Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- В неофіційній - Філя…

- О-о-о, Філя - це ще крутіше! Мені неабияк імпонує: «Філя! Філофей!» У вашому імені є щось принадливе для жінок. Якщо я не помиляюсь, а я ніколи не помиляюсь, «Філофей» в перекладі означає «любитель фей», - сказала співачка і, торкнувшись рукою плеча Свєткова, запитала: - А я схожа на фею? - Співачка крутнулась на підборах, від чого сукня віялом обгорнула її стегна.

Генерал Свєтков ще більше почервонів.

Пугачова повернулась лицем до зали.

Світло ліхтаря позаду лаштунків підсвічувало її фігуру, створивши навколо неї ореол.

Лице співачки на мить застигло, мов маска, і публіка враз, майже фізично, відчула, як на неї випромінюється джерело потужних біотоків, від чого повітря на сцені і в залі вмить наелектризувалось.

У Свєткова заворушилось волосся на тім’ї, електричні розряди пестливою хвилею, поколюючи і збуджуючи, залоскотали шкіру від колін до паху і навколо сосків на грудях.

Пугачова обернулась до Свєткова, прихилилась ближче, уважно і підбадьорливо подивилася на нього і раптово запитала:

- А ви свою дружину зраджуєте?

- Зроду! - наполошено стріпнув головою Свєтков, помітивши напружений погляд дружини, який грізно зблиснув, коли Пугачова запитала про можливу подружню зраду. Ймовірно, вона була в залі єдиною, на кого чари Пугачової не подіяли.

В четвертому ряду з відвислою щелепою за дійством великооко спостерігав старший лейтенант Бездоля. Поряд з ним хихотіла друкарка канцелярії голови КДБ УРСР Федорчука полтавка Лідія Писанка.

- От бачите, - вже до публіки звернулась Пугачова, - я люб’язно бесідую з глядачем у першому ряду схожого на письменника Толстого, того, що Лев, на ім’я Філофей, нічого хуліганського не вчиняю, матом не лаюсь, дулі нікому не показую, квіти у публіку не шпурляю. А завтра ваш кореспондент Швець, Жнець, Кравець, Гравець, чи Писсець, значення не має, але не Пиздець, я такого не говорила, окрім того, напише у «Вечірньому Києві», що вульґарна Алла Пугачова прямо на очах трьох тисяч приголомшених глядачів зґвалтувала порядного мужчину і сім’янина по імені Філофей і по батькові Алфейович, який зроду-віку у своєму житті не зраджував своєї дружини, хоча і схожий на письменника Толстого, який свою дружину Соню, не Ротару ¹⁹⁾, звісно, зраджував і дуже часто.

Публіка оговталась, весело засміялась, напевно уявлячи ситуацію, яка все ж таки могла виникнути на очах трьох тисяч приголомшених глядачів у Жовтневому палаці культури міста Києва, коли б солідний чоловік, який ніколи у своєму житті не зраджував дружини, впав жертвою московської артистки прямо на кону Жовтневого палацу культури, в якому до Жовтневої революції виховувалися і навчалися благородні київські панянки, після революції працівники НКВС розстрілювали ворогів народу, і не так давно Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Ілліч Брежнєв вручив тут місту-герою Києву медаль «Золота Зірка».

І, не зовсім вірячи, що знаменита співачка того не могла вчинити, засміялась ще гучніше.

А Пугачова, ніби образившись не лише на «Вечірній Київ», а й на публіку, яка дещо легковажно сприймала її скарги, зморено сказала:

- Ох, як я втомилася від усіх цих пис-сців та їхніх журналістських нісенітниць!…

Вона вдала з себе страшенно втомлену жінку, вже зовсім притулилась до Свєткова і продовжила:

- Філю, ходімо де мене в гримерну, посидимо, поокаємо, розслабимося, відпочинемо… А оркестр хай заграє нам щось відповідне…

Музиканти негайно повернулися на сцену і заграли симфонію Олександра Скрябіна «Прометей. Поема вогню» ²⁰⁾ в аранжировці латвійського композитора Раймонда Паулса.

Пугачова знову взяла Свєткова за руку і під бурхливі оплески публіки притьмом повела його за куліси.

Свєтков не опирався, тому що опиратися потужному темпераменту енергійної, хоч і втомленої від наклепів київського журналіста Швеця (чи як там його прізвище насправді?) співачки, сили не мав.

За лаштунками Пугачова ніби скинула з свого обличчя маску. Лице її прибрало серйозного і ділового вигляду, і співачка темпу ходи не сповільнила.

Вона стрімко пройшла ще метрів з десять вузьким коридором, тягнучи за собою Свєткова, і, зупинившись перед дверима з написом «Гримерна», повернулась до попутника:

- Філофею Алфейовичу, - сказала вона голосом, без жодного натяку на грайливість, - мені швиденько треба переодягнутися, ви, будь ласка, постійте тут коло дверей, щоб якийсь придурок з фанатів не увірвався, я вас дуже прошу, - і зникла за дверима.

З вбиральні долинав тільки шерех та ще якісь нерозбірливі вигуки Пугачової, потім все затихло.

Генерал Свєтков озирнувся увсібіч.

Він уздрів, як з-за лаштунків визирнули два мордатих парубійка - чи то особисті охоронці співачки, чи то її фанати.

Генерал Свєтков грізно на них глипнув і вони зникли.

Оркестр від симфонії «Прометей. Поема вогню» - меццо-форте перейшов до «Поеми екстазу» - форте, того ж Скрябіна, але вже в аранжировці білоруського композитора Едуарда Ханка.

Через шпарини у дверях із вбиральні потягся приємний запах ментолової сигарети.