Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Генерал Свєтков жодного разу за все своє життя не закурив, тютюновий дим йому не подобався.

То було раніше, цього разу аромат холодної м’яти приємно лоскотав його ніздрі, і йому стало парко і в грудях.

Оркестр дійшов до коди, найбільш напруженої частини фіналу «Поеми екстазу».

Режисер концерту увімкнув на сцені кольорові синтезатори, потужні звуки музики злилися з фантастичними барвами, і в ту ж мить Жовтневий палац культури разом з глядачами, оркестром, лаштунками і верхньою частиною свого цоколя ніби злинув у повітря і піднявся метрів на двадцять вище від шпилів готелю «Москва», який стояв навпроти на іншій стороні вулиці Жовтневої революції і яким такою висотою, на рівні піднятого в повітря палацу, він і мусив бути, якби будівництво у свій час не припинив Микита Хрущов, викорінюючи по всій країні архітектурні надлишки та інші ідейно шкідливі викрутаси у будівництві.

«У-у-у-ух!!» - воднораз видихнула з грудей повітря публіка, потім зашаленіла, загриміли овації, і в ритмі музики Олександра Скрябіна, аранжированої білоруським композитором Едуардом Ханком, залунали скандування:

- Філя-Аллу: круто-кру-у-уто! Алла-Філю: круто-кру-у-то!

Звучав фінал «Поеми екстазу», заключна кода, земля стала небом, а небо землею, як писав Валерій Шевчук про апофеоз сього геніального Скрябінового твору: «Запалюється, зводиться в екстазі труба, і вже весь оркестр гримить страшною силою, ніби виросла скеля чи гігантське дерево, що сягає хмар і звідти розривається, розкидаючи на пісок круглі плоди того дерева, які, падаючи, зроджують нові запаморочливі вихори», - тут відчинилась дверина гримерної і на порозі з’явилась Пугачова.

Вона була у новому вбранні, під серпанковою накидкою з єдвабу струменіло ще прозоріше плаття і ще вище від колін, аніж те, в якому вона розпочинала концерт.

У генерала Свєткова знову перехопило подих і стало гаряче не тільки в голові, але й у ширіньці.

Пугачова на штани генерала Свєткова увагу не звернула, а взяла його за руку і під останні акорди «Екстазу» повела на сцену.

Клапті «Вечірнього Києва» з кону вже прибрали.

Публіка заревіла, помахом руки Пугачова миттєво припинила згук.

Запала тиша, лише між ребер у грудній клітці Свєткова, ніби сполоханий голуб, або ж як гамселить у двері тюремної камери в’язень, напрошуючись на карцер, гупало серце, і по обличчю текли рясні патьоки поту.

Пугачова, як вона уміла, майстерно витримала паузу, повернулась до Свєткова і мереживною хусточкою витерла йому щоку. Такого запаху духів Свєтков у своєму житті ніколи не нюхав, і тільки величезним зусиллям волі утримався, аби не впасти на кону під ноги Пугачової від запоморочення. Напевно, такий запах мала красуня Парваті ²¹⁾,дочка царя гір Хімавата, портрет якої генерал Свєтков бачив у вилученій старшим лейтенантом Бездолею «Кама-сутрі» в епізоді, коли до божественної Парваті прийшов Шива в образі молодого брахмана.

- Я не захотіла закладатися з Філофеєм Алфейовичем, та в цьому й потреби не було, ми швидко порозумілися…

Голос співачки вібрував і натякав.

- Хі-хі-хі, - задоволено засміялась вона, як сміється інколи її українська подруга Юлія Тимошенко ²²⁾ з міста Січеслава ²³⁾,хто в кого навчився - невідомо, можливо, їх обох навчив сміятись січеславський рокер Володя Кузьмін, лідер гурту «Динамік» під час спільного відпочинку на Озівському морі; сміх співачки дрібним горошком покотився залою - від першого ряду і до останнього, не поминувши жодного глядача в партері, після чого маленькими повітряними кульками піднявся до горішніх ярусів і, вдарившись об люстру на стелі, розсипався мерехтливими іскрами на голови вниз, зроджуючи, як казав Валерій Шевчук ²⁴⁾, нові запаморочливі вихори від підлоги і до самої стелі.

В залі запахло лотосом і сандалом.

Пугачова зітхнула, поцілувала Свєткова у витерте місце на щоці, і її перса у майже відкритому ліфчику на мить торкнулись його грудей.

Десь у мікрофон чи поза ним вона хриплувато сказала:

- Спасибі, Філя, чи, Філофей Алфейович, значення тепер не має, ви… ти - справжній плейбой!

Від поцілунку Пугачової і дотику її перс Свєткова немов ударило струмом напругою в 360 вольт. Блискавиця пройшла тілом від щоки через груди до самого паху; біль від струсу був пекучим і одночасно невимовно солодким, таким, який він уперше відчув, коли багато років тому, ще в чині молодшого оперуповноваженого Управління МДБ по Мордовській АРСР, після небагатого весілля ліг у постіль зі своєю нареченою, яка тоді ще не була суворою генеральшою, а лише старшим сержантом, наглядачем в жіночому КПЗ, в яку він закохався з першого погляду, коли побачив її в коридорах Управління; його коханою, і не Євдокією Степанівною, а Дусею, з житньою косою, знадливими очима і тугими стегнами, а він щойно отримав лейтенантські погони, був молодим і дужим. Він ще не був схожим на Сократа, - як знаємо, видатний грецький філософ одружений був на Ксантиппі, а не на російській красуні Дусі, проте відомо, що у всім світі жінки однакові, принаймні у філософів і поетів, і яким був Сократ у юності, того людство не знає, як не знає й того, якою була молодою його Ксантиппа.

І в генерала Свєткова стало в трусах не тільки гаряче, а й мокро. Він стояв соляним слупом, від хвилювання нічого відповісти не зміг, та й навряд чи спроможний був вимовити хай слово, і Пугачова в рамено легко підштовхнула його своєю рукою до зали.

- Хі-хі-хі, - знову засміялась вона, як її січеславська подруга Юлія Тимошенко, знайома її близького приятела рокера Володі Кузьміна.

Генерал Свєтков, ледве тримаючись на ногах і гейби в тумані, підійшов до свого крісла.

Тільки-но хотів він сісти, як підхопилась його жінка.

Не кажучи ні слова, вона врізала йому на очах у приголомшеної публіки гучного ляпаса в ліву щоку.

З очей посипалися іскри, і генералу Свєткову здалося, буцім, в момент ляпаса, саме в той момент на своє місце, визначене ще в першій половині ХІХ-го століття архітектором Беретті, гепнувся долу Жовтневий палац культури і мистецтв, який кілька секунд тому, перехоплюючи його й інших учасників концерту подих, шпарко піднявся у височінь нічного неба на двадцять метрів вище від шпилів готелю «Москва», що стояв навпроти палацу на іншому боці вулиці Жовтневої революції.

Рука в дружини була важкою.

Не встиг Свєтков оговтатись, як дружина вцідила такої ж моці мордаса в його праву щоку, яку він необачно підставив, хитнувшись від першого удару. Від другого удару генерал Свєтков підставив ліву щоку. Євдокія Степанівна припинила екзекуцію, схопила його за рукав піджака і, чіпляючись за приставні стільці, потягнула із зали на вихід.