Щоденник національного героя Селепка Лавочки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Усі голосно моляться. Отче наш…

……..

В час Святої Вечері відходимо на стійку. Наші місця займуть ті, що тепер виглядають ворога.

Ідемо дорогою, по-за село.

— Христос раждається! — вітаємо вояків і займаємо їхні становища.

Стою й дивлюся в засніжений простір. Одягаю рукавиці. Мерзне рука від холодного замка рушниці.

— Христос раждається! — кричу нагло, і голос луною відбивається в просторі. Хочу, щоб полинув через верхи Татр, ген туди, де є наші думки і наші серця!

10 січня 1945.

Знову нічого не діється. Кухарі кажуть, що чують в костях зміну.

Увечері розповідаємо собі різні історії. Про знайомих і незнайомих. Про теперішні і давні часи. Наш вістун, що колись був сотником УНР, говорив про речі, що ми їх не знали, бо декого ще тоді на світі не було. Він сказав:

— "Кошиць, — це була добра пропаґанда для нас. Але одна справжня дивізія зробила б на теперішніх політиків куди краще враження".

Про того вістуна казали, що одного разу він пішов з дівчиною купатися. Вона не наважувалася лізти у глибоку воду, стояла у воді по коліна. Та він хотів показати їй, який з нього спортовець і скочив зразу з берега в воду. Потім вийшов на беріг, і сказав:

— Панно Олю, я зараз буду скакати ще, потримайте мої зуби!

Оля несвідомо взяла їх у руки, але настрашилася і з криком кинула у воду.

— І-і-і, — застогнав вістун, — пропали мої шістсот марок.

— Чому шістсот? — опам'яталася Оля, — ви ж маєте ще триста в роті!

Ця Оля була, певне, вченим ботаніком. Вона казала, що кожна рожа мусить мати свій патик.

15 січня 1945.

В Польщі велика офензива большевиків. Ми дістали нову дивізійну газету "До бою". Попередня "До перемоги" перестала виходити. Нову зорганізував новий редактор — німець, за фахом столяр. Така й ця газета! Він твердий чоловік. Сказав нам: можна так, або так! Але ніколи: так, або не так!

20 січня 1945.

Був на концерті мистецької групи професора Туркевича. Грали, співали, танцювала Рома Прийма. Вечір був такий гарний, що я вернувся на квартиру, цілком захоплений Ромою.

Хтось заговорив до мене.

— Я вернувся з концерту, — кажу суворо, — і прошу мені в цьому не перешкоджати.

Ліг на солому і накрився з головою коцом.

21 січня 1945.

Був у Жіліні. Нагло відкликано там концерт професора Туркевича. Я вертаюсь до сотні.

Довідуюся, що відходимо зі Словаччини на південь. Ще далі від рідних міст і сіл. Селепки хочуть утікати цілими чотами до УПА.

Вечір. Приготування до маршу.

Юсько вернувся з міста. Був у театрі.

— Дуже гарна вистава була! — розповідає.