо сходилися, то час для них завжди минав дуже швидко. То вони кидали на воду плескаті камінці й дивилися, чий камінець дужче підскакує. То гралися в піжмурки, ховаючись у кущах понад берегом. А то вирізували з очерету сопілки й змагалися, хто довше про-свистить без перепочинку.

Хлопці показали Водяничкові, як стояти на голові, котитися клубком і перекидатись через голову, і Водяничок усе точнісінько повторював.

Самі ж вони охоче дивилися, як Водяничок з’їжджає дерев’яним жолобом. Він пояснив їм, що тут немає нічого страшного, нехай самі хоч раз спробують. Але хлопці відповіли, що в них так не вийде, бо вони, на жаль, усього тільки люди. Людина, звісно, загине, як потрапить у млинове колесо. А втім, на таку забавку приємно просто подивитися.

Ні, вони ніколи не нудьгували разом, Водяничок із своїми трьома друзями. Але найдужче подобалося йому сидіти з хлопцями біля багаття, пекти в попелі картоплю і, звичайно, ласувати «печеними камінцями».

Якось він зустрів своїх друзів словами:

— Чи не розпалили б ви картопляний вогонь? Сухий очерет є, я назбирав цілу купу. Треба взяти вашу блискавку з коробочки, потримати її біля очерету — і він займеться.

— Як ти сказав? — спитали хлопчики. — Блискавка з коробочки?

— Та блискавка ж! — вигукнув Водяничок. — Я ж знаю! У вас є така коробочка з тоненькими паличками. Якщо вийняти з коробочки паличку і зробити чирк! — паличка займеться від блискавки з коробочки.

— А, ти он про що — про сірники! — сказали хлопці.

І один з них швидко сягнув рукою до кишені.

— Звичайно, — сказав Водяничок, глянувши на сірникову коробку, яку той підставив йому мало не під ніс. — Інколи ви, люди, не все відразу розумієте.

Хлопець хотів був запалити сірника, але другий зупинив його:

— Зажди-но! А що, як це зробить наш Водяничок? — І звернувся до малого: — Чи не хочеш ти сам викликати блискавку з коробочки?