Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Можливо, вони й мають певну рацію, - задумливо промовив Свєтков. І, згадавши про журнал «Плейбой», який старший лейтенант Бездоля обіцяв йому доповісти, сказав: - Поряд з цим мушу зауважити, що ви, товаришу старший лейтенант Бездоля, крім йога, який береже свою «прану», могли б і більше завербувать. Оперативна обстановка вимагає, як вчить нас наш голова Віталій Васильович товариш Федорчук, кардинального збільшення кількісного і якісного складу агентурного апарату на всіх ділянках і напрямах оперативної діяльності органів державної безпеки. Без потрібної кількості агентури ми в достатній мірі не зможемо виконати покладені партією на нас завдання: виявити, запобігти і припинити які б там не були, ті чи інші ворожі замисли і прояви. А ви протягом кварталу завербували лише одного агента. Як, кажете, його псевдонім?

- «Фаетон».

- Це якась бричка?

- Символіка, псевдонім він сам обирав. Фаетон - це такий грецький герой, який на колісниці катався небом.

- Знову грек? Гаразд, зупинимось на «Фаетоні». І все ж таки подання прийдеться переробити, без звітності про роботу стосовно поповнення і зміцнення нашої основної зброї - агентурного апарату нас у Москві можуть не зрозуміти. Адже вербування джерел оперативної інформації - це обличчя кожного чекіста, як неодноразово підкреслював у своїх настановах голова КДБ СРСР Юрій Володимирович товариш Андропов. Після концерту повернемося до цього питання. І не забудьте про квитки.

Генерал Свєтков повернув Бездолі його подання.

Бездоля кисло скривився, та суперечити не став.

- Дозвольте іти виконувати? Може, взяти ще квитки на концерт Сергія Захарова? Це ленінградський співак, концерт наступного тижня. В газетах пишуть, що він схильний до порушення норм комуністичної моралі в стосунках з жінками. Тому його гастролі теж потребують контролю.

- Ідіть. Стосовно концерту ленінградського співака Сергія Захарова поговоримо потім, мені треба порадитися зі своїми джерелами стосовно контролю, - махнув рукою Свєтков, і, коли за Бездолею зачинилися двері, пробурмотів: «На сто метрів бігає попереду паровоза! Меткий! І голий кар’єрист, навіть незамаскований. Якщо не дістане квитки на Пугачову, подання не підпишу. Розмовляє зі мною, ніби він генерал, а я лейтенант! Кажуть, що Бездоля племінник Четвертака, та хай він навіть лусне, не підпишу. Що ж це за «Почесний співробітник органів державної безпеки СРСР», якщо він протягом кварталу завербував лише одного агента, та й то якогось «Тарантаса», схильного до індійської «Кама-сутри» і «Хатха-йоги», та ще й імпотента, який роз’їзджає небом на бричці типу чортопхайка? Щось я не чув, щоб старші лейтенанти отримували «почьотного сотрудніка», нагороди, яка серед чекістів вважається другою після Героя Радянського Союзу, та ще й за «шайбу», яка вилізла зі стелі на півметра вкупі з «Кама-сутрою». Я «почьотним» став уже в званні полковника, на солідній посаді, завербувавши дві сотні агентів та посадивши, якщо рахувати від МГБ…»

Далі генерал Свєтков не став пригадувати.

Він відсунув убік усі папери на столі, націдив у склянку п’ятдесят крапель елеутерококу, долив води, випив з виразом, який був у Сократа, коли той пив свою чашу з цикутою, і ще запив, витягнув з шухляди червоного записника, спідньою губою прикрив верхню, зосередився і заплющив очі, чекаючи, коли знову з’являться рими, які старший лейтенант Бездоля виштовхнув у нього з голови своїми карбованими фразами про підсадного міліцейського агента «Марчелло», який переспав з усіма жінками по всіх зонах, де перебував, крім жінки начальника колонії в останній своїй відсидці, позаяк дав слово, про терориста «Ескулапа», щодо арешту якого вчасно не повідомили в ЦК КПУ і КДБ СРСР, і ще не відомо, як до цього поставиться товариш голова, про спритного антирадянщика «Езопа», а також своїм проектом подання на присвоєння почесного звання, яке доведеться все ж підписати, бо таки напевне старший лейтенант Бездоля, помимо того, що бігає попереду паровоза і завербував протягом кварталу лише одного агента, та й той імпотент, є якимось родичем генерала Четвертака.

7.6.

Старший лейтенант Бездоля вже перед обідом квитки дістав і доповів їх начальнику Управління, додавши до квитків вилучений в артистів хору імені Григорія Верьовки журнал «Плейбой».

Генерал Свєтков, поспіхом переглянувши журнал, хотів залишити його у себе в столі, щоб детальніше розгледіти по обіді, але потім передумав: «Подивлюсь після концерту разом з жінкою. Побережу «прану» до ліжка».

Обідав генерал завжди удома, їхати недалеко було - він жив у відомчому будинку КДБ на вулиці Володимирській.

На обіді віддав журнал разом з квитками жінці:

- Готуйся на концерт. І опісля… - грайливо додав він і підморгнув. - Рябовіл квитки не дістав, твоя Рябоволиха залишилась з носом. А ми підемо. - І показав два квитки в Жовтневий палац культури.

- О-о-о! Молодець, атя!

Зрадмла Євдокія Степанівна хвацько крутнула стегнами, розцілувала чоловіка в обидві щоки, показала дві дулі в стелю - вище поверхом жив генерал Рябовіл - і пішла в спальню готуватись до концерту.

- Ти ще приготуй пельмені, після концерту поїмо, перед ліжком, а то мені щі і каша вже в горлі стоять, - кинув навздогін Свєтков.

- Не хвилюйся, приготую, - відгукнулась зі спальні Євдокія Степанівна. - І сто грам калганівки поставлю. Кажуть, вона корисна чоловікам.

Генерал Свєтков, ледве дочекавшись вечора, попередив чергового, що йде на явку з агентом «Степовиком», а сам, захопивши жінку, поїхав у Жовтневий палац на зустріч з Аллою Пугачовою. Обставини для нього складались вдало - генерал Федорчук перебував у відрядженні в Москві, тому питати у нього дозволу потреби не було.

До початку концерту залишалося ще хвилин двадцять, а зала Жовтневого палацу культури вже була вщерть наповнена; вздовж проходів, зліва, справа, посередині глядачі сиділи на приставних стільцях, і з балконів сотні біноклів поблискували скельцями, чекаючи виходу на сцену знаменитої московської примадони.

Генерал Свєтков з певним неспокоєм кинув вздовж рядів погляд, шукаючи свої місця. При такому ажіотажі, подумав він, якісь бтрзі шевлюги могли уже нахабно зайняти їх, і потім доведеться на виду у всієї публіки сперечатись з ними. Цього Свєтков хотіти не волів, щоб зайвий раз не «світитись» перед глядачами, бо чекістові, навіть такого ранґу, як він, не з руки було зайвий раз демонструвати себе публіці, тим паче на концерті цієї скандальної московської співухи.

Несподівано, прошкуючи проходом, краєм ока він помітив, що в четвертому ряду сидів старший лейтенант Бездоля, а обіч нього - особиста друкарка голови КДБ УРСР Федорчука Лідія Писанка, яку за власним розпорядженням Федорчука з-перед пів року тому було переведено у Київ з Управління КДБ УРСР по Полтавській області після його поїздки в Полтаву.

Лідія Писанка мала довге і чорне, як смола, волосся, зелені, як у лісової мавки, очі, ніжну кругловиду пичку і рожеві, кров з молоком, щічки. Залежно від настрою своє волосся вона носила розпущеним спереду на груди чи позаду на спину і плечі, чи укладала в зачіски, які називалися «шолом гладіатора» або ж «кобилячий хвіст»: теж залежно від гумору, - вона була норовлива, як і належить фаворитці голови КДБ УРСР.

Тепер її волосся чорною хвилею струмувало і ззаду, і спереду.

Бездоля, помітивши генерала Свєткова з дружиною, сховався за Писанку, втім, це його не врятувало. Пильним оком чекіста генерал Свєтков старшого лейтенанта Бездолю поспіль з особистою друкаркою голови КДБ Лідією Писанкою зафіксував.

«Негідник, - подумки віднотував ображений генерал. - Мені свистів, що жодного квитка не залишилось, тільки якщо у Квятошинського конфіскувати, призначивши його на місце Позаклубенка, а сам собі відірвав, та ще й фаворитку голови з собою притягнув. З вогнем граєтеся, товариш старший лейтенант Бяздоля, дізнається прядсядатєль - голову одірве. А, може, дещо й нижче, дасть вказівку Дзеньзібару і хана! - він на таке здатен!» - обурився генерал Свєтков, однак знаку не подав, що впізнав старшого лейтенанта Бездолю, і мовчки пройшов до вказаних у квитках крісел. На них вже сиділи дві сциклі і крутили, мов зимородки, шиї у всі боки. Побачивши, як до них простує солідний мужчина з не менш солідною дамою, вони підхопились і зникли геть.

Місця були шикарні - у першому ряду і прямо посередині біля проходу.